§ 2. Право на материнство та батьківство

Кожна жінка та чоловік мають можливість вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 ЦК України), яка буде спрямована на вирішення питання, мати чи не мати дитину.

Розглядаючи право на материнство та батьківство у контекс­ті шлюбу, необхідно звернути увагу на те, що згідно зі ст. 54 СК України всі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішувати­ся подружжям спільно, на засадах рівності. Це означає, що дружи­на та чоловік, здійснюючи своє право на материнство та батьківс­тво, обмежуються відповідним правом один одного, тобто, по- перше, питання, мати чи не мати дитину, вони повинні вирішува­ти спільно, а по-друге, дії, спрямовані на здійснення кожним із них своєї репродуктивної функції, вони мають здійснювати один щодо одного, а не щодо сторонніх осіб, за винятком застосування до жі­нки або чоловіка допоміжних репродуктивних технологій.

Право на материнство можна визначити як особисте немай- нове право, яке виникає з приводу здійснення жінкою її репродук­тивної функції з моменту досягнення нею статевої зрілості та є забезпеченими законом можливостями самостійно вирішувати питання, мати чи не мати дитину, вимагати від усіх та кожного, а перш за все від власного чоловіка, поведінки, яка сприятиме здій­сненню права на материнство, та вимагати утримуватися від дій, які перешкоджають здійсненню цього права, звертатися за захис­том свого права від протиправних посягань інших осіб у способи, встановлені чинним законодавством.

Батьківство у праві визначається як факт походження дити­ни від певного чоловіка, юридично посвідчений записом в органах

державної реєстрації актів цивільного стану про народження^[XCV].

Право на батьківство перебуває у тісному зв'язку з правом на материнство і також складається з трьох правомочностей. Ці пра­вомочності полягають у тих самих можливостях, які має жінка- мати, але з певними особливостями. Тож, чоловік так само, як і дружина, має право вирішувати, мати чи не мати йому дитину, вимагати від усіх та кожного певної поведінки, яка б не перешко­джала здійсненню його права на батьківство, а також має можли­вість захисту своїх батьківських прав у суді.

Вирішуючи питання, мати чи не мати дитину, подружжя мо­же дійти і протилежних думок. Якщо чоловік з якихось причин не бажає мати дитину, то така його поведінка може стати причиною для розірвання шлюбу. При цьому не має значення причина його відмови від народження дитини (відсутність належних коштів, власного житла у подружжя, стан здоров'я, моральна неспромож­ність стати батьком тощо). Не має значення також, чи відмовля­ється він мати дитину взагалі, чи наполягає на відкладенні її на­родження на певний визначений або не визначений строк.

Ще однією причиною для розірвання шлюбу може стати не­здатність чоловіка до зачаття дитини. Ця нездатність може бути як тимчасовою, так і довічною. Причини нездатності чоловіка до зачаття дитини також можуть бути різними: природженими, на­бутими внаслідок хвороби або протиправної поведінки щодо ньо­го тощо.

Жінка має абсолютне право на відшкодування їй моральної шкоди, заподіяної позбавленням її можливості народити дитину. Це означає, що не тільки її чоловік зобов'язаний діяти таким чи­ном, щоб не заподіювати шкоди репродуктивному здоров'ю своєї дружини, а всі і кожен зобов'язані утримуватися від дій, які мо­жуть тягти за собою позбавлення жінки репродуктивної функції.

Вагітність - особливий період в житті жінки. Саме тому для неї в сім'ї має бути встановлений такий сприятливий режим, який забезпечив би збереження здоров'я майбутньої матері та дитини. З огляду на це законодавством передбачено низку гарантій, по­кликаних зберегти перш за все нормальний психічний стан вагіт­ної жінки у цей період. Так, по-перше, дружина має право на утри­мання від чоловіка під час вагітності, по-друге, протягом вагітнос­ті дружини не може бути поданий позов про розірвання шлюбу.

Оскільки материнство є дуже важливим станом жінки, дер­жава здійснює всебічну охорону материнства на конституційному рівні, на рівні законів та підзаконних актів. Але, перш за все, така охорона та сприяння виконанню дружиною матір'ю своїх обов'яз­ків та здійсненню своїх прав щодо дітей має починатися з її влас­ної сім'ї, на яку покладається обов'язок створити всі умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обо­в'язків. Це означає, що чоловік, так само як і дружина, має право та зобов'язаний брати участь у вихованні дітей та веденні домаш­нього господарства. Саме справедливий розподіл цих обов'язків між подружжям сприятиме поєднанню жінкою прав та обов'язків матері з виконанням інших обов'язків та здійсненням інших прав.

Чоловік також набуває права на відшкодування йому мора­льної шкоди в разі, якщо він втратив можливість здійснювати ре­продуктивну функцію внаслідок вчинення щодо нього протипра­вних дій. Зважаючи на місце цієї норми в Сімейному кодексі Украї­ни, можна припустити, що обов'язок такого відшкодування ле­жить на дружині, чия протиправна поведінка стала причиною втрати чоловіком репродуктивної функції.