Політичне лідерство: сутність, ключові якості та типи поведінки

ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО - (від англ. Leader - ведучий, керівник) процес міжособистісної взаємодії, в ході якого авторитетні люди, наділені реальною владою, здійснюють легітимний вплив на все суспільство, чи певну його частину, котра добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав.

Політичне лідерство є вищим рівнем лідерства взагалі, оскільки воно відображає владні відносини в суспільстві на найвищому - державному рівні.

S організаторський талант та ораторські здібності;

J наявність чіткої політичної програми, яка відповідає інтересам великих соціальних груп суспільства;

J гострий розум та політична інтуїція;

J вміння подобатися людям, популярність;

ХАРАКТЕРНІ

РИСИ

ПОЛІТИЧНОГО

ЛІДЕРСТВА

J політична воля, здатність брати на себе відповідальність;

J вміння вселяти в людей віру та оптимізм, допомагати їм подолати невпевненість, комплекс вини та неповноцінності;

J мистецтво створювати принципово нову модель поведінки і мислення, яка б тиражувалася в усьому суспільстві;

J здатність зв’язувати актуальні інтереси з історією країни, традиціями сучасного та попередніх поколінь;

J здатність персоніфікувати функціональні цінності відповідно до конкретного історичного періоду

Рис. 14.5. Характерні риси політичного лідерства

КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА вказують на витоки політичного лідерства та причини, що його породжують.

Концепція

Сутність

Концепція (теорія) рис

Лідерство є результатом наявності у лідера певних психологічних і соціальних рис:

- гострий розум,

- тверда воля,

- енергійність,

- компетентність,

Концепція	Сутність
	- організаторські та ораторські здібності, - готовність брати на себе відповідальність тощо. Усього в тих чи інших комбінаціях фахівці нарахували біля 80 рис. Проте з'ясувалося, що таких рис, які були б притаманними лише політичним лідерам, немає. З'ясувалося, що різним лідерам можуть бути властиві й протилежні риси. Деякі вчені доводили, що лідерами стають не вольові й принципові особистості, здатні протистояти швидкоплинним масовим настроям, а ті, хто потакає ? нсам, йде у них на поводу. Набір рис лідера значно відрізняється залежно від історичних епох та особливостей конкретних держав.
Ситуативна концепція	Виходить з ідеї відносної множинності явищ лідерства і трактує його як функцію ситуації. За цією концепцією причина лідерства полягає не в індивіді та притаманних йому рисах, а в тій ролі, яку він має виконувати за конкретних обставин. Позиції і дії лідера, прийнятні в одних ситуаціях, є непридатними для інших ситуацій. У межах ситуативної концепції деякі вчені доходять висновку про те, що в сучасному суспільстві лідером може виступати безпринципна людина, яка є функцією ситуації, керівником, що підкоряється обставинам.
Конституентальна концепція (чи концепція визначальної ролі послідовників)	Трактує лідерство як особливий тип стосунків між керівником і послідовниками. Феномен лідерства пояснюється наявністю у лідера послідовників, а в ширшому плані - конституентів, тобто всіх суб'єктів політики, які взаємодіють з одним лідером і впливають на нього: активістів, прихильників, виборців тощо. На перший план концепція послідовників висуває аналіз не самих лідерів чи об'єктивної ситуації, а потреб та інтересів оточення лідера, його послідовників. Сприймаючи лідера й ситуацію, послідовники в кінцевому підсумку визначають, або заперечують саме лідерство, група сама вибирає такого лідера, який її влаштовує. Причина лідерства, отже, корениться не в самому лідері, а в психології і запитах його послідовників. Концепція послідовників визначає лідерство через ставлення оточення до самого лідера. Вона розглядає лідера та його конституентів як єдину систему.
Психологічна концепція	В основу сутності лідерства кладеться людська психіка. Людина за своєю природою є егоїстичною і владолюбною істотою, прагне до панування над іншими людьми, її дії визначаються волею до влади (Ф. Ніцше), підсвідомими

Концепція

Сутність

сексуальними інстинктами (З. Фройд) або іншими

психічними мотивами.

Деякі дослідники вважають лідерство виявом невротичного стану особи лідера і навіть певним видом божевілля (Ламброзо). Вони посилаються на те, що невротиками були такі відомі політичні діячі, як Наполеон, Робесп'єр, Лінкольн, Рузвельт, Гітлер, Сталін та ін.

Послідовники З. Фройда поділяють суспільство на психічно нормальних людей, буцімто не здатних до творчості, і маніяків, психопатів, які нібито стають лідерами.

Лідери є в основному людьми з підвищеною самооцінкою. Для багатьох із них характерне відчуття необхідності власного керівництва іншими людьми. Вони прагнуть завжди бути попереду, брати на себе функції лідерства з власної ініціативи.

Кожна з концепцій витоків політичного лідерства не заперечує, а доповнює інші, розкриває якусь сторону цього суспільного феномену. Лідерство є одночасно і функцією ситуації, і породженням послідовників, і результатом наявності и особи лідера певних соціальних і психологічних рис. Роль кожного з цих чинників у породженні лідерства в різних умовах неоднакова.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРСТВА - визначаються цілями, які ставлять перед собою політичні лідери, та ситуацією, в якій вони діють. Найбільш загальними з них є функції вираження соціальних інтересів, новаторська, інтегративна, організаторська й комунікативна.

1. Вираження соціальних інтересів

Особа може стати політичним лідером лише тоді, коли виражає інтереси тієї спільності людей, на лідерство в якій вона претендує.

Це може бути як відносно невелика група людей, так і соціальна спільність - класова, етнічна, демографічна, професійна, територіальна, а також виборці певного округу чи країни в цілому.

2. Новаторська функція

Для того щоб стати лідером, обійняти певну керівну посаду, претендент на лідерство має запропонувати щось нове порівняно з попереднім керівником.

Ця функція означає, що політичний лідер свідомо вносить нові, конструктивні ідеї соціального устрою. Він формулює нові соціальні цілі й завдання, обґрунтовує стратегічні пріоритети й тактичні засоби їх досягнення і розв’язання.

3. Інтегративна функція

Підтримка соціальної цілісності суспільства неможлива без цілеспрямованих зусиль щодо згуртування всіх соціальних спільностей. Інтегративна функція спрямована на підтримку цілісності і стабільності суспільства, громадянського миру і злагоди. Подолання кризових явищ і своєчасне розв’язання суперечностей сприяють розвитку інтегративних суспільних процесів і підтримці цілісності соціальної системи.

4. Організаторська функція

Полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством і відображені у програмі лідера, в конкретні дії. Йдеться про мобілізацію народних мас на втілення політичних програм і рішень у життя.

5. Комунікативна функція

Полягає в забезпеченні лідерами зв’язку як між масами й політичними інститутами, так і між самими політичними інститутами, у тому числі між очолюваними лідерами вищими органами держави - парламентом, урядом, главою держави, вищими судами. Завдяки лідерам відбувається координація та узгодження дій усіх суб’єктів політики.

14.4.

<< | >>

↑

Источник: Політологія для вчителя : навч. посібн. для студ. педагогічних ВНЗ / за заг. ред. : К.О. Ващенка, В.О. Корнієнка. - К. : Вид-во імені М. П. Драгоманова,2011. - 406 с.. 2011

Еще по теме Політичне лідерство: сутність, ключові якості та типи поведінки:

- Основы политологии -