Науково-технологічний прогрес та головні складові його впливу на довкілля

Науково-технологічний прогрес, що супроводжує люд­ську цивілізацію, за своїми наслідками для навколишнього при­родного середовища та стану природно-ресурсного потенціалу неоднозначно оцінюється в суспільстві.

Але в цілому це хибна точка зору, принаймні вона не є конст­руктивною, оскільки не враховує об’єктивність процесу розвитку як іманентно властивого цивілізації взагалі.

Науково-технологічний прогрес уже за своїм визначенням — це розширення можливостей більш ощадливого використання природно-ресурсного потенціалу і його відтворення, екологізації суспільного виробництва та всієї людської життєдіяльності.

У змісті цього явища за його проявами має розрізнятись два головних аспекти — економічний і власне техніко-технологічний прогрес. У першому розумінні — економічному, науково-техно­логічний прогрес, сприяючи росту суспільного благополуччя, значно розширює економіко-фінансові можливості держав для здійснення еколого орієнтованих зрушень як у структурі націо­нальних господарств, так і у техніко-технологічній базі суспіль­ного виробництва.

В економічному аспекті науково-технологічний прогрес за­безпечує позитивні зміни у співвідношенні економічних і еколо­гічних інтересів як щодо окремих суб’єктів суспільного вироб­ництва (підприємств), так і щодо народного господарства в цілому. Відсутність чи уповільнення прогресу гальмує такі зміни.

Україна може бути красномовною ілюстрацією взаємозв’язку економіки і екології. Тут впроваджено практично весь арсенал методів економічного механізму природокористування і охорони навколишнього середовища. Але, враховуючи важкий економіч­ний стан підприємств та кризові явища в економіці в цілому, від­повідні платежі (збори) встановлено зараз на низькому рівні.

В другому, більш звичному розумінні, науково-технологічний прогрес означає розвиток і розширення технічних засобів і тех­нологічних можливостей у всіх сферах людської діяльності. Що­до природних ресурсів, які використовуються в процесі людської життєдіяльності, він має надзвичайно багатоаспектний прояв. Головними складовими його впливу є такі:

• повніше використання наявних джерел природних ресурсів і скорочення втрат при їх первинному вилученні (з надр тощо). Це стримує освоєння нових об’єктів (родовищ корисних копалин, лі­сових площ тощо) і зменшує таким чином техногенний тиск на навколишнє природне середовище;

• повніше, економніше та ощадливіше використання видобу­тих природних ресурсів — мінеральної сировини і палива, дере­вини, води тощо. Це по суті процес інтенсифікації, оскільки до­зволяє отримувати більше продукції та енергії з одиниці задіяних природних ресурсів;

• розширення можливостей зменшення негативного техно­генного впливу на природні ресурси (забруднення ґрунтів, води і повітря), що дозволяє відвертати погіршення їх якості. Це забез­печується як впровадженням досконаліших технологій, так і за­собів очищення викидів та локалізації забруднень;

• розширення використання відходів виробництва та спожи­вання як сировинних та енергетичних джерел. Це збільшує від­повідні резерви, стримує освоєння нових джерел тощо;

• все ширший перехід на вторинне ресурсовикористання, ре- циклінг матеріалів, їх рекуперацію (відновлення властивостей) тощо.

Реально зазначені складові впливу науково-технологічного прогресу найчастіше перехрещуються, взаємодоповнюють одна одну. Але в практичному сенсі виокремлення деяких із зазначе­них проблем сприяє застосуванню програмно-цільових методо­логій і прискоренню їх вирішення.

Візьмемо для прикладу питання ширшої утилізації відходів. В рамках наведеного переліку факторів впливу цей напрям нау­ково-технологічного прогресу не можна вважати якимось само­стійним. По суті він є складовою і інтенсифікації, і зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище, і роз­ширення ресурсної бази виробництва. Але в організаційно-госпо­дарському аспекті проблема використання і видалення відходів за своєю соціальною гостротою, сировинним резервом є само­стійною і має розглядатися і аналізуватися окремо. Причому сто­совно токсичних, небезпечних відходів превалюють інтереси екологічної безпеки, а стосовно інших — ресурсні.

Так, в Україні відповідно до зазначеного реалізуються дві окремі програми: Загальнодержавна програма поводження з ток­сичними відходами (що набула статусу Закону України) і Держав­на програма використання відходів виробництва і споживання. Обидва аспекти мають для України надзвичайну важливість, вра­ховуючи як кризовий стан довкілля, так і надзвичайно масштабне нагромадження відходів на її території, багато з яких є, як з’ясо­вано, цінною сировиною.

Так само доцільним є виокремлення проблем повнішого вилу­чення і використання природних ресурсів, таких як корисні копа­лини, деревина тощо.

В Україні, зокрема, за даними, що наводились у Верховній Раді у жовтні 2002 р., використання недосконалої технології ви­добування та переробки мінеральної сировини призводить до то­го, що у надрах залишається чимала частина розвіданих запасів. Щодо нафти — це до 65 %, вугілля — до 23 %, залізних руд — до 25 % при підземному видобуванні та 8—10 % при відкритому кар’єрному способі, кам’яної солі — до 50 %. У зв’язку з цим уряду рекомендовано розробити програму технічного переосна­щення підприємств гірничо-видобувної галузі з метою вдоскона­лення технологій видобутку, повнішої та комплекснішої розроб­ки родовищ та переробки корисних копалин, мінімізації обсягів відходів з максимальним їх використанням у виробництві.

При більш узагальненому розгляді науково-технологічного прогресу як важеля екологізації і раціонального (економного) ви­користання природних ресурсів в його рамках доцільно акценту­вати увагу на таких двох напрямах, що об’єднують практично всі перелічені вище аспекти:

1. Впровадження безвідходних технологій, що означає (і має своїм наслідком): комплексне використання сировини і енерго­носіїв, створення замкнених газо- і водооборотних систем, засто­сування принципово нових підходів до вилучення, збагачення, перероблення сировини і матеріалів — біотехнологій, геотехно­логій тощо.

2. Реалізація засад ресурсозбереження в усьому ланцюзі сус­пільного виробництва на шляху його інтенсифікації і зниження ресурсомісткості (водо-, земле-, метало-, енерго- тощо).

У рамках другого напряму заслуговує на окремий розгляд проблема відходів і питання вторинного ресурсокористування в цілому. Цей аспект в науково-технологічному і соціально-еко­номічному плані набуває певної всеосяжності і в цілому претен­дує на статус відповідної ідеології та загальнолюдської стратегії ресурсокористування, про що буде сказано нижче.

За цими трьома напрямами будується наступний розгляд теми.

11.2.