Сталий розвиток: екологічна, соціальна, економічна складові

Наприкінці XX ст. збереження середовища проживан­ня людини стало однією з найважливіших проблем людства. Різке зростання екологічних проблем нині властиве більшості країн світу. Його обумовили нинішній рівень науково-технологічного прогресу та стрімке збільшення населення на земній кулі, особ­ливо у другій половині XX ст.

З цих причин для багатьох країн світу характерним був бурх­ливий розвиток промислового й сільськогосподарського вироб­ництва, будівництва, транспорту, сфери послуг. Це в свою чергу супроводжувалося, по-перше, виникненням великих міст, місь­ких агломерацій і технополісів з якостями, не властивими природ­ному середовищу, а по-друге, вимагало залучення у виробництво додаткової кількості ресурсів. Наслідком цього стало скорочення окремих життєво важливих ресурсів — лісових, земельних і вод­них, а також надмірне забруднення довкілля в багатьох регіонах землі. До кінця XX ст. всі компоненти біосфери зазнали тією чи іншою мірою впливу людини. Сталися помітні зміни в рельєфі, спричинені гірничорудною промисловістю, містобудівництвом, інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва. Геомор­фологи нерідко вирізняють поряд із природними антропогенні форми рельєфу: кар’єри, відвали, затоки, канали тощо. У XX ст. значно посилився вплив людини на клімат. Він обумовлений зро­станням міст, інтенсифікацією промислового виробництва. Вчені почали виокремлювати й досліджувати специфічний міський клімат. Після війни у багатьох країнах велося велике гідробудів­ництво, виникли штучні водосховища, які тепер значною мірою впливають на довкілля.

Особливо загрозлива ситуація склалася в експлуатації мінера­льно-сировинних родовищ, у першу чергу у видобутку паливно- енергетичних ресурсів (кам’яного вугілля, нафти і газу). Вичерп­ність і невідновлювальність цих ресурсів все більшою мірою стає загрозою для людства. Запасів їх у надрах за нинішнього рівня споживання залишилось на 50—200 років. Яка можлива відпо­відь на цей глобальний виклик? Сучасні екологічні проблеми по­роджені в першу чергу науково-технологічним прогресом, особ­ливо науково-технічною революцією XX століття, яка триває і досі. Природно, що у їх розв’язанні вирішальна роль належатиме науці та новим технологіям. Новітні досягнення у цій сфері по­роджують реальні надії на збереження здорового для людини життєвого середовища. По-друге, в останні роки спостерігається спад темпів та обсягів приросту населення, особливо в так званих розвинутих країнах. До них слід віднести й Україну, де в силу ці­лої низки негативних соціально-економічних трансформацій при­ріст населення не тільки припинився, але й за 10 попередніх ро­ків воно скоротилося на 4,5 млн чоловік.

Проте поряд з цим цілком закономірно відбувається зростання потреб всього людства, посилюється прагнення до підвищення добробуту населення усіх країн світу. Ті країни, що досягли ви­сокого рівня життя, продовжують нарощувати споживання това­рів і послуг, інші — прагнуть подолати або ж скоротити прірву, яка відділяє їх від багатих. А це неминуче супроводжується збі­льшенням використання природних ресурсів, подальшим забруд­ненням навколишнього середовища. Останнє є однаково небез­печним для населення багатих і бідних країн світу, бо життєвий простір у них спільний >— одна планета. Це свого роду один чо­вен, в якому розміщується на сьогодні 6 млрд чол.

Який же вихід з цього, на перший погляд, безвихідного стано­вища?

Відповідаючи на це запитання, треба сказати, що світова спі­льнота вже тривалий час переймається цією проблемою.

Реальність успішного вирішення цієї проблеми вже сьогодні підтверджується наведеними прикладами. Скажімо, перехід у сільському господарстві від плужного, по суті виснажливого обробітку ґрунту до ґрунтозахисного біологічного рільництва переконливо свідчить, що масове запровадження цієї технології гарантує високі врожаї, економію використовуваних ресурсів і, найважливіше, природне відтворення і підвищення родючості ґрунтів. Подібних технологій чимало й у інших галузях госпо­дарства. Справа за їх масовим повсюдним використанням. Тут потрібна тверда воля, чітка політика і міжнародна координація зусиль усіх народів і держав.

Треба підкреслити, що альтернативи стратегії сталого розвит­ку людства немає.

Ця стратегія включає три складові:

1) екологічну (збереження і поліпшення природного середо­вища);

2) економічну (подальший гармонійний розвиток виробницт­ва, продуктивних сил суспільства);

3) соціальну (неухильне підвищення добробуту народів, вирів­нювання рівнів їх життя — внутрішніх і зовнішніх, неухильне поліпшення соціальних умов та стандартів).

Всесвітня конференція глав держав і урядів усіх країн у Йо­ганнесбурзі в 2002 р. підвела підсумок розвитку людства за останнє десятиріччя і констатувала, що нічого у світі на краще не змінюється, що гострих глобальних екологічних і соціальних проблем розв’язати не вдалося і що надалі немає іншого шляху для вирішення цих проблем, як перехід до сталого розвитку. Не можна реалізувати жодну з трьох складових стратегії сталого розвитку ізольовано, одну за рахунок інших. Вони органічно вза- ємопов’язані та взаємообумовлені і тільки в цій єдності склада­ють сталий розвиток. Спроби відірвати або ізолювати їх прире­чені на невдачу. Разом з тим треба зауважити, що в цій єдності ключовою ланкою є екологічна. Без збереження природи, середо­вища проживання людей всі інші втрачають сенс.

Саме з цього виходить стратегія сталого розвитку України. Вперше відповідна концепція була розроблена і схвалена Урядом України ще в 2001 році і тоді ж була передана на розгляд Верхов­ній Раді України. У січні 2002 року вона обговорена на Пленар­ному засіданні і через порушення в проекті співвідношення між екологічними, соціальними і економічними завданнями не була прийнята як Закон України.

Розглянемо специфіку впливу кожного виду людської діяль­ності на біосферу в цілому та на її компоненти.

3.2.