Система розселення як фактор антропогенного впливу на довкілля

Система розселення в усьому світі вирізняється само­стійним, досить могутнім фактором впливу на довкілля. В Украї­ні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. їх негативними наслідками є:

1) концентрація і навантаження промислових об’єктів на об­меженій території, що призводить до високого рівня забруднення довкілля;

2) несприятлива територіально-планувальна структура міст, зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промисло­вого потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені жилими масивами, а весь транзитний транспорт прохо­дить через міста, що значно збільшує їх загазованість;

3) другорядність проблем містобудування порівняно з пріори­тетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності та­ких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і каналі­заційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на екологічний стан міст і якість питної води;

4) руйнування природного середовища великих міст.

На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських на­селених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України) забезпечено централізованим водопостачанням.

Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів становить 29,5 млн куб. метрів води на добу, в тому числі під­приємств комунальної власності — 17,2 млн куб. метрів на добу, з них у міських населених пунктах — 17,1 млн, в сільських — 0,1 млн куб. метрів обробки води, яка використовується в систе­мах теплопостачання.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується близько 40 млн куб.

Традиційна технологія знешкодження міського сміття на зва­лищах безперспективна і не може бути прийнятною для населен­ня сільської місцевості.

Нині частка міського населення досягла на планеті 41 %, у то­му числі в розвинутих країнах — понад 71 %, у країнах Афри­ки — 30 %. XX ст. виявилося століттям «революційної урбаніза­ції». Після другої світової війни кількість людей, які проживають у містах, зросла вчетверо. Особливо високі темпи зростання мі­ського населення спостерігались у країнах, що розвиваються. Так, якщо раніше лише один житель із восьми проживав у місті, один житель із ста — у місті з населенням 1 млн осіб та більше, то нині кожний третій житель проживає в місті, а один із деся­ти — у місті з мільйонним населенням.

Міста здебільшого є дуже специфічним середовищем прожи­вання людей, оскільки тут поєднуються стаціонарні, зокрема промислові, та мобільні джерела забруднення — транспортні за­соби, переважно автомобілі. Забруднення довкілля в місті наба­гато вище, ніж поза ним. Так, у містах вміст ртуті у грунті в 4— 6 разів вищий, свинцю й ванадію у хвої міських дерев — у 25 ра­зів більший, міді, хрому, нікелю — у декілька разів більший, ніж у сільській місцевості. Концентрація автомобілів зумовлює заб­руднення бензопіреном повітря міста у 2—3 рази вище, ніж у ма­лих містах і селах. Сповільнення швидкості вітру в місті сприяє утворенню фотохімічного смогу. Забруднення повітря простежу­ється на відстані багатьох кілометрів від великих міст.

В окремих містах України концентрація промислового вироб­ництва, застарілі технології, низька ефективність природоохо­ронних заходів, а подекуди і повна їх відсутність зумовили висо­кі рівні забруднення повітря.

У 12 містах — обласних центрах України (Вінниця, Житомир, Івано-Франківськ, Луцьк, Рівне, Суми, Тернопіль, Ужгород, Хме­льницький, Черкаси, Чернігів, Чернівці) нове будівництво регла­ментується.

Місто вирізняється значним шумом, зумовленим транспорт­ними засобами, і це також негативно позначається на здоров’ї мі­ського населення.

Місто — це джерело утворення відходів, причому не тільки промислових, а й побутових. Наприклад, у великих містах CUlA побутові відходи становлять від 400 до 500 кг на 1 людину щоріч­но. Навколо виникають цілі гори сміття, його звалища вилучають із сільськогосподарського виробництва родючі землі. Переробка твердих відходів становить серйозну проблему для всіх країн сві­ту. Сміттєзвалища розтягуються на сотні кілометрів навколо міст. Проте спалювання не завжди ефективне, оскільки при цьо­му забруднюється атмосфера.

Місто є великим споживачем прісної води. У середньому ви­трати води на одного жителя таких міст, як Москва і Санкт- Петербург, становлять 550—600 л води на добу, в деяких містах України — 300—400 л. Через це виникає проблема каналізацій­них стоків, що забруднюють грунтові води. Екологічна рівновага порушується ще й тому, що взимку тротуари посилаються сіллю і піском, які навесні потрапляють у водойми. У багатьох містах є станції первинного очищення каналізаційних стоків, що здатні затримувати лише тверді відходи, але й вони в окремих містах відсутні.

Американський еколог Юджин Одум писав про міста: «Наші великі міста — лише паразити на біосфері, якщо розглядати їх, виходячи з потреб людини в ресурсах життєзабезпечення, тобто потреби в повітрі, воді, паливі та їжі. Що більшими і впорядкова- нішими стають міста, то більше ресурсів їм потрібно від навко­лишньої місцевості, то більша небезпека того, що вони завдають збитків своєму «господареві» — природному середовищу».

3.6.