Екологізація економіки: суть та головні складові

Низький рівень екологічної культури населення внаслідок незадовільної екологічної освіти та виховання, нераціональна структура народного господарства, пов’язана із застосуванням матеріало- та енергоємних технологій, низький технічний рівень технологій очищення газоповітряних викидів в атмосферу і ски­дів стічних вод у водойми та перероблення відходів промисловос­ті й комунально-побутового господарства, а також загальна криза економіки країни призводять до зниження продуктивності госпо­дарства, погіршення стану здоров’я людей і навіть до зменшення чисельності населення внаслідок переважання смертності над на­роджуваністю дітей.

З метою подолання зазначених недоліків у 1998 р. Верховна Рада України прийняла Постанову «Про основні напрями держав­ної політики в галузі охорони навколишнього природного середо­вища, використання природних ресурсів та забезпечення екологіч­ної безпеки», яка розглядається як Державна програма охорони довкілля в Україні. У цій програмі сформульовані основні пріо­ритети та завдання охорони навколишнього природного середо­вища і раціонального використання природних ресурсів.

До основних пріоритетів охорони довкілля і раціонального природокористування належать:

- формування збалансованої системи природокористування й адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу еко­номіки;

- екологізація технологій у промисловості, енергетиці, бу­дівництві, сільському господарстві, на транспорті;

- поліпшення екологічного стану і запобігання забруднен­ню р.

- будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- забезпечення населення якісною питною водою;

- стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько -Придніпровського та інших регіонів;

- гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і раді­аційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, за­повідна справа.

Для здійснення Державної програми передбачається вирі­шення таких завдань:

- створення в країні ефективної системи екологічної освіти, виховання та інформування;

- реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням част­ки енерго- і матеріалоємних виробництв;

- запровадження дієвих економічних складових впливу на систему природокористування;

- створення ефективної системи правового та організацій­ного забезпечення у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та раціонального використання природних ресурсів;

- створення державної системи моніторингу навколишньо­го природного середовища;

- захист повітряного басейну від забруднення, особливо у великих містах і промислових центрах;

- здійснення управління водними ресурсами на основі ба­сейнового принципу, збереження та відродження малих річок, охорона р. Дніпро та інших річок;

- запобігання забрудненню внутрішніх водойм і морських вод, зменшення та припинення скиду забруднених стічних вод у водні об’єкти, захист підземних вод від забруднення;

- захист і збереження земельних ресурсів від забруднення, виснаження та нераціонального використання;

- збереження й розширення територій з природним станом ландшафту, посилення природоохоронної діяльності на заповід­них і рекреаційних територіях;

- підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

- знешкодження, утилізація та поховання промислових і побутових відходів;

- зменшення до мінімуму рівня радіаційного забруднення;

- забезпечення екологічного супроводу процесу конверсії військово-промислового комплексу та здійснення заходів щодо екологічного контролю за діяльністю збройних сил;

- створення системи прогнозування, запобігання й опера­тивних дій у разі надзвичайних ситуацій природного й природно- технічного походження.

Практичне здійснення державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки реалізується шляхом розроб­лення та виконання окремих міждержавних, державних, галузе­вих, регіональних та місцевих програм. Ці програми спрямову­ються на втілення визначених вище пріоритетів.

Екологічна криза в країні може бути подолана за умови еко­логічної конверсії антропогенної діяльності, спрямованої на ви­конання Державної програми охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Це означає, що всі види антропогенної діяльності потрібно екологі- зувати. Під екологізацією розуміють поширення екологічних принципів та підходів на всі сфери життєдіяльності людського суспільства: культуру, науку, виробництво та соціальні явища.

Першочерговим завданням є запровадження загальної еко­логічної освіти та виховання з метою формування екологічно сві­домого ставлення до навколишньої природи, встановлення гар­монійних зв’язків між нею та антропогенною діяльністю. З цією метою слід переглянути традиційно усталені пріоритети, які були спрямовані тільки на максимізацію задоволення людських пот­реб. У відносинах між природою та потребами людського суспіль-

ства потрібно визначити науково обґрунтований оптимум, коли якість життя людини, що визначається сукупністю екологічних, матеріальних, духовних та соціальних запитів, забезпечувати­меться з урахуванням можливостей природного розвитку як окремих екосистем, так і біосфери загалом, не порушуючи вста­новленої в природі динамічної рівноваги.

Екологізація матеріального виробництва, виходячи з погля­дів М. Пура (Рооге, 1982), має здійснюватись при виконанні трьох умов у природокористуванні:

1) максимальна ефективність користування природними ре­сурсами;

2) відтворення природних ресурсів та захист їх від вис­наження;

3) найдоцільніші способи використання природних ресурсів.

До цих трьох основних принципів варто додати четвертий:

- мінімізація розсіюваних відходів, які забруднюють на­вколишнє природне середовище.

Як бачимо, в основі екологізації виробництва лежить раціо­нальне природокористування. Екологізацію виробництва чи ін­шого об’єкта господарювання належить здійснювати із запрова­дженням екологічно безпечних так званих «зелених» технологій - маловідходних, тобто таких, які для даного етапу розвитку науки й техніки характеризуються максимальним виходом продукту при мінімальних витратах сировини, енергії та інших матеріалів і мінімальному утворенні розсіюваних відходів, що забруднюють навколишнє природне середовище. Здійснити екологізацію вироб­ництва можливо тільки на основі ґрунтовних знань сучасних до­сягнень екології та інших фундаментальних наук, техніки й тех­нології конкретного виробництва.

Щоб екологізувати виробництво або той чи інший об’єкт господарської діяльності, потрібно провести екологічний аудит з метою встановлення справжньої екологічної ситуації на об’єкті. При цьому слід скласти матеріальний і енергетичний баланси ви­робництва. Тільки на їх основі можна встановити фактичні обся­ги витрат сировинно-енергетичних ресурсів та утворюваних від­ходів. Після цього їх належить порівняти з тими, що мають місце 208

при застосуванні кращих альтернативних технологій і характери­зуються вищими техніко-економо-екологічними показниками. У результаті такого аналізу розробляють еколого-економічне об­ґрунтування реконструкції або будівництва нового виробництва та план заходів щодо екологізації аналізованого діючого вироб­ництва. У цьому плані мають бути відображені: перелік планова­них заходів удосконалення технологічного процесу виробництва, термін їх виконання, матеріальні витрати (вартість робіт) та ви­конавці. На основі впроваджених «зелених» технологій виробля­ють екологічно безпечну продукцію.

З метою подолання екологічної кризи в країні потрібно здійснити екологізацію виробництва. Екологізація виробництва - це поступове розширення дії екологічних пріоритетів у виробни­чій діяльності, підвищення екологічної освіченості й свідомості управлінського персоналу, поступове проникнення екологічних нововведень у виробництво, екологічна модернізація виробництва.

Екологізація виробництва може здійснюватися різними шля­хами: впровадженням раціонального природокористування (зао­щадження природних ресурсів, економія витрат сировини, палива та енергії тощо) і проникненням екологічних нововведень у про­мисловість (виробництво продукції тривалого і багаторазового використання, споживання відновних природних ресурсів взамін невідновних, комплексне перероблення сировини та утилізація відходів виробництва і споживання, мінімізація розсіюваних і не­відновних відходів, використання нетрадиційних джерел енергії тощо).

Одним із основних шляхів екологізації промисловості є вдос­коналення і модернізація технології виробництва, у тому числі уловлювання викидів, комплексне перероблення стічних вод і ві­дходів та використання продуктів перероблення як вторинної си­ровини, тобто перетворення забруднювальних речовин на корисні продукти. Другий напрям екологізації виробництва полягає в очищенні викидів і стоків від забруднення і третій - це вироб­ництво обладнання та устаткування для здійснення екологічно безпечних («зелених») технологій. Очікують, що останній нап­рям, пов’язаний з виробництвом устаткування для «зелених» тех­нологій, набуватиме дедалі більших масштабів у промисловості розвинених країн.

Модернізацію виробництва потрібно здійснювати на основі системно-екологічного механізму. Під останнім розуміють про­цес, що відбувається між вихідним і завершальним еколого-еко- номічними станами виробничої системи, з урахуванням пос­тавлених цілей екологічної модернізації виробництва. Отже, у ре­зультаті екологізації виробництва отримують модернізовану мо­дель з поліпшеними еколого-економічними характеристиками, яка може бути одержана лише завдяки застосуванню системного підходу та екологічного менеджменту.

10.2.