2.1. РАННЯ ЄГИПЕТСЬКА РЕЛІГІЙНІСТЬ

На півночі Африки, довкола ріки Ніл, сформувався культур­ний ареал під назвою Єгипет. За висловом Жан-Жака Руссо, Єги­пет був «першою школою Всесвіту». Землі в басейні Нілу зрошу­валися регулярними розливами ріки, а тому були дуже родючи­ми.

• ІСТОРІЯ

Сьогодні неможливо заглянути у найдавнішу історію Єгипту, однак археологічні знахідки дають можливість відтворити де­які історичні пласти єгипетської культури, найстаршим із яких була наґадійська культура. Наґадійською називають культуру, яка існувала на теренах сучасного Єгипту до повного формуван­ня там єгипетського етносу. Її перші артефакти були знайдені при розкопках сучасного міста Наґада. Цю культуру прийнято розділяти на три періоди:

Наґада І (аратська культура, 4500-3500),

Наґада ІІ (герзейська культура, 3500-3200),

Наґада ІІІ (семанійська культура, 3200-3000), яка співпа­дає з 0-династією.

Зважаючи на складнощі реконструювання цього періоду йо­го називають додинастійним. Близько 3000 року до РХ обидва царства об’єдналися в єдиний Єгипет. Прийнято вважати, що це об’єднання є заслугою фараона Менеса. Він також був засновни­ком першої династії, тому єгиптологи нумерують династії, по­чинаючи від Менеса. Однак археологам вдалося знайти вістки про правителів різних єгипетських земель і до Менеса.

З постаттю Менеса починається період ранніх династій Єгип­ту, який охопив правління першої та другої династій.

Заснована Менесом перша династія правила в 3000-2840 роках до РХ.

Друга династія розміщувала столицю в місті Абідос та правила у 2840-2740 роках до РХ.

Після її падіння наступила епоха Давнього царства, яка три­вала в часи правління ІІІ-УІ династій (2740-2191 роки до РХ). Опісля розпочався перший проміжний період (УІІ-Х династії), тобто час політичного хаосу і боротьби за трон.

Панування ХІ-ХІІ династій прийнято називати Середнім цар­ством, яке тривало зі середини ХХІІ до середини ХУІІІ століт­тя. Це - час стабільності та економічного розквіту Єгипту.

Потім два століття Єгипет переживав важкі політичні кризи та розколи. В цей час, який називають другим проміжним періодом, правили ХІІІ-ХУІІ династії, які одночасно володіли різними частинами країни. Послаблення Єгипту врешті при­звело до того, що в середині ХУІІ століття Єгипет завоювали племена гіксосів, які впродовж сторіччя панували на троні фараона і сформували XV династію. Правителі єгипетського походження в цей час зберегли лише локальні володіння на окраїнах країни. Походження гіксосів є дискусійним питан­ням: одні вчені гадають, що вони мали арійське походження, інші вважають їх скіфами, деякі дослідники навіть ототож­нювали гіксосів з євреями періоду від Йосифа до Мойсея; були навіть гіпотези, які заперечували вторгнення гіксосів у Єгипет, а слово «гіксоси» вважали прізвищем фараонів XV ди­настії.

В середині XVІ століття засновник XVΠІ династії Агмос І здо­лав гіксосів та звільнив Єгипет від їхнього панування, і роз­почав період Нового царства. За правління цієї династії Єги­пет значно розширив свої території та зазнав політичного й економічного розквіту. Під кінець правління XVIII династії Єгипет пережив масштабну релігійну та культурну реформу, ініційовану Аменхотепом IV (Ехнатоном).

З 1069 року розпочався третій проміжний період, тобто пів- тисячолітній період поступового занепаду Єгипту. В цей час одночасно правили різні династії, роздираючи між собою державу. Рівночасно особливе політичне значення, не менше, ніж у фараонів, отримали верховні священики Єгипту. Єгипет неодноразово потрапляв під владу чужих правителів. Так, XXV династія - це царі Кушу, які володіли також єгипетським тро­ном, а останні роки третього проміжного періоду ознаменува­лися ассирійською окупацією.

У 664 році до РХ почалося царювання XXVI династії, а з нею епоха Пізнього царства.

У 525 році Персія завоювала Єгипет, а перські царі коронува­лися на єгипетських фараонів, створивши XXVII династію.

Правління XXVIII-XXX династій, тобто 404-341 роки, - це час незалежності Єгипту.

У 341 році перси, під проводом царя Артаксеркса ІІІ, вдруге завоювали Єгипет, а сам Атаксеркс став засновником XXXІ ди­настії, яка правила до 336 року.

В цьому році перський цар і воднораз єгипетський фараон Да- рій ІІІ програв війну в Єгипті македонському царю Олександ­ру ІІІ Великому, який коронувався єгипетським фараоном. На­щадки Олександра ІІІ правили в Єгипті до 310 року до РX.

У 306 році до РX фараоном Єгипту став Птолемей І Сотер, який започаткував династію Птолемеїв, котра втратила владу за Птолемея XV у 30 році до РX.

Війна Птолемея XV з Клеопатрою, на сторону якої став Юлій Цезар призвела до посилення впливу Риму в Єгипті. Опісля Єгипет став частиною Римської імперії, а римський імпера­тор Октавіан Авґуст отримав єгипетську корону. Останнім імператором, ім'я якого записане єгипетськими ієрогліфами, був римський імператор Максимін Дая, влада якого тривала до 313 року після РХ. На цьому зупиняється культурна історія Єгипту. Після розпаду Римської імперії, Єгипет став частиною Візантії, у своїй більшості прийнявши християнство, а в 641 році Єгипет завоювали араби-мусульмани.

• ЛІТЕРАТУРА

Впродовж кількох тисяч років єгипетська культура витвори­ла цікаву літературу. Єгиптяни користувалися ієрогліфами, яки­ми писали на стінах пірамід та храмів, а також на папірусі. Серед записів єгипетської давнини зустрічаються багато магічних, біографічних та історіографічних текстів. Деякі тексти мають особливу цінність.

У ХХІІ-ХХІ століттях до РХ була написана «Розмова втомленого жити зі своєю душею». В цьому діалозі автор викладав свої нарікання на падіння моралі його часу та втрату сенсу жит­тя; єдину надію він покладав на потойбічне життя та відхід із цього світу. Його душа заперечувала йому, кажучи, що людина не знає, що з нею трапиться після смерті, тому потрібно дбати про земне життя і насолоджуватися кожною миттю перебу­вання у цьому світі.

З ХХУІ-ХХ століть походить папірус «Весткар» - збірник по­вчальних казок і оповідань.

Список легендарних і реальних правителів міститься у Турин­ському царському папірусі.

В пірамідах поблизу покійника розміщували тексти, завдан­ням яких було допомогти померлому пройти митарства по- тойбічності. Ці тексти зібрані у «Книзі мертвих».

Важливими з точки зору релігієзнавства елементами літера­турної спадщини Єгипту є збірники народної мудрості. Такі тво­ри писалися в усі епохи історії Єгипту. В більшості вони мають форму звернення батька до нащадків або вчителя до учнів, а їх­ньою ціллю було дати їм добрі уроки життя.

В період Давнього царства (ІІІ-УІ династії, 2780-2260 роки до РХ) виникли Слова Імготепа, будівника найстаршої Єгипет­ської піраміди в Саккарі. Слова Імготепа, на жаль, не зберег­лися до нашого часу.

До цієї епохи належать також Слова Дідефгора, сина фараона Хеопса (IV династія), до свого сина Аутібре, в яких він повчав про сім'ю, власний дім та гріб.

Найстаршим текстом цього типу, який зберігся повністю, є Слова Птагготепа, який був візиром фараона Ісесі (V динас­тія). Птагготеп повчав своїх послідовників щодо службової єрархії, гостинності, жінок та про дітей.

Зі Слів Каґемні, візира фараона Снофу (IV династія) збереглося лише закінчення.

В епоху першого проміжного періоду та Середнього царства (VII-XI династії, 2260-2130 роки до РХ) з'явилися Слова до фа­раона Мерікаре (Х династія) його батька, в яких автор дає на­станови щодо правильного управління державою, правильної мови, судової системи тощо.

Схожим змістом наповнені Слова фараона Аменемгета І (ХІІ династія).

Слова Мерікаре та Слова Еманемгета класифікують як полі­тичні трактати, позаяк вони покликані легалізувати владу цих фараонів.

До політичних трактатів зараховується також Вчення Сегетеп- іб-Ре. Іншою є ціль Слів Хеті. Перша частина трактату перелі­чує всі професії та критикує їх на тій основі, що представники жодної з них, окрім чиновників, не можуть наказувати; друга частина присвячена роздумам про шкільне навчання.

Нове царство і пізній час (XVIII-XXX династії, 1580-332 роки до РХ) також збагатили цей літературний жанр.

Слова Анії до свого сина, присвячені родинним відносинам, ставленню до друзів і ворогів.

Богослужбовим ритуалам присвячені Слова Аменемопе.

Ця сама тема розгортається у Словах Анх-Шешонкі, священи­ка храму Ра в Геліополі з VI століття.

Перелічені тексти є збірками народної мудрості, численних по­рад та наставництв. Незважаючи на те, що для сучасного читача ці тексти охоплюють світські теми, в час їх написання розрізнен­ня між світським і духовним, або sacrum i profanum, ще не було.

• ЄГИПЕТСЬКИЙ МОНОТЕЇЗМ

Основна цінність єгипетських літературних текстів у тому, що вони зображали релігійну віру єгиптян різних епох та різних со­ціальних верств. Збірники народної мудрості не є богословськи­ми трактатами, тому у них неможливо зустріти складні спекуля­ції, проте вони наповнені релігійною дійсністю. Основним, що не можливо не помітити в цих текстах є те, що в них ведеться мова не про окремих представників пантеону, а про Єдиного Бога. Це беззаперечне свідчення єгипетської літературної історії дало дослідникам підстави стверджувати, що релігія Стародавнього Єгипту містила яскраво виражені монотеїстичні тенденції.

Сьогодні неможливо реконструювати прадавню історію Єгип­ту. Все, що відбувалося давніше, аніж 3000 років до РХ, покрите мрякою давнини. Проте Єгипет історичних часів зберіг багато елементів, які можуть дещо розкрити завісу незнання. Серед іншого, Єгипет зберіг чіткий адміністративний поділ: Верхній Єгипет складався з 22 номів, а Нижній - із 20. Кожен ном мав свої культурно-релігійні особливості. Видається вірогідним, що кожен ном склався на основі заселення певної території одним праєгипетським плем'ям. Не можна не охопити увагою той факт, що в історичні часи в кожному номі домінував культ одного із богів пізнього єгипетського пантеону. Це наштовхує на думку, що кожне праєгипетське плем'я іменувало Єдиного Бога яки­мось конкретним іменем. У результаті злиття номів, їхні релігії перепліталися; внаслідок цього формувалися пантеони, в яких Верховним Богом ставав Бог домінуючого племені. Не виключе­но, що в одному номі могли зливатися декілька племен, а Бог до­мінуючого із них ставав захисником ному. Цим пояснюється той факт, що в деяких номах, окрім домінантного Бога, зустрічають­ся згадки про мало відомі божества. Також неможна виключити фактору міграції, з якою переносилися й вірування.

Отже, Єгипет до 3000 року до РХ все ще залишається мало ві­домим сучасній науці. Найвірогідніше, що давні території Єгип­ту були заселені спорідненими племенами, які, осівши, сформу­вали окремі невеликі прадержавні утворення - номи. З плином часу номи об'єднувалися, в результаті чого утворилися дві ви- сокорозвинені держави - Верхній і Нижній Єгипти. У 3000 році до РХ фараон Менес об'єднав обидва Єгипти, що призвело до не­обхідності уніфікації міфології. Основними джерелами для ви­вчення релігійних уявлень давніх єгиптян є тексти народної му­дрості та міфи, укладені храмовими жерцями. Тексти народної мудрості - це поради, які давали вчителі своїм учням або батьки своїм дітям. Важливим аспектом цих текстів є те, що в них ве­деться мова про Бога, а не про богів, що свідчить про яскраві мо­нотеїстичні переконання давніх єгиптян. Серед космогонічних та теогонічних текстів давнього Єгипту виділяються три: геліо- польський, геракліопольський та мемфіський. У всіх них ведеть­ся мова про творення світу Єдиним Богом.

• КУЛЬТ ГОРА

Одним із найдавніших центрів єгипетської культури стало місто Нехен, або грецькою Єраконполіс. Історія цього міста сягає близько 4000 року до РХ, коли тут з'явилися перші поселенці. У 3800-3500 роках поселення сформувалося у місто, яке слави­лося виробництвом кераміки. У додинастійний час та в період першої династії Нехен був столицею Верхнього Єгипту. До 2900 року місто зберегло промислову гегемонію, а згодом втратило провідні традиції, перетворилося у провінційне містечко і по­ступово зникло, залишивши після себе незнищенний вплив на староєгипетську культуру. Саме в Нехені починається історія Єгипту і його перші фараони. Про перших фараонів, які правили у Нехені, не залишилося жодних відомостей. Ті фараони, імена яких збереглися, правили у 3300-3250 роках до РХ, а 0-династія опинилася на троні в Нехені у 3200 році до РХ, тобто 1200 років після заснування тут першого поселення. Про перше тисячо­ліття історії Нехена невідомо нічого. З часу 0-династії, яка пе­ребувала на троні до об’єднання Верхнього і Нижнього Єгиптів, тобто до 3000 року, збереглися імена фараонів і скромні записи у їхніх гробницях. Майже усі імена фараонів 0-династії містять у собі ім’я бога Гора. В цей час сформувалося переконання, що фараон є земним втіленням Гора. Ця впевненість існувала аж до 4-династії, коли фараона почали пов’язувати з Осірісом. З часом склалася традиція, за якою фараони приймали п’ять імен:

особисте ім’я, яке фараон отримував при народженні, тронне ім’я, яке отримували фараони, починаючи від 4-династії, коли вступали на трон,

додаткове ім’я, або прізвисько, яке додавалося до імені фа­раона від часу 0-династії,

золоте ім’я, походження якого невідоме, однак є підстави припускати, що воно сформувалося у процесі об’єднання культу Гора з солярними богами,

ім’я Гора, яке носили вже фараони 0-династії.

Отже, найдавнішими серед імен фараона були ім’я Гора та до­даткове ім’я. Наприклад, перший фараон 0-династії називався Гедю-Гор. У його імені присутнє ім’я Гора та додаткове ім’я Гедю, за допомогою якого його можна відрізнити від інших фараонів, які також іменувалися Горами, наприклад від його наступника, якого звали Ні-Гор. Іншими словами: кожен фараон носив ім’я Гор, щоби показати, що фараон є Гором, який втілився, а щоби їх розрізнити, до його імені додавали додаткове ім’я.

Ані в іменах фараонів, ані серед записів у їхніх гробницях імена інших богів не зустрічаються аж до часу об’єднання но- мів (провінцій) в єдиному Єгипті. Це дає право припускати, що в первісному Нехені існував тільки культ Гора. Мешканці Нехе- на ототожнювали Гора з небом, а небесні світила сприймали як очі Гора: Сонце - праве око, а Місяць - ліве. Його зображали у вигляді сокола, а згодом, після об’єднання Верхнього і Нижньо­го Єгиптів, як людину-воїна з головою сокола та з подвійною короною, в якій зливалася червона корона Нижнього Єгипту та біла корона Верхнього Єгипту. Внаслідок об’єднання Єгипту в його релігійності почались потужні синкретичні тенденції, які виразилися у двох напрямах: 1) ототожнення богів різних місцевостей в єдину постать, 2) формування політеїстичного пантеону, в якому боги поєднувалися в родинні зв’язки. За де­кілька тисячоліть єгипетської історії таких поєднань обох типів виникло безліч. Кожна епоха відзначалася домінуванням яко­гось міста, яке ставало столицею, а його Бог ставав верховним, що призводило до переписування офіційної міфології. В умовах синкретизму Гора пов’язували з різними богами загальноєги- петського пантеону: одні міфи називали його сином Ра, інші - сином Осіріса та Ізиди. Міф про Осіріса розповідає, що коли Сет убив свого брата Осіріса, Ізида, сестра і дружина останнього, зі­йшла на нього у вигляді сокола та народила від нього сина Гора, який здолав Сета і воскресив Осіріса.

В епоху Середнього царства (ХІ-ХІІ династії) культ Гора, який зародився в Нехені (ІІІ ном Верхнього Єгипту), поширився в І (Та-Сеті), ІІ (Учес-Гор) та ХІ (Са) номах Верхнього Єгипту. В епоху греко-римського панування його культ поширився та­кож у XVI номі Верхнього Єгипту (Махедж) та XIV номі Нижньо­го Єгипту (Хенті-Ябті). У місті Едфу (ІІ ном Верхнього Єгипту), в якому статус Гора рівнявся до його статусу в Нехені, в епоху Птолемеїв був збудований найбільший храм Гора. За правлін­ня Птолемеїв Гора ототожнювали з грецьким богом Аполло­ном, а місто Едфу греки називали Великим містом Аполлона (Απόλλωνος πόλις μεγάλη).

• КУЛЬТ СЕТА

У міфах Гор зображений як борець проти Сета, точне зна­чення імені якого залишається досі невиясненим. Один із міфів розповідає, що Сет убив Осіріса і розкидав частини його тіла по світі. Зранена болем Ізида, сестра і дружина Осіріса, зібрала йо­го останки, та зробила з них першу в історії мумію. Опісля вона зійшла на нього у вигляді сокола, завагітніла і народила Гора. Гор здолав Сета і воскресив Осіріса. Після поразки Сета в битві з Гором, він поселився в пустелі, оскільки там немає життя. Ранні християнські монахи, поселяючись в єгипетських пустелях, аргу­ментували це тим, що вони йдуть у володіння диявола, щоби там його здолати. Інколи Сет ототожнювався зі змієм Апопом, який щоночі боровся проти Ра, коли той спускався у царство мертвих. Серед надписів, розташованих у пірамідах, наявні багато закли­нань, які повинні звільнити душу померлого від Апопа. Апоп-Сет був противником людей і ворогом померлих. Єгипетське мисте­цтво зображало Сета як людину з головою тварини, яка не зу­стрічається у природі. Зі Сетом пов’язували погану погоду, а грім був його голосом. Сет також ототожнювався із хаосом. У більшос­ті випадків, якщо міфи розповідають про боротьбу двох богів, то це слід сприймати як розповідь про боротьбу двох народів, які сповідували ці божества. Археологія дає підстави вважати, що культ Сета зародився ще в накадійській культурі. Про зароджен­ня культу Сета нічого невідомо, однак якщо цей культ виник в накадійський час, то він міг витіснятися пізнішими культами, які поступово затирали його первісне значення. Неодноразово Боги попередніх культур отримують у міфологіях пізніших народів роль злих демонів. Ймовірно, що так сталося й зі Сетом. Можли­во, міфи змальовують його як втілення зла тому, що він Бог тих етнічних груп, з якими верхньоєгиптянам довелось боротися за територію, і як подоланого Гором, оскільки завойовники перемо­гли тубільців. Зображення Сета присутнє на жезлі фараона Скор­піона І ще до 0-династії. Це означає, що в той час Сет не вважався злим. Ким були представники накадійської культури - праєгип- тянами, чи представниками іншого етносу - сказати важко. Деякі вчені вважають, що міф про боротьбу Гора і Сета - це міфологі- зована розповідь про війну Верхнього (Південного) і Нижнього (Північного) Єгиптів. Об’єднання Єгипту відбулося близько 3000 року до РХ стараннями фараона Менеса, засновника І династії. Менес був правителем Верхнього Єгипту; він завоював Ниж­ній Єгипет, і таким чином об’єднав державу. Сет міг бути богом Нижнього Єгипту, тоді коли Гор - Верхнього. Війна двох Єгиптів відобразилася у міфі про боротьбу двох богів. Після об’єднання двох Єгиптів, свідомість єгиптян, яка ще зберігала монотеїстич­ний дух, не могла поставити двох богів поряд. Єдиним можли­вим співвідношенням між ними стало розташування їх по різних полюсах дуалістичної схеми. Гор став Богом добра, життя, світла, порядку, а Сет - богом зла, смерті, темряви, хаосу.

Проте ставлення до Сета не завжди і не повсюдно було нега­тивним. У деяких міфах він замальовується як бог, який разом із Ра пливе в його човні та захищає Ра від злих намірів Апопа. В Єгипті зустрічаються проблиски культу Сета. Ситуація навколо постаті Сета кардинально змінилася, коли центр імперії пере­нісся на Північ. Під час гіксоської окупації Єгипту (XV династія) столицею окупованих територій стало місто, яке греки назива­ли Аваріс, а єгиптяни Гут-Варет. У цьому місті, як на всій терито­рії поширення влади гіксосів, процвітав культ Сета. В період гік- соського правління Сет витісняв інших богів єгипетського пан­теону, займаючи не тільки провідне місце в єгипетській релігії, а й претендуючи на позицію Єдиного Бога. Після перемоги над гіксосами фараона Ягмоса І у 1539 році до РХ його XVIII династія була змушена відновлювати державу, і менше уваги приділяла культу Сета. Кінець династії ознаменувався реформою Ехнатона та встановленням чистого монотеїзму. ХІХ династія, основним завданням якої було відновити давні культи після реформи Ех­натона, вклала немало праці у реставрацію храмів різних богів. Культ Сета при ХІХ-ХХ династіях знову процвітав. У честь цього Бога не тільки будувалися храми, а й два фараони ХІХ династії мали ім'я Сетос, а засновника ХХ династії звали Сетнахт, тобто ці фараони носили імена в честь Сета.

• КУЛЬТ ОСІРІСА

Синкретична міфологія поєднала Гора і Сета з Осірісом. Цен­тром його культу було місто Абідос, яке знаходилося у VIII но- мі Верхнього Єгипту. Абідос не був столицею ному, але він був важливим містом, оскільки притягував прочан до святинь Осі- ріса. Осіріс - це грецьке ім'я Бога, якого єгиптяни називали Уріс. Тексти пірамід називають Осіріса «Богом Півночі», хоч його культ був більше поширеним на Півдні Єгипту. Його традиційно пов'язували з опікою над мертвими, муміями та царством мерт­вих, і зображали з людським обличчям зеленого або чорного ко­льору, як символ життя і землі. В Ранньому царстві значення Осі­ріса не було високим, а фараон вважав себе йому рівним. Однак, оскільки Осіріс заопікувався мертвими, народ оточив його ви­сокою пошаною. Його називали паном любові, вічно існуючим і вічно молодим, паном тиші. В Середньому царстві фараони вже визнавали Осіріса вищим від себе. Синкретичні міфи описують, що в Осіріса є брат Сет та сестри Нефтіда і Ізида; остання є також його дружиною. Міф про вбивство Осіріса Сетом та його воскре­сіння Гором ліг в основу містерій в честь воскресіння Осіріса, які відбувалися в Абідосі щорічно.

• КУЛЬТ ІЗИДИ

Походження богині Ізиди (давньою єгипетською: Асет) вста­новити важко. Популярною вона стала аж в епоху VI династії за­вдяки її ролі в міфі про Осіріса. Саме вона зробила мумію Осіріса та народила Гора. Відтоді Ізиду називали «мати-богиня», хоча деякі інші міфи розповідають, що матір'ю Гора була Хатор. З Ізи- дою пов'язаний ще один міф. Одного разу Ізида підіслала до Ра змію, яка його вкусила. Коли Ра хворів від укусу змії, Ізида за­пропонувала допомогу взамін на те, що Ра повідомить їй своє ім'я. Знати ім'я, у давньому уявленні, означало знати сутність. Ра назвав Ізиді своє ім'я, а вона врятувала його від укусу змії. Володіючи іменем Ра, Ізида стала носієм всезнання, що дало їй можливість заявляти: «Я - Ізида, магічний дух, і я маю більше мудрості, ніж будь-яке інше божество», та зробило її централь­ним персонажем пізніших езотеричних культів^[2]. Ізиду зобража­ли стоячи або сидячи, часто з дитиною (Гором) на руках. У час, коли Ра хворів, люди, побачивши його слабкість, проявили йо­му непокору. Розгнівавшись на людей, Ра вислав своє Око, щоби покарати людей. Око Ра винищувало непокірних, але Ра, поба­чивши страждання людей, змилосердився над ними і відкликав Око. Око Ра змальовується в різних міфах як Хатор (богиня жі­ночності та краси, яка інколи виступає як дочка Ра), або рідше як Сехмет (богиня війни і спеки), Баст (богиня світла) і Ваджет (богиня-змія, яка охороняє Нижній Єгипет). У сучасності зобра­ження Ока Ра використовується як символ масонства, а також як образ Всевидячого ока Бога у християнській іконографії.

• КУЛЬТ АНУБІСА

Захисником померлих і охоронцем могил міфи зображали Ін- пу (грецькою: Анубіс). Міф описує, що Нефтіда закохалася в Осі- ріса і народила від нього Анубіса. Щоби уникнути покарання від свого чоловіка Сета (далеко не всі міфи змальовують Нефтіду дружиною Сета), вона сховала сина подалі від його очей. Анубі­са знайшла Ізида, яка виховала його. В міфах Анубіс допомагав Ізиді збирати і муміфікувати останки Осіріса. Анубіс рятував живих від темряви незнання, а мертвих проводив крізь темря­ву царства мертвих. Цей образ Анубіса привабив до його постаті шанувальників езотерики, однак він не відігравав вагомої ролі у міфології. Оскільки Анубіс освітлював дорогу померлим, він асоціювався з зорею Сиріус. Анубіс зображувався як людина з головою чорного пса або вовка. Чорний колір зображень Анубі­са мав два символічні значення: 1) шкіра покійника змінювала колір при обробці содою у процесі муміфікування, 2) мул в ріці Ніл, який вважався символом родючості Землі та переродження покійника, має чорний колір. Центром його культу було місто Кинополіс, що означає: місто псів. Вірогідно, що саме там і сфор­мувався його первісний культ.

Отже, об’єднання Верхнього та Нижнього Єгиптів за царю­вання фараона Менеса спричинив необхідність злиття їхніх культур. Найважливішим завданням для загальноєгипетської цивілізації було узгодження двох релігійних систем. Кожен єгипетський ном сповідував одного Бога; з формуванням Верх­нього і Нижнього Єгиптів у кожному з них центральне місце зайняли релігії столичних номів. Так, у Верхньому Єгипті цен­тральне місце зайняв Гор, а в Нижньому - Сет. Після об’єднання Єгипту, коли Верхній Єгипет завоював Нижній, сформувалась міфологія, яка описала боротьбу Гора і Сета. Міфи часто, опи­суючи боротьбу богів, виражають історичну боротьбу народів, які цих богів сповідують. Оскільки в цій боротьбі переміг Верх­ній Єгипет, то Гор, Бог його столиці Нехену, отримав атрибути доброго і верховного божества, а Сет, який сповідувався у Ниж­ньому Єгипті, став утіленням зла. Проте Сет не завжди сприй­мався за носія зла. В епоху панування гіксосів (XV династія) він був найбільш шанованим божеством Єгипту. В об’єднаній релігійній системі Єгипту знайшли своє місце й інші божества, культи яких розвинулися в номах, котрі не займали провідного політичного значення. Так, популярними серед єгиптян стали Ізида, Осіріс, Анубіс та інші. Усі вони в міфах пов’язувались ро­динними зв’язками.