3.1. ПОЧАТКИ ЗОРОАСТРИЗМУ І АВЕСТА

Вивчення давніх арійських вірувань дуже проблемне. Релігіє- знавці, історики культури, археологи та інші вчені у своїх дослі­дженнях можуть оперувати виключно документальними дани­ми.

• ДЬЯУШ-ПІТА

Схоже до багатьох первісних народів, предки арійців первісно зберігали давню віру в єдиного Творця Всесвіту. Вони назива­ли його Дьяуш-Піта - Світлосяйний Отець. Його образ довгий час був позбавлений яких-небудь антропоморфних рис, і лише в епоху, коли арії покинули свою первісну батьківщину, по дав- ньоарійській релігії був нанесений перший удар.

Кочові форми побуту не дозволяли арійцям розвинути культ. Народи, які не будували міст та не мали храмів, молилися і скла­дали жертви під відкритим небом. Їхній погляд під час молит­ви звертався до неба. Саме з неба вони отримували найцінніші дари: сонячне тепло і дощ, а також найстрашніші кари: грози і повені. Очевидно, що це небо, яке наче промовляє до людини, сприймалося арійцями виявом Бога, його знаряддям для благо­словення і покарання. Важливо відзначити, що арійці називали Бога Отцем неба, а не самим небом. Дьяуш-Піта не був богом неба; в арійській релігії він не ототожнювався з жодною силою природи, а лише виражався через них. Історичні та релігієзнав- чі дослідження не дають нам можливості вияснити, коли саме серед арійців сформувалася віра в Дьяуш-Піта. Однак, судячи з відомостей Ріґ-Веди, східна гілка арійців занесла його до Індії, в якій арійці зустрілися з численними віруваннями дравідів - міс­цевого доарійського населення. Незважаючи на те, що індо-арій- ці та дравіди вели між собою запеклі війни, взаємовплив їхніх культур був значним. Схожі переплетіння культур помітні також між персо-арійцями та доарійським населенням Персії. Нові ре­алії, які склалися в арійських племенах після осілості, призвели до возвеличення деяких нових богів, які до цього сприймалися як вираження Єдиного Бога, а не окремі божества.

• ПОЧАТКИ КУЛЬТУ ВОГНЮ

Серед божественних проявів в арійській релігії, як і в багатьох інших, можна побачити ті елементи побуту або природи, які бу­ли найнеобхіднішими для виживання, а тому сприймалися як найважливіші дари Божі, і зрештою обожнювалися. Серед таких сил природи відзначається, передовсім, вода. Серед арійських племен вода займала місце об'єкта культового поклоніння. Обо­жнену воду називали Апас. Автори Ріґ-Веди присвятили Апас кілька гімнів (VII.47, VII.49; X.9, X.30). Поряд із владичицею вод­них потоків та рік Апас, обожнювався й вогонь. Ім'я персоніфі­кованого обожнення вогню у двох групах арійців відрізнялося за звучанням: в Індії на санскриті його іменували Агні, а в Персії авестійською мовою - Атар. За даними дослідників історії мо­ви, від імені Агні походить слов'янське слово «вогонь». Основ­ним заняттям древніх арійців було тваринництво. Воно було для них джерелом їжі, а тому розцінювалося як благословення Бога. Ці реалії породили ще одну обожнену персоніфікацію - Ґе- уш-Урван (душа бика). Це божество дарує людям їжу тваринного походження. Якщо люди спожили тваринні продукти з молит­вою, тоді Ґеуш-Урван зможе відродити вбиту тварину до життя, щоби люди ніколи не відчували голоду. Серед давніх арійців іс­нував звичай витискати сік із п'янких рослин та випивати його. Про які саме рослини йдеться в давніх текстах, чітко не відомо; однак більшість дослідників вважають, що це був один із різно­видів ефдри. Випивши цей сік, людина втрачала тверезість. Стан сп'яніння сприймали як піднесення духа до небес. Цей сік індій­ці називали - сома, а іранці - хаома. Процес оп'яніння породив персоніфіковане божество, яке називали, як і сік, індійці - Сома, а іранці - Хаома. Згодом Хаома стане предметом найжорсткішої критики Заратустри, але в пізніх частинах Авести ставлення до цього божества стало більш позитивним.

Поступово поклоніння цим божествам обвивались культом; в іранців епохи осілості звершувались жертвоприношення, які називалися заотра. Жертвоприношення богині Апас полягало у вливанні до води молока і соку двох рослин.

• АГУРИ І ДАЕВИ

Окрім перелічених божеств в обох групах арійських народів сформувалися й численні інші божества, деякі з яких були пере­йняті від культів тих народів, які опинилися під пануванням арі- їв, а деякі сформувалися пізніше. Нам, сьогодні, невідомо, звідки взялися імена цих богів: були це імена богів окремих племен, пам'ять про яких зберігалася й після злиття народу, чи персо­ніфікація та обожнення сил природи, які первісно сприймалися як вияви та благословення Дьяуш-Піта? Для розуміння релігій­них відмінностей іранців (персів, або західних аріїв) та індійців (індо-арійців, або східних аріїв) необхідно вияснити відмінності між поняттями агура/асура та даева/дєва. Слово «агура» озна­чає «божество» або «господь», «владика». Перське «агура» має спільні мовні корені з індійським «асура», присутнім у Ріґ-Веді. Однак, якщо в індуїзмі асура - це окреслення злих демонів, які протистоять добрим дєвам, то в зороастризмі агура - це окрес­лення доброго Бога, який протистоїть злим даевам. Отже, слова «агура» і «асура», як і слова «даева» і «дєва», походять зі спільних коренів, але їхні значення розійшлись у протилежних напрямах: перський «агура» - добрий і є протилежністю до злого «даева», а індійський «асура» - злий і протистоїть доброму «дєва».

• АША

Важливим елементом арійської релігії був вічний закон Всес­віту, natural law, lex naturalis. Природне право належить до від­вічних інтуїцій людства; воно записане у серці людини. Цей за­кон на санскриті називають рта, а авестійською - аша. Рта/аша регулює всі процеси у Всесвіті: русла рік та орбіти планет, ріст рослин і розвиток тварин, полум'я вогню і випаровування води, денне світло та нічну темряву - все це відбувається збалансова­но і гармонійно тільки тому, що підкоряється рта/аша.

• ДРУҐ

Якщо людина має можливість обирати, то це означає, що му­сить існувати й протилежність до рта/аша, до якої схиляється людина у випадку відкинення справедливості. Цю протилеж­ність називають на санскриті друх, а авестійською - друґ. Відпо­відно, давні індійці ділили людей на ашаван, які дотримуються морального закону і справедливості, тобто добрі і праведні, та друґван, які його порушують, тобто злі та грішні. Моральний закон тут прирівнюється до закону природи. Його порушення спричинює наслідки, передбачені законом. Бог не карає гріш­ника; він самим фактом свого гріха спричинює свою кару. Якщо людина порушує закон природи, то, знає вона про наслідки, чи ні, вона вже їх обумовлює своїм проступком. Те саме стосується й моралі: якщо хтось грішить, то вже себе карає, оскільки кара прийде не від Бога, а з природного стану речей, принципом бут­тя яких є рта чи аша.

• ВАРУНАІ МІТРА

Зі рта/аша походить ще один важливий елемент арійської релігійності, а саме - міжлюдські відносини. Lex naturalis на­кладає на людину не тільки обов'язки у відношенні до Бога і світу, а й у відношенні до інших людей. В силу життєвих обста­вин міжлюдські відносини і мораль зайняли центральне місце в релігійності. Їх на всіх рівнях можна розділити на дві кате­горії: односторонні, які зобов'язують людину без очікування зворотної дії (наприклад, клятва), та двосторонні, в яких дві особи або дві групи людей зобов'язуються до певних взаємних дій (наприклад, договір). Перший вид справедливого обов'язку називали «варуна», а другий «мітра». Як і природні сили, ці два аспекти суспільно-морального буття згодом персоніфікували: Варуна став індійським богом, який в певний період розвитку індійської релігії перебував у центрі культу; культ Мітри від­новився в античному зороастризмі, а згодом ліг в основу од­нієї із форм синкретичного поєднання зороастризму та гнос­тицизму - мітраїзму. З плином часу навколо понять «варуна» і «мітра» сформувалися складні обряди. Якщо хтось порушував свій обов'язок, то, щоби довести свою невинність, мусів пройти складні випробування. Іншими словами: якщо когось звинува­тили у порушенні клятви, то обвинуваченого занурювали на якийсь час у воду. Якщо він виживав, то це було підставою вва­жати його невинним; якщо ж він помирав, то оголошувався ви­нним. Якщо ж когось звинувачували у порушенні угоди, то його випробовували вогнем: він мусів пробігти поміж двох ватр. Зго­дом ці стихії тісно пов'язалися з божествами: Вода стала симво­лом Варуни, а вогонь - Мітри.

Отож, давня історія арійських народів назавжди канула в тем­ряву минувшини. Для сучасних дослідників залишилась лише одна можливість дослідження вірувань давніх арійців, а саме компаративний аналіз вірувань тих народів, коріння яких ся­гають давніх арійців. Оскільки арійська міграція розійшлася у двох напрямках, то спадкоємцями їхньої культури є індійці та перси. З аналізу найдавніших священних текстів цих народів, зо­крема індійської Ріґ-Веди та зороастрійської Авести, випливає висновок про давній монотеїзм праарійців. Цей монотеїзм збе­рігся у ведизмі-індуїзмі та зороастризмі до сьогоднішнього дня. Важливим елементом давніх арійських вірувань є переконання в тому, що Бог виражається у світі через свою силу, яка все про­низує, і яку індійці називали рта, а перси - аша.

• МАЗДА-ЯСНА

Зороастризм є пророчою релігією, тобто в її основі стоїть по­стать, яка дала иому початок. Такою постаттю був Заратустра. Різними мовами иого ім'я звучить по-різному. Так, сучасною перською мовою иого іменують Зардошт або Зартошт, мовою пушті (державною мовою Афганістану) - Зардакст, курдською - Zerde^t (Зердешт), а старогрецькою - 2шроаотцр (Зороастер) або ZwpoaoTppq (Зороастрес). Саме від грецької вимови імені цього пророка походить назва релігії - зороастризм. Іншою назвою зороастризму є маздаїзм, яка походить від імені зороастріисько- го Бога - Агура-Мазда (перською: Ця назва не зовсім

влучна, оскільки культ Агура-Мазди був відомии персам задовго до Заратустри. Тому ця назва більше підходить для окреслення дозороастріиської релігії персів. З іншого боку, зважаючи на те, що сьогодні дозороастріиські вірування та зороастризм злили­ся, назва «маздаїзм» більше не викликає заперечень. Самі ж зо- роастріиці називають свою віру Мазда-Ясна, що дослівно пере­кладається як «вшанування Мудрого» або «Блага віра».

Якщо зороастризм є пророчою релігією, яка має свого засно­вника, тоді його виникнення повинно датуватися життям засно­вника. Однак датування життя Заратустри становить проблему, для якої наука певне ніколи не знайде переконливого вирішен­ня. Одна із зороастрійських легенд розповідає, що першим мі- сійним успіхом Заратустри було навернення царя Віштапси, яке відбулося «258 років до Олександра». Оскільки завоювання сто­лиці Перської імперії, Персеполя, Олександром ІІІ Македонським відбулося у 330 році до РХ, то можна припустити, що Заратустра жив між 628 и 551 роками до РХ. Ця версія стала домінуючою серед учених, проте деякі дослідники з нею не погоджуються. Лінгвістичний аналіз архаїчних писань Ґат дав підстави припус­кати, що Заратустра міг жити значно раніше, а саме у 1700-1500 роках до РХ. Античний історик Пліній Старший вважав, що Зара­тустра жив декілька тисяч років до Мойсея. Арістотель вважав, що Заратустра жив 6000 років до Платона.

Заратустра народився в сім'ї Стіпамі, яка була давньою роди­ною священиків. Приналежність до родини священиків дає під­стави вважати, що й Заратустра був священиком. Батька Зарату- стри звали Порешаспа і він був священиком, а матір - Дугдова. Окрім Заратустри в родині було ще чотири сини - Ратуштар, Рангуштар, Нотаріга і Ніветиш. Народившись, Заратустра не за­плакав, а засміявся, і від цієї посмішки загинули дві тисячі демо­нів. Зороастріиські легенди розповідають про численні чуда, які чинив Заратустра в дитинстві та про намагання демонів знищи­ти пророка. Заратустра був тричі одружении та мав дітеи. Роль Заратустри в історії релігії оцінюється різними дослідниками по-різному. В иого постаті одні вбачають великого релігіиного реформатора, а інші - стародавнього мага. Незвичними для сво­го часу ідеями він зумів захопити грецьких філософів, сучасних мислителів і навіть окультистів. Зокрема, засновниця теософії Олена Блаватська стверджувала, що Заратустра був магом. З такими твердженнями релігієзнавча наука погодитися не мо­же. Слово маг багатозначне. Воно походить від перського «О^і» (маґус), яке переишло до грецької як «μάγος» та до латини як «magus». Цим словом перською мовою усіх періодів означують зороастріиського священика. Однак сьогодні слова «маг» і «ма­гія» має абсолютно інше значення, аніж у зороастріиськіи релі­гії. Тому використання цього слова, якщо воно сприимається в сучасному значенні, у випадку Заратустри неправомірне.

Заратустра був видатним релігійним реформатором. Він - один із тих великих постатей людської історії, який піднявся на боротьбу за чисту віру в Єдиного Бога. Впродовж довгої історії кочувань та осілості, злиття культів різних арійських та неарій- ських племен, культурних і релігійних впливів сусідів, однопле­мінники Заратустри прийняли чужомовні та чужоплемінні імена Бога за окремих богів, сформувавши вірування, які радше нага­дували політеїстичні. Заратустра, проголошуючи віру в Єдиного Бога, якого називав Агура-Маздою, зобразив усі інші божества лишень вираженнями Єдиного Бога. Пророк в іранських міфах зазвичай зображується як пастух, пастир. Саме в зороастризмі вперше сформувався образ пастиря для окреслення релігійного провідника. Заратустра є пастирем для свого стада, тобто для спільноти віруючих, які обрали Мазда-Ясну, віру в Єдиного Бога, та прямують за своїм пастирем до спасіння.

• АВЕСТА

Основою віровчення зороастризму є його священне писан­ня - Авеста. Книга написана авестійською мовою, тобто індоєв­ропейською мовою, яка пройшла декілька етапів свого розви­тку. В самій Авесті, від назви якої отримала свою назву й мова, відображено два етапи розвитку авестійської мови: Ґати напи­сані староавестійською, яку використовували у 1200-600 роках до РХ, а близько 400 року до РХ повністю зникла з живого вико­ристання; інші частини - Ясни - написані значно новішими ва­ріантами авестійської мови. Необхідно зауважити, що періоди поширення мови не можуть бути переконливими свідченнями для датування виникнення тексту, оскільки в багатьох релігіях давнього світу священні тексти довгий час передавалися усно, допоки не були записаними. Оскільки у середньовіччі, тобто під час відновлення Персії та правління династії Сасанідів, авестій­ська (давньоперська) мова була мертвою і незрозумілою, ви­никла необхідність перекладів і коментарів живою мовою. Ці коментарі були додані до Авести під назвою Зенд. У науковій літературі новий варіант книги, тобто Авесту з коментарями Зенд, прийнято називати Зенд-Авеста, на відміну від чистої Авести. Зенд написаний мовою паглаві, тобто середньовічною іранською мовою, яка широко використовувалася в епоху Саса- нідів. Паглаві зникла після арабсько-мусульманського завою­вання Персії, однак стала основою для формування новітньої іранської (перської) мови.

Незважаючи на свою древність, Авеста довгий час була неві­домою європейцям. Аж у 1755 році французький сходознавець Абраам Гіасьонт Анкетіль-Дюперрон відправився до Індії на по­шуки Авести. Після кількарічного спілкування з парськими (зо- роастрійськими) священиками в Індії він відкрив європейській науці безцінний скарб Авести, та видав цей твір у французько­му перекладі разом із багатими коментарями у трьохтомнику 1771 року. Довгий час наукове співтовариство висловлювало сумніви щодо автентичності текстів та правильності їхнього тлумачення Анкетілем-Дюперроном. Сумніви розвіяв датський лінгвіст Расмус Крістіан Раск, провівши детальний лінгвістич­ний аналіз тексту.

Значення слова «Авеста» належить до дискусійних питань іс­торії релігії. Деякі вчені вважають, що це слово означає «осно­ви»; однак інші твердять, що слово «Авеста» означає «знання». Сьогоднішній варіант Авести складається з п'яти частин. В осно­ві зороастрійського священного писання лежать Ґати, тобто 17 гімнів, написаних самим Заратустрою. Вони містяться у главах 28-34, 43-46, 47-50, 51 і 53 авестської книги Ясна. Завдяки Ґатам до нас дійшла принаймні якась інформація про біографію За- ратустри. Згодом ці лоґії Заратустри, в яких він оспівує Агура- Мазду, обросли текстами його послідовників. Так сформувалася книга Ясна, яка є першою частиною Авести і яка складається із 72 глав, призначених для літургійного рецитування. Слово «Яс­на» означає «прославляти», «вихваляти» тощо. Саме в цій книзі міститься догматика і мораль зороастризму. Другою частиною Авести є Вендідад або Відевдад. Назва книги означає «закон про­ти даев (демонів)». Вендідад містить 22 фрагменти. Перший із них розповідає про зороастрійську космогонію, тобто уявлення про творення світу; другий фрагмент - про першу людину і зо­лотий час. Інші глави присвячені критиці даевів. Паглавське сло­во «даев», як і авестійське «даева» та новоперське «дів», означує старі іранські божества, які в Авесті звуться «фальшивими бога­ми» та описуються як злі духи. Деякі вчені вважають, що грецькі слова «δαίμων» (демон) та «διάβολος» (диявол) походить саме від згаданих перських слів. Вендідад написана у формі діалогу Агура-Мазди та Заратустри, в якому пророк запитує, а Бог від­повідає. Третя частина Авести - Віспарад (що означає «всі ви­щі») - містить набір молитов, які згруповані у 22 або 27 главах, залежно від редакції. Ясна, Вендідад і Віспарад разом складають збірку Вендідад-Саде, тобто ту частину Авести, яка, на відміну від двох інших частин писання, використовується у богослужіннях. Четверта частина Авести зветься Яшти. Ця книга складається із двадцяти яшт (гімнів), присвячених Агура-Мазді та членам йо­го свити. В Яштах перечислюються усі духи, в честь яких отри­мали назви дні місяця. В зороастрійському календарі 30 днів, і всі вони не нумеруються, як це прийнято у Європі, а іменуються, так як у європейській культурі прийнято іменувати дні тижня. Назвами днів місяця в зороастрійському календарі є імена міс­тичних істот, які вшановуються в Яштах. Остання книга Авести отримала назву Кгордег-Авеста, що означає «Мала Авеста». Сю­ди ввійшли різні гімни, молитви та тексти, які перегукуються з текстами попередніх книг Авести.

Отож, зороастризм є пророчою релігією, засновником якої був Заратустра. Роки життя Заратустри, а, відповідно, і епоха виник­нення зороастризму достеменно невідома. Проте можна з пев­ністю стверджувати, що зороастризм виник внаслідок реформи давніх перських вірувань. Священним текстом зороастризму є Авеста, в основі якої лежать лоґії самого Заратустри. Слова пророка, які зафіксовані в Авесті, прийнято називати Ґатами. З плином часу вони обросли коментарями та тлумаченнями, які отримали назву Зенд. Авеста написана авестійською мовою, яка є близькою до санскриту.