Історія світу та людства за Кораном

Важливу роль в ісламській культурі відіграє космологія Ко­рану. Священна книга мусульман створювалася під значним впливом космології Біблії. Остання була відома в Аравії, і Муха­ммед знав культурне середовище іудаїзму та християнства.

Коран стверджує, що Земля є нерухомою площиною. Один із хадисів ІХ ст. доповнює це положення: “Земля тримається на розі бика, а бик на рибі, а риба на воді, а вода на повітрі, а повітря на волозі, а на волозі обривається знання знавців”.

У Корані відсутнє уявлення про людину як “вінець творін­ня”, а також про поступовість розвитку життя на Землі, її біосфе­ри і тим більше ноосфери - сфери людського розуму.

Відповідно до Корана, створенню Аллахом людини пере­дував акт створення ним ангелів і джинів, його небесної крила­тої опори. У сурі “Ангели” про це сказано: “Хвала Аллаху, твор­цю небес і землі, що створив ангелів посланцями, котрі володі­ють крилами подвійними, потрійними і четверними. Він збіль­шує при творенні, що йому завгодно” (К., 35:1); він “створив джинів з чистого вогню” (К., 55:14); “з вогню пекучого” (К., 15:27). І все-таки акту створення людини Аллах, судячи з ви­кладеного в Корані давньоарабського сказання, додає особли­ве значення. Навіть після того, як ним був виліплений свого роду манекен людини і зосталося лише його оживити, Аллах вирішив обговорити свій учинок з раніше ним створеними ба- гатокрилими помічниками.

Тим часом, якщо виходити з Корану, це “обговорення” чи “рада”, “бесіда”, “змагання” з “верховним сонмом” ангелів вигля­дає дуже деспотично. У всякому разі, у цьому “обговоренні” не почувалося якої-небудь терплячості, уваги до скликаного ангель­ського сонму, навіть ознаки толерантності. Творець заздалегідь визначив своє рішення і, вислухавши одного-єдиного, хто був проти, відразу суворо покарав його.

Жорсткі європоцентриські позиції апологетів християнст­ва середньовічного Заходу сприяли створенню негативного об­разу ісламу в цілому і породили думку про те, що Коран є книгою ідей фанатизму та насильства. У полеміці християнських авто­рів з ісламськими опонентами неможливо було обійтися без знання коранічного тексту. Перший переклад Корану латинсь­кою мовою був зроблений на доручення абата монастиря Клюні Петра Доброчестивого (1092-1165). Другий ранній латинський переклад, пов’язаний з ім'ям Марка Толедського, був викона­ний на початку ХІІІ ст. В цілому ранні латинські переклади були тлумаченнями коранічного тексту, а головне завдання їхніх ав­торів зводилось до заперечення претензій адептів ісламу на во­лодіння даного Богом Письма.

Якщо середньовічна Європа демонструвала несприйняття ісламу, то в епоху Ренесансу підвищується інтерес до арабо-му- сульманської культури. З'явилися італійські, голландські, ні­мецькі версії латинських перекладів. Новий крок до вивчення і перекладу Корану був зроблений у Франції у XVII ст. У 1647 р. побачив світ переклад Корана Андре де Ріє (бл. 1580-1660), який викликав значне зацікавлення і неодноразово передруко­вувався, а також перекладався різними європейськими мовами. У другій половині XVII ст. Ватиканом було заборонено видава­ти і перекладати Коран, але цей наказ не діяв.

Перший науковий переклад священної книги мусульман зробив католицький священник Людовік Марачі (кінець XVII ст.). У 1716 р.

Кораністика та переклади другої половини ХХ ст. харак­теризуються плюралістичними підходами до вивчення істори- ко-культурного матеріалу. Найвідоміший англійський переклад Корану А. Арбері був надрукований у 1955 р. Нині існують пере­клади Корану на більшість європейських та азійських мов, а та­кож на окремі мови Африки.