Сучасний іудаїзм

З XVIII ст. починається новий, четвертий етап розвитку іудаїзму, етап його існування в сучасному суспільстві.

Його відкриває діяльність Моше Мендельсона (1729­1786). Він був сином переписувача Тори, в німецькому місті Десау самотужки добився високих знань.

Розвиток капіталізму в Європі і Північній Америці, поси­лення демократизму і громадянських свобод висунули перед іудаїзмом ряд нових проблем. Сам процес історичного розви­тку руйнував єврейську замкненість, піднесену іудаїзмом на висоту принципів. Посилилися асиміляційні процеси - і від них нікуди було дітися, - ХІХ ст. ставило вимогу змін.

Ці зміни насамперед проявилися в культі. Талмудичні обмеження ускладнювали не тільки побут, а й продуктивну діяльність, участь у виробництві, комерції, культурі. Так, іудею в суботу заборонялось користуватися транспортом. А як бути купцеві, який поспішав за кілька десятків кілометрів на ярма­рок, що мав відбутися в неділю? Він мав виїхати в суботу. І мудрий рабе згадує, що в Талмуді є пояснення, що коли субота застає єврея мандруючим, тобто на кораблі, то “на воді” можна користуватися транспортом. І на пораду рабе єврей клав у свою бричку сулію з водою, сідав на неї і їхав “на воді”, куди йому треба.

Потреба радикальних змін у культі спричинила появу ре­формованого іудаїзму.

Реформований іудаїзм насамперед вніс зміни до культо­вої та релігійно-побутової практики: богослужіння правиться національною мовою, для жінок і чоловіків одночасно, голов­ний убір став не обов’язковим, до богослужіння включалася органна музика, спрощувалися молитви, змінився порядок святкування суботи. Цю роботу з реформування богослужін­ня очолив рабин Аврахам Гейгер (1810-1874). Було також під­дано сумніву авторитет Талмуду і Шулхан Аруху. Скасовано чимало безглуздих приписів і забобонів. Пізніше було здійс­нено спробу зробити догматику більш сучасною, зокрема ви­сунуто іншу інтерпретацію месіанізму, що містила відмову від ідеї відродження Сіону.

Вперше ці реформи на початку ХХ ст. було проведено у Німеччині І. Якобсоном, потім їх підтримали євреї США. Пер­ша синагога в реформатському стилі (“Темпль”) була освячена в 1818 р. в Гамбурзі. Пізніше реформи торкнулись усього світу.

Не лишалася байдужою до цих процесів та частина єврей­ства, яка такі зміни вважала зайвими і шкідливими, утворив­ши течію традиційного, або ортодоксального, іудаїзму. Він ґру­нтується на буквальному розумінні Біблії, суворому виконанні усіх приписів Талмуда і Шулхан Аруху, категорично форму­лює культові, побутові, юридичні та інші норми. Ця історична форма іудаїзму залишається домінуючою в іудаїзмі і в наш час. Серед діячів ортодоксального іудаїзму ХІХ ст. слід виділити німецького рабина Шимона Рафаеля Гірша (1808-1888).

З'явилась група поміркованих релігійних діячів іудаїзму, які були за деякі зміни в іудаїзмі, але більше прагнули підкрес­лити важливість спадковості в розвитку єврейської релігійної і національної думки. Така концепція одержала назву історич­ної школи, її яскравим представником був голова Рачинської семінарії в Бреслау Захарія Франкель (1801-1875). На основі історичної школи, як реакція на суперечності між реформова­ним і ортодоксальним іудаїзмом, виникає консервативна те­чія.

На початок ХХ ст. іудаїзм являв собою строкату суміш ортодоксальних, реформованих і консервативних общин, єди­ного релігійного центру не було, територіальні органи, що ви­никали, були консультативними.

Історія нового часу для єврейства знаменна його поши­ренням у Сполучених Штатах Америки. Перші євреїпере-се- ленці прибули до США в 1654 р. За час до американської рево­люції 1776-1783 рр. євреї оселилися в більшості британських колоній. Масова еміграція євреїв до США почалася в ХІХ ст., в 1880 р. їх там проживало 260 тисяч.

Після 1880 р. посилилися еміграція євреїв зі Східної Євро­пи. За період 1881-1924 рр. у США з Росії і Польщі виїхало 2,3 млн євреїв. У США єврейські общини дістали всі можли­вості для вільного розвитку, тут вони надбали цілковиту релі­гійну свободу.

Нині в США проживає близько 6 млн євреїв, діють усі напрями сучасного іудаїзму.

Якщо в Західній Європі і США відбувався хоч повільний, але постійний процес емансипації євреїв, зникали гетто, роз­ширювалися можливості їх громадянської діяльності, то в Росії збереглася “межа осілості” як у географічному, так і в суспіль­ному розумінні. У 1844 р. були ліквідовані єврейські органи самоврядування - кагали. У 1827 р. була введена рекрутська повинність для євреїв і влаштовані школи кантоністів. Прав­да, в 1856 р. вони були скасовані. А в 1874 р. євреї були урів- няні у ставленні до військової служби з іншими громадянами.

Але вже при його спадкоємцеві, царі Олександрі ІІІ, в 1881-1882 рр., по Росії пройшла хвиля єврейських погромів, антисемітизм посилився. А 1911 р. відзначився сумнозвісною справою Бейліса. За весь цей час синагоги діяли незаконно.

На початку ХХ ст. в царській Росії проживало близько 6,5 млн євреїв, 4/5 з них жило в маленьких містах і містечках. На території Росії діяли 6 тис. синагог. Допускаючи офіційне існу­вання іудейської релігії, царський уряд піддавав євреїв не тільки національному, а й релігійному гнобленню, що не заважало ра­зом з тим використовувати іудаїзм у політичних інтересах само­державства. Уряд надавав релігійним іудейським общинам ряд прав, рабини навіть мали права і привілеї купця першої гільдії.

В утвореному після Жовтневої революції 1917 р. Радянсь­кому Союзі становище євреїв, порівняно зі становищем у цар­ській Росії, стало набагато кращим. Але здійснення проголоше­ної політики національної рівноправності було вкрай непослі­довним. Під приводом боротьби із сіонізмом (для цього теж не було ніяких розумних підстав) надавали підтримку розвитку єврейської культури лише на ідиші, спрямовували її розвиток лише в секуляризованому дусі, нав’язували їй комуністичний ідеологічний зміст, витравляючи зміст національний.

Біробіджанський проект, який передбачав переміщення євреїв у сферу землеробської праці, зазнав невдачі.

При кількості єврейського населення в Радянському Союзі близько 3 млн чоловік, причому переважна більшість їх жила в Україні, кількість релігійних іудейських громад не пе­ребільшувала 100 на всю колосальну країну. Налічувалось та­кож близько 60 млн релігійних груп, які не могли домогтися статусу релігійних громад.

Друга світова війна привела до знищення значної части­ни єврейського населення і в Радянському Союзі, і Східній Європі в цілому. У гітлерівських таборах смерті знищили мі­льйони євреїв. І, незважаючи на це, як у воєнні, так і післяво­єнні роки відбувались антисемітичні акції.

У кінці ХІХ ст. формується єврейський національний рух, який ставив своєю метою повернення на землю предків.

У Росії знаменними були вихід у 1882 р. брошури “Автое- мансіпація” одеського лікаря Л.Пінскера (1821-1891) і утво­рення руху Ховевей Ціон (“Ті, хто любить Сіон”).

У Європі вийшла брошура Т. Герцля (1860-1904) під на­звою “Європейська держава - досвід сучасного вирішення європейського питання” (1896). У 1897 р. в Базелі зібрався Перший сіоністський конгрес. Сіонізм не був і не є релігійним рухом. Це чисто політична організація, яка ставить метою утво­рення і розвиток єврейської національної держави в Палес­тині. Але її основоположні принципи беруть свій початок у Торі.

Уся перша половина ХХ ст. була тяжким випробуванням для єврейського народу. Періодичні сплески антисемітизму в Європі, єврейські погроми, всілякі обмеження і утиски, гено­цид, який чинили німецькі фашисти, - усе це тільки підсилю­вало бажання євреїв знову мати свою історичну батьківщину. Складний перебіг історичних подій завершився утворенням у 1948 р. держави Ізраїль.

ХХ ст. не принесло особливих змін у догматичних побу­довах іудаїзму, хоч розвиток дійсності, прогрес цивілізації не могли не впливати як на будь-яку релігію, зокрема і на іудаїзм.

У 30-х роках ХХ ст. виник модерністський напрям - ре- конструкціонізм, ідеологом якого виступив М. Каплан. Він проголосив, що іудаїзм - не релігія, а специфічна цивілізація, яка століттями прокладає собі шлях у майбутнє. Історія, куль­тура, побут, релігія євреїв - елементи цієї цивілізації. Ця нова форма іудаїзму покликана увібрати модернізм реформовано­го, фундаменталізм ортодоксального і двоїстість консервати­вного іудаїзму. Теологічні уявлення повинні бути реконстру­йовані так, щоб вони стали внутрішнім моральним переконан­ням євреїв. Обряди визнаються в ортодоксальній формі: це зв'я­зок з традицією, віровченням у будь-якій іудейській формі - зв'язок з головною ідеєю іудаїзму. Належність до іудаїзму ви­значається не обрядами і догмами, а практичною участю в дія­льності іудаїстських організацій, поняття “єврей”, “іудаїст”, “сіоніст” проголошуються тотожними.

У 70-х роках у США виник релігійний рух “Євреї за Ісуса”, філіали якого діють тепер в багатьох країнах. Цей рух ставить за мету довести, що Ісус якраз і є той Месія, що був передбаче­ний єврейськими пророками. На цій основі має бути поєдна­но іудаїзм з християнством.

Але у християн на першому місці - віра, а в іудеїв - спра­ви. Різне у них і розуміння Бога. Богословські розбіжності на­стільки глибокі, що подолання їх найближчим часом навряд чи можливе.

Можна вважати, що весь цей час іудейська релігія в прин­ципі лишалася незмінною.

Іудейські релігійні общини існують по всьому світу там, де проживають євреї. Функціонування ортодоксальних, ре­формованих, консервативних і хасидських общин давало мо­жливість віруючим євреям задовольняти свої релігійні потре­би згідно зі своїми уявленнями і релігійними переконаннями. Ніякої боротьби між цими течіями немає, вони співіснують взаємно поважаючи розуміння віровчення і культу один од­ного.

Організаційного духовного центру іудеїв, як в окремих країнах, так і в світовому масштабі, немає. Але синагоги столи­чних міст відіграють роль певного авторитету. Таким самим авторитетом користуються духовні школи і навчальні центри як в окремих країнах, так і в Ізраїлі.

Запитання і завдання для закріплення знань

1. Що вас вразило в біблійній історії стародавніх євреїв?

2. Що ви знаєте про Біблію?

3. У чому полягають основні принципи іудейського віро­вчення?

4. Які сучасні напрями існують в іудаїзмі?

Теми для рефератів, курсових, дипломних і конкурсних робіт

1. Археологія і Біблія.

2. Тора як компендіум мислення стародавнього єврейства.

3. Тора і сучасність.

4. Талмуд як логіка культового розвитку.

5. Каббала: історія і сучасність.

6. Хасидизм як особливе в іудаїзмі.

7. Сучасний іудаїзм в Україні.

Література

Еврейские праздники. - М.: Корона, 1990.

Пфейфер Д., Телушкин Д. Восемь вопросов об иудаизме. - СПб: Марина, 1988.

Ранович А. Очерки истории древнееврейской религии. - М.: ОГИЗ, 1937.

Самюэлс Р. По тропам еврейской истории. - Тель-Авив: Библиотека Алия, 1991.

Штрайнзальц А. Роза о тринадцати лепестках. - М.: Тер- ра, 1990.