Філософські концепції конфуціанства та даосизму

До часів Конфуція стародавньокитайська релігія вже оста­точно сформувалась, це було вчення про Небо, духів і душі пред­ків. Було розроблено відповідну систему релігійного культу.

Конфуцій нічого не змінив в обрядах тієї релігії, яка існу­вала до нього. Навпаки, він дбайливо збирав усі обрядові пра­вила і норми докупи, поважно поставився до найменших дрі­бниць традиції, вважався знавцем культу, ревно виконував усі обряди сам і навчав цього інших.

Національний менталітет китайців, їх любов до порядку і нормування зробили релігійний культ добре впорядкованим.

Історик релігії А. Мензіс зауважував, що в жодній іншій релігії в світі не знаходимо такого зразкового порядку і, дода­мо від себе, стабільності, як у китайській.

Але, з іншого боку, рівень розвитку цієї релігії був невисо­кий. У неї застиглі, дуже стародавні вірування, немає ніякої організації і духовенства, немає священного писання і бого­слов'я. Головне в цій релігії - зовнішні дії, які визначаються звичаєм і переказом. Очевидно, її розвиток колись зупинився, вона застигла і в такому вигляді існувала в часи Конфуція. Але Конфуцій не вважав за потрібне вдосконалювати її. Віддаючи належне культу Неба, він нічого конкретного не сказав про духів, уникав проявів своєї релігійності. Він пунктуально ви­конував релігійні церемонії та обряди, підкреслював свою від­даність традиції і дивився на це, як на суворе дотримання по­рядку.

Віра в надприродне незмінно присутня в усіх міркуван­нях Конфуція про природу, суспільство і людину. Він скепти­чно ставився до деяких релігійних норм, які вважав за потріб­не замінити.

Ніхто з китайських філософів стародавності чи середніх віків не створив такої вдалої картини суспільної гармонії, як Конфуцій, - зазначає відомий китаєзнавець С.Л.Тихвинський.

Релігійно-філософська концепція Конфуція має виразне соціальне спрямування, її центральна теза - співвідношення людини, держави і суспільства.

Початкове конфуціанство, на думку відомого сходознав­ця М.Й. Конрада, становить морально-політичне вчення.

Конфуцій визнає існуючий суспільний устрій непоруш­ним і досконалим. Ніяких змін бути не може. Людина має пі­знати існуючий лад і суворо дотримуватися його порядків.

Держава, яка організує цей лад, вища за все, особа - ніщо перед державою. Це й повинна утверджувати і підтримувати релігія.

Таким чином, конфуціанський консерватизм виступав за незмінність феодальних порядків, їх зміцнення.

Конфуцій не заперечував застосування війни у вирі­шенні міждержавних проблем, але він вважав можливою аль­тернативу їй - поширення на ці країни його вчення, які за­безпечили б безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.

Основою всіх суспільних відносин Конфуцій вважає Жень - гуманність. Дуже важливим, за Конфуцієм, є вчення “про імена”: будь тим, хто ти є за своїм становищем у сус­пільстві, - хлібороб має бути хліборобом, чиновник - чинов­ником, раб - рабом.

Для кожної соціальної групи є свої норми поведінки - лі, кожен повинен дотримувати свого лі. І треба поважати пред­ків. Державу мають очолювати мудрі люди, щоб особистим прикладом виховувати підлеглих. При потребі вони мусять “виправляти імена”: ставити кожного на своє місце в сус­пільстві. Як бачимо, Конфуцій стояв за стабільність і незмін­ність суспільного життя.

Конфуцій не приховував соціального спрямуванняі сво­їх поглядів. Він вчив, що різниця між аристократами і простим народом не може бути стерта, бо як же тоді показати велич і авторитет панства? Що то буде за держава, якщо не буде різ­ниці між благородними і простими людьми?

Знатні люди - мудрі люди. Само Небо надало їм владу. А прості люди - нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати благородних панів. За вченням Конфуція, суспільс­тво поділяється на “благородних мужів” (цзюньцзи), які ма­ють високі моральні якості, і “нікчемних людей” (сяожень), обов’язком яких є відданість першим - чжун.

Щоб суспільство було впорядковане, а держава діяла без­доганно, треба послідовно впроваджувати принципи гуман­ності - жень. Конфуцій детально розглядає сутність жень.

Це, по-перше, сяо - поважання батьків. Потім - ті - пова­га до старших за віком і суспільним станом. Далі йдуть: чжун - вірність, відданість; шу - прощення; лі - доброчесність; чжі - знання; юн - хоробрість; гун - шанобливість; куань - велико­душність; сінь - вірність; мінь - кмітливість; чуй - доброта. Як бачимо, усе це зовсім непогані моральні якості, вони, безумов­но, прикрасять людину, створять розумні умови людського існування. У них чітко виступають принципи загальнолюдсь­кої моралі. І це утвердження принципів загальнолюдської мо­ралі є безсумнівним вагомим вкладом конфуціанства в людсь­кий прогрес, у загальнолюдську цивілізацію. Саме це забезпе­чило конфуціанству стабільний успіх протягом двох з поло­виною тисяч років.

Релігійно-філософське вчення Конфуція за двісті-триста років міцно вкоренилося в свідомості китайського суспільст­ва, але в нього були серйозні опоненти. Так, опонентом Кон­фуція був філософ наступного покоління (він народився в рік смерті Конфуція) - Моцзи (479-381 р. до. н.е.). “Енциклопе­дія Нового Китаю”, видана у Пекіні в 1987 р., повідомляє інші роки життя Моцзи - 468-376 р. до. н.е.

Моцзи заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Він учив, що в основі всього має бути принцип загальної лю­бові - цзянь-ай.

Послідовники Моцзи - моїсти (мочже), розвиваючи ма­теріалістичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання, вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство так звані законники, чи ле- гісти. Один з них, Шан Ян (390-338 р. до н.е.) написав у IV ст. до н.е. трактат “Шан цзюнь Шу” (“Книга правителя області Шан”), яку присвятив обґрунтуванню принципів необмеже­ної монархії, засудженню народної освіти, схваленню війни як найкращого способу вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою диктаторських імпера­торських режимів. Стародавній китайський імператор Цін Шіхуан (259-210 р. до н.е.), відомий як деспот, що правив дер­жавою за допомогою свавілля і терору, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 р. до н.е. він закопав жив­цем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанська проповідь покірності, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму за­безпечувала йому відповідний авторитет в очах правлячої вер­хівки. Уже в ІІ ст. до н.е. конфуціанство зближається з легізмом. У подальшому воно набирає абсолютно чітких ідеологічних рис, які зробили його офіційною ідеологією феодального Китаю.

За зберігання забороненої конфуціанської літератури в часи Цінь Ші Хуана злочинця піддавали карі на горло типу Цзу, тобто знищували весь рід злочинця.

Лаоцзи, згідно з переказом, жив одночасно з Конфуцієм, чи може трохи раніше. Сучасна історична наука не фіксує дати його життя. Вважають, що він народився в царстві Чу, що справжнє його ім'я Дань Лінер і він був архіваріусом при дворі чжоуських царів, навіть зустрічався з Конфуцієм. Але все це не має історичних підтверджень. Вважають, що саме він є ав­тором праці “Дао децзи” (“Книга шляху і доброчесності”), більш поширена її назва - ”Лаоцзи” (“Старий філософ”). У цій книзі викладено вчення даосизму.

Аналіз мови та стилю трактату “Дао децзи” дає підстави припускати, що він створений у ІУ-ІІІ ст.

Про те, що даосизм створений після конфуціанства, свід­чить його чітко підкреслений моральний характер. Акценту­вання на моральному аспекті релігійного вчення - це риса дру­гої половини І тис. до н.е.

Більш реальним даосистським мислителем був Чжуанц- зи (бл. 369 - 286 рр. до н.е.).

Моральні принципи даосизму заслуговують на увагу. Вважають, що вони до певної міри навіть перевершують кон­фуціанство своєю гуманністю.

До наших днів дійшов переказ про дискусію між Лао і Конфуцієм. “Плати за кривду добротою”, - заявив Лао. Кон- фуцій на це відповів, що за доброту слід платити добротою, а за кривду - справедливістю, причому право на визначення справедливості він надавав державі. Такі повчання Лао, як: “Не бажай мстити за наругу”, “Той, хто перемагає себе - могутній”, “Той, хто знає, що в нього досить - багатий”, “Найбільш кволі речі в світі підкоряють собі найсильніші” - свідчать про висо­кий моральний рівень відчуття добра, злагоди, миру в сус­пільстві, які наполегливо пропонує своїм послідовникам дао- систське вчення.