СПАДКОЄМНІСТЬ ІДЕЙ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ В КОНТЕКСТІ КЛАСОВИХ ТА ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКИХ ПРІОРИТЕТІВ

Перші філософські школи та течії виникли у на­йдавніших регіонах людської цивілізації на початку І тис. до н.е. Для них характерним є широкий ком­плекс життєвих питань: про світ і людину, душу і тіло, необхідність і свободу, соціальну організацію тощо.

Кожей філософ тією чи іншою мірою торкався со­ціальної проблематики, навіть більше - власне з неї роз­починав свої філософські роздуми. І це не випадково. Перш ніж будувати модель Космосу чи систему кате­горій пізнання, обгрунтовувати закономірності розвит­ку природи чи головні методи її дослідження, мисли­тель повинен об’єктивно розібратися в духовних орі­єнтаціях доби, соціальних і моральних цінностях, сві­тогляді, найбільш фундаментальною проблемою яких є проблема людини. Філософи завжди міркували над цією проблемою, хоч і не завжди безпосередньо їй при­свячували праці. Це дає підстави для висновку про те, що вся історія філософії «працювала» на соціальну про­блематику, що предмет соціальної філософії має істо­ричний характер, що увійти в його змістовний контекст можна лише через ознайомлення з історією філософсь­кої думки, з тими інтелектуальними надбаннями та історичними похибками, які визначають головні віхи на шляху наближення людського духу до пізнання істи­ни людського буття.

У філософській літературі пожовтневого періоду міцно укорінився стереотип розгляду історично-філо­софських соціальних вчень як ідеалістичних. Вважало­ся, що всі так звані домарксистські мислителі були іде­алістами у поглядах на суспільство. Тим самим зводи­лася перепона грунтовному осмисленню соціальних вчень. Десятки, якщо не сотні фундаментальних, апро­бованих теорією і практикою соціальних ідей випада­ли з поля зору сучасного дослідника.

Сьогодення вимагає нового погляду на історію соціальних вчень.

Те саме стосується і так званого класового підходу до розгляду історично- філософських вчень соціального профілю. Незалежно від того, інтереси якого класу - панівного чи пригнобленого - вони обслуговували і відлунювали, за наявності в них реалістичного бачення соціальної проблематики історично-фі­лософські соціальні вчення мають розглядатися в курсі сучасної соціальної фі­лософії у їхньому первісному вигляді об’єктивно, без відповідної препарації при­нципом партійності.

Об’єктивний аналіз історії соціально-філософської думки потребує рішучого викорінення такого усталеного у вітчизняній філософії дослідницького прийому, як оцінка, інтерпретація історичних вчень з погляду марксизму-ленінізму. Ніх­то не заперечує спроб марксистсько-ленінської інтерпретації тих чи інших соці­альних ідей, гіпотез, теорій. Однак, чому вона має бути єдино вірною? Своєрід­ної філософської оцінки інтелектуальні пошуки людства дістали в працях Г.Ге- геля і Л.Фейербаха, К.Каутського і Г.Плеханова, Е.Дюркгейма і О.Конта, Е.Жільсона і М.Гартмана, П.Тейяр де Шардена і багатьох інших соціальних філософів. Мабуть, було б нерозумно нехтувати нею, як і надавати перевагу яко­мусь одному, нехай навіть і найфундаментальнішому і обгрунтованішому погляду.

Ми ратуємо за неупереджений погляд на інтелектуальну спадщину історії. Ніхто не володіє абсолютною істиною, як і правом безпомилкової оцінки зна­чення тих чи інших історично-філософських ідей соціального розвитку, органі­зації людської діяльності та співжиття індивідів у соціумі. І оскільки соціальна пам’ять людства донесла ці ідеї до наших днів, вони мають сенс у загальноциві- лізаційному розрізі, мають бути розглянуті як у своїй первозданності, так і в контексті тих історичних перипетій, в яких вони виникли.

Цікаві і надзвичайно плідні роздуми про будову суспільства і стосунки між людьми знаходимо в філософії стародавніх Індії і Китаю, Єгипту і Вавилона. Оригінальні соціальні вчення залишили людству античні мислителі, філософи і теологи Середньовіччя та Нового часу, французькі матеріалісти XVIIIct. Кон­структивні ідеї, співзвучні нашому часові, є і в творах геніальних представників німецького класицизму - І.Канта, Г.Гегеля, Л.Фейербаха, французьких соціа- лістів-утопістів - К.Сен-Сімона, Ш.Фур’є, англійця Р.Оуена, російських мисли­телів ХѴІІІ-ХІХст. - П.Чаадаева і О.Герцена, М.Чернишевського і М.Данилевсь- кого, М.Федорова і М.Бакуніна, С.Булгакова і П.Флоренського, українських інтелектуалів - Т.Шевченка та !.Франка, М.Драгоманова і М.Грушевського. Вивчення цих ідей - нагальне веління нашого переломного часу.