Конфуцій

Великий китайський вчений, філософ і релігійний ре­форматор Конфуцій (Кунцзи, Кун Цю, Кун Фуцзи, Кунг Ксю, ще одне ім’я - Чхун Ні) народився в 551 р. до н.е. в місті Цюй- фу князівства Лоо (Лу).

Конфуцій рано одружився, але шлюб його був нещасли­вим, згодом він розлучився. Спочатку служив на державній службі. Але вже в 22 роки покинув її і став учитись. Згодом його знову запросили на державну службу, і він був намісни­ком, потім церемоніймейстером, міністром юстиції. Але дер­жавна служба зновтаки не вдалася і він зосередився на пропо­відницькій діяльності.

Конфуцій мав понад три тисячі учнів, з них 72 стали ви­датними людьми Китаю, а 12 весь час були біля Конфуція.

Повчання Конфуція не завжди потрапляли на добрий грунт, марно шукав він правителя, який би зважив на його пов­чання. Але він користувався авторитетом і суспільною повагою.

Сама ідея китайського розуміння суті Неба виключала визнання будь-якого документа, який мав би характер одкро­вення. Книги Одкровення у китайців немає. Зате було чимало творів письменників, записів висловлювань государів, пісень, обрядових церемоній тощо. Конфуцію приписують упоряд­кування класичних книг: “Іцзін” (“Книга змін”) - запис ви­словлювань і тлумачень царів та імператорів ХІІ ст. до н.е.; “Шу- цзін” (“Книга Історії”) - промови і документи государів XIV­VIII ст. до н.е.; “Шікінг” (“Книга поезії”) - 300 пісень, які відіб­рав Конфуцій із значної кількості їх; “Леке” - перелік обрядів. Цю книгу склав герцог Чо в XII ст. до н.е., це релігійні і мо­ральні настанови. Конфуцій відредагував цю книгу; “Чунь Цю” (“Чунь Тсе” - “Весна і осінь”) - літопис князівства Лоо від 721 до 480 р. до н.е.

Сучасна наука піддає сумніву не тільки авторство, а й реда­гування цих книг Конфуцієм, за винятком останньої.

Вже після смерті вчителя послідовники Конфуція запи­сали його бесіди і висловлювання перед учнями, зведені у тра­ктаті “Луньюй” (“Бесіди і судження”), яка вважається найбільш оригінальним викладом його системи.

Конфуцію було 65 років, коли помер його син Лі; у наступ­ному році помер його учень Ієн Хву. Потім його слуги зловили однорогого звіра Килина, який був схожий на того звірка, що його бачила матір Конфуція Чінг Цай перед народженням великого мислителя. Конфуцій прийшов до висновку, що його смерть бли­зька, і промовив: “Моє вчення пройшло свій шлях, а я невідо­мий”. Він поспішав завершити свої праці, невтомно навчав.

Останні роки його життя були тяжкими для мислителя, його охопили песимістичні настрої, він сумував за минулим і не бачив нічого доброго в майбутньому. Але смерть була не­вблаганною. У 479 р. до н.е. Конфуцій помер у Цюйфу. Учні поховали його над річкою Си і три роки оплакували на могилі. Тепер там пантеон Конфуція і його учнів.

На тому місці, де стояв будинок Конфуція у Цюйфу, спо­руджено храм Конфуція. Він має вигляд імператорського па­лацу, його оперізує стіна з червоної цегли з чотирма вежами по краях. Симетрично розташовані ряд будинків, головний з яких Дачандянь - Палац вищої досконалості, у якому стоїть статуя Конфуція і здійснюються жертвоприношення. Храм Конфуція, побудований у ХІІ ст., реконструйований у 1724 р. і є справжнім музеєм китайської культури.

Розробку вчення Конфуція продовжив його учень Менц- зи (бл. 372-289 до н.е.). Він написав трактат, що носить його ім'я “Менцзи”, де виклав свої думки про “справедливого государя”, обґрунтувавши основу політичної концепції конфуціанства.

Одночасно в цьому творі Менцзи поглиблював конфуці- анське релігійно-моральне вчення, вважаючи, що народ має право змінити небажаного правителя. Під народом Менцзи розумів зовсім не трудовий люд, а землевласників, чиновни­ків, монахів.

Цілком природно, що разом із зростанням впливу й авто­ритету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція.

У 555 р. узаконюється обов’язкова наявність храму Кон- фуція в кожному місті. У храмі спочатку поклонялись поми­нальним табличкам Конфуція, а згодом - його скульптурам.

За часів династії Тан Конфуція почали вважати “першим святим”. При династії Сун була розроблена церемонія покло­ніння Конфуцію на його могилі, а він одержав титул “настав­ник держави”. За часи династії Мін його називали “великим учителем нації”. У 1906 р. удова-імператриця Цисі замінила “середні жертвоприношення” Конфуцію “великими жертво­приношеннями”.

Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоч жертвоприношення Небу, Сонцю і Місяцю були скасовані. Культ Конфуція припинив своє існування на дер­жавному рівні лише в Китайський Народній Республіці, але в побуті він зберігся і донині.