Даосизм

Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа і сус­пільство, кожна людина окремо - усі вони підлягають не Небу, а загальному закону, дао, який вносить порядок у хаос речей. Дао має об’єктивний характер.

Дао - це не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не має особистого характеру, але пере­дувало всім особам. Дао - першопочаток всього, в тому числі і Неба, з нього все почалося, ним усе закінчиться, воно регулює все існуюче.

Отже, дао - це загальний закон природи, джерело матері­ального і духовного буття, а разом з тим і їх мета.

Дао не сприймається безпосередньо, воно поза відчуття­ми людини. Тому можна сказати, що все, що ми відчуємо - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Для людини надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спочатку існувало абсолютно, але невиразно, а тепер його сутність розкрита мислителями для людей, люди мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Це буде добро і для людей, і для держави.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через “д” - доброчесність, там де вона є, там діє дао, той, хто доброчесний, той виконує закон дао. Через пізнан­ня дао відбувається повернення людини до світової гармонії, до злиття людини з природою. Усі порушення нормального ходу речей у природі - посуха, повінь, буревій тощо - порушення її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку - теж порушення гармонії, але вже в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усунути ці порушення. Втручання людини тут недопусти­ме. Людина повинна дотримуватися принципу недіяння. Ось тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке від­дає людину у владу природного ходу речей.

Якщо відкинути заклики до соціальної пасивності, які су­перечать людській природі і просто неможливі в суспільстві, де людина не може не діяти, то моральні заклики даосизму заслу­говують схвалення, це - продуктивний злет людської думки.

Складнішою постає справа з релігією, яка виникла на ос­нові філософських міркувань Лаоцзи.

Даосизм тривалий час виступав лише як філософська кон­цепція. Ідея дао більш-менш точно схоплювала загальний зв'я­зок явищ і предметів об'єктивного світу, наближалась до розу­міння причинності, до визнання об'єктивності закономірнос­тей світу. Але водночас дао розумілось і як духовна першоос­нова речей. Отже, філософію даосизму не можна цілком відне­сти ні до матеріалізму, ні до ідеалізму.

Невиразно виступає в даосизмі й ідея надприродного. Тому даосизм у тому вигляді, в якому він вийшов з поглядів безпосередніх учнів Лаоцзи, релігією ще не був. І справді, він зовсім не був пов'язаний з релігійним культом, тоді як Конфу- цій своє вчення пов'язував саме з ним.

На думку дослідників історії китайської релігії, даосизм набрав релігійних рис не раніше, як через п'ятсот років після смерті Лаоцзи.

Перетворившись на релігію, даосизм увібрав у себе магію, алхімію, лікування, демонологію і фетишизм народних куль­тів та шаманських вірувань.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юйхуан. За даосистською міфологією, його походження зем­не - це імператор глибокої стародавності, який добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав у всьому лю­дям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом.

Він має стежити за дотриманням справедливості, судити всіх після смерті. Усе, до чого доторкнувся Юйхуан і його пос­лідовники, - безсмертні святі, священне. Лаоська міфологія пе­релічує цих святих, а потім святі гори, печери, річки, дерева тощо.

Ще однією важливою істотою даоського пантеону є боги­ня Західного неба Сіванму. Живе вона в палаці в горах Кунь­лунь, на краю світу, де немає ніякого життя. Вона володіє пе­рсиковими садами. Це - плоди безсмертя. Усі, хто живе в її палаці, - безсмертні. Сіванму уособлює жіноче начало - інь, її чоловік, князь Сходу Дун Ванчун- ян. У Сіванму раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя, тоді відбувається урочистий бал.

Ідея безсмертя та вічної молодості, чи, принаймні, довго­ліття, посідає значне місце в даоському віровченні.

Людина є об'єктом дії 33 тисяч духів, їхню дію треба спря­мовувати на довголіття, чому служать численні талісмани, ле­генди, замовляння, ворожіння тощо. На це спрямовані і спеці­альні фізичні вправи, системи дихання, харчові норми, які мі­стять раціональний досвід і заслуговують уваги, хоч у даосизмі вони оповиті містикою.

Коли в Китаї з'явився буддизм, даосизм запозичив у ньо­го багато елементів культу: врочисті богослужіння, ведичні храми, численне духовенство з монашеством. Він набирає пе­вної організаційної системи і стає церквою.

Про даоське духовенство слід сказати окремо. Якщо кон- фуціанський культ здебільшого мав родинний, домашній ха­рактер, то даоський, вимагаючи значної жрецької кваліфікації і складних технічних умов для свого відправлення, потребу­вав для цього спеціального місця і фахівців. У великих монас­тирях і храмах складалося вище духовенство. Його представ­ники проходили тривалий термін навчання, мали ґрунтовну духовну освіту, оволодівали також медичними й іншими знан­нями, засобами психологічного впливу на людей. Вони вивча­ли стародавні книги, а також усну традицію. Це була добре пі­дготовлена духовна еліта. Це вони ускладнювали і розвивали даоський культ. Вони ж робили і істотний внесок у розвиток китайської культури.

На відміну від них, нижче духовенство було далеким від даоського богослов'я, їх культові практики були на рівні реме­сла. Вони знали безліч прийомів і засобів ворожіння, вдавали­ся до шаманства, не гребували містифікацією і обманом, спе­кулюючи на марновірстві своїх клієнтів.