Політичні концепції Нового часу.

Політика, як зазначав ще давньогрецький мислитель Аристотель, стала невід'ємною частиною існування, вона коріниться у самій природі людини, як істоти, "приреченої" жити у колективі, державі, взаємодіяти з іншими людьми, державними інститутами.

У період Нового часу, з зародженням капіталістичних відносин, політична філософія намагалася позбутися теології (вчення про Бога), раціонально пояснити природу політичних явищ. У межах просвітницько - раціоналістичного періоду можна назвати такі основні політичні концепції: макіавеллізму, державного

суверенітету, розподілу влади, правової держави й громадянського суспільства, марксизму.

У період формування національних держав перед політичної теорією стали цілком нові завдання (період Відродженням і Реформації). Гуманістичний ідеал самодостатньої політичної думки виявляється у рішучу розриві зі середньовічної традицією, у пошуках нових принципів обгрунтування державної влади діяльності правителя. Яскравим підтвердженням цих орієнтації є творчість М. Макіавеллі спричиняє зміцнення громадянського духу, то у період анархії необхідно застосовувати жорсткі заходи. Вважаючи виправданим використання у належний момент правителем сили та хитрості, реалістично оцінюючи природу людського егоїзму, Макіавеллі, водночас, не визнає необмеженої диктаторської влади після подолання кризи.

Реалізмом проникнута і концепція свободи, розроблена Макіавеллі. Свобода неприпустима під час кризи, оскільки вона суперечить безпеці. У спокійні часи вона, навпаки, тотожна безпеці, оскільки сприяє розвитку і зміцненню духу громадськості. У даному випадку управління без свободи неможливо, бо тільки у вільному стані люди можуть брати активну участь у житті держави

Важливо, що Макіавеллі вважає закон і право - основою свободи. Тому, за стабільної ситуації народні режими мають вищу силу. У виняткової ситуації негайний розрахунок і прийняття рішень.

Аналіз ідей Макіавеллі показує, що у ренесансну епоху теоретичний захист монархічних принципів правління є цілком виправданий. Макіавеллі вперше у історії політичної думки заговорив про політику як окрему дисципліну в науці. Він провів політологічні дослідження розвитку державності у сучасній йому Західній Європі. Вважаючи політичну науку точною наукою, Макіавеллі, узагальнюючи багатий емпіричний матеріал, накопичений на той час, зумів передбачити еволюцію державності від абсолютних монархічних систем до

демократичного республіканському строю. Тому його вважають основоположником політичної науки у сенсі цього терміну.

Свідченням стрімкого розвитку політичної науки є і його вчення іншого видатного політичного мислителя Відродження - Жана Бодена f1530-1596), а потім теорія іншого захисника монархічній влади - Томаса

Гоббса (1588-1679).

Будучи юристом за освітою, Боден розвивав політичні ідеї у найтіснішому зв'язку з аналізом природи й змісту закону, приєднуючись до теоретиків природного права. Боден відкидає ідею, за якою універсальні принципи можна застосовувати безпосередньо, становлячи

конкретну систему права. Історія вчить, що не можна забувати різних ситуацій: різниться як спосіб життя людей, так і оточуючі обставини. Боден передбачив також багато ідей Монтеск'є про вплив клімату на державний устрій в різних народів. Свої політичні ідеї він розвинув у роботі "Шість книжок про країну" (1577).

Відкидаючи аристотелівську концепцію виникнення держави шляхом переростання сім'ї у селище і, нарешті, в поліс, Боден стверджує, що, попри схожість із сім'єю, держава, формуючи велике співтовариство, грунтується не так на інстинкті, як на силі. Обидва об'єднання подібні у володінні авторитетом. У сім'ї - влада батька сімейства, спочатку що виникає з вшанування старших. У державі авторитет називається суверенітетом, що є продуктом сили.

Жан Боден сформулював поняття

суверенітету як істотної ознаки держави. Суверенітет держави розумів як, неподільну, вільну від обмежень і законів владу громадянами і підданими.

Згідно вчення Бодена, основними ознаками суверенітету є:

1) самостійність влади;

2) сталість і безперервність влади

(Франція : король помер, хай живе король);

3) неподільність влади.

Суверенна влада, на думку Ж. Бодена, має право видавати закони, оголошувати війну, здійснювати вищий суд, милувати, карбувати власні гроші, збирати податки.

Гоббс у політичної трактаті "Левіафан" (1651) виступив як захисник чистого принципу абсолютної одноосібної влади, що ототожнює себе із державою. Свої ідеї він обгрунтував, вдаючись до математичних понять.

Потреба у державі Гоббс виводить з властивостей людської природи, егоїзм і нерозсудливість якої втягують людей до безперервної боротьби, і анархії. Ще одна властивість людини - постійне прагнення до задоволення власних (переважно фізіологічних) бажань. На цьому прагненні виростає жага влади, яку Гоббс визначає як здатність індивіда забезпечити максимально можливу суму благ. Оскільки прагнення до виживання і до постійної насолоди є найсильнішими у людині, то боротьба стає безупинної. Це - "війна всіх проти всіх". Вихід із неї лише один.

Якщо люди хочуть безпеки, вони мають відмовитися від можливості спрямовувати свої бажання куди заманеться, не звертаючи увагу на інших. Реалізація принципів державності практично можливе тільки шляхом

громадського договору, що має бути загальним і взаємним. Влада передається одній людині чи корпорації правителів, які працюватимуть на благо народу.

Розвиваючи вчення про монархічний

суверенітет, Гоббс зробив вибір на користь принципу сили (під впливом досвіду першої англійської революції, яка повністю змінила політичну систему та завершилася

реставрацією старої королівської династії).

4.