8.3. КОНФУЦІАНСЬКА РЕЛІГІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Конфуціанство ніколи не було тільки філософською школою, а завжди відзначалося релігійним забарвленням. Твердження про те, що ранні конфуціанці були невіруючими філософами, а релігійне обрамлення їхніх поглядів з'явилося щонайшвидше аж у ханську епоху - хибне.

З іншого боку, необхідно зважити на те, що конфуціанці нале­жали до китайської культури і, відповідно, були носіями специ­фічної ментальності народів Далекого Сходу. Релігійним куль­турам народів Далекого Сходу притаманно робити більший наголос на іманентних проявах Абсолюту, аніж на його транс­цендентності. В релігії китайців відвічно існувало поняття космічного ладу - Дао, яке було нічим іншим, як всезагальним проявом Шан-ді. Однак трансцендентний Абсолют був далеким від пересічної людини; їй були ближчими його прояви, яких бу­ло немало. Небо (Тянь), яке людина бачила неозброєним оком, особливо під час молитви, підносячи руки й погляд догори, ста­вало символом Бога.

• ФОРМИ КУЛЬТУ

В конфуціанстві знайшли місце ті ритуали, які торкалися чо­тирьох згаданих об'єктів вшанування: Небо, Дао, предки й імпе­ратор. Відповідно до цих категорій сакрального, китайці плека­ли й чотири форми ритуалів.

> Щоби виразити свою відданість Небу, йому складалися жерт­ви. Як і в багатьох релігіях світу, китайці свої жертви спалювали на вівтарі. В різних культурах світу і в різні часи божествам скла­дали жертви однаковим способом: пожертвувані речі потрібно було «доставити» до божества. Якщо божество перебуває у воді, тоді офіру скидали в море чи ріку; якщо у тварині, то тварині да­вали з'їсти офіру; якщо божество перебуває на небі, то офіру по­трібно було доставити туди. Оскільки в різних релігійних куль­турах світу Небо було найбільш шанованим адресатом культу, то обряди транспортування офіри на Небо стали найпоширеніши­ми. Єдиним способом направити офіру на Небо було його спален­ня, оскільки полум'я і дим піднімаються до Неба. В багатьох релі­гіях вірили, що боги насолоджуються запахом, який підноситься до них із жертовника. Відповідно до цих уявлень, вшанування Неба у конфуціанстві виражалось у спалюванні жертв на вівтарі. До цих ритуалів конфуціанці підійшли із їм притаманною скру­пульозністю. Ці культові церемонії стали настільки численними, строго розробленими й складними, що управління ними було до­ручене спеціальному державному відомству.

> Ритуали, посвячені Дао, мали абсолютно іншу форму. Дао в китайській культурі отримало різні тлумачення: для даосів Дао є космічним принципом, а конфуціанці вирізняли два модуси цієї категорії - Дао як Вчення і дао як сутність речей. Оскільки Дао є безособовим принципом, тобто Вченням і Законом, то йо­му непотрібні жертвоприношення. Найбільше, чим людина мо­же вшановувати Дао, є його дотримання, тобто виконання За­кону в повсякденному житті, чи осягнення моральних ідеалів. Жень (гуманність) є, на думку Конфуція, базовим принципом людської поведінки. Тому ритуали, посвячені Дао, не є ритуала­ми у звичному значенні слова, а радше приписами щодо пове­дінки.

> Вшанування предків є одним із ключових аспектів конфу- ціанської духовності, оскільки через предків людині дароване життя та переданий Закон. Ритуали в честь предків також ма­ють форму жертвоприношення, при якому за посередництвом спаювання офіра переноситься у потойбічний світ. Окрім жерт­воприношень, предків вшановують також шляхом дотримання їхніх звичаїв і традицій, шанобливим ставленням до древності та передачі наступним поколінням пам'яті про ті покоління, які відійшли з цього світу.

> Особливе місце в конфуціанській духовності займає по­стать імператора. Китайський імператор ніколи не проголошу­вався богом. Утім його статус особливий. Імператор - це син Не­ба, в тому сенсі, що він повинен втілювати волю Неба. Як і кожен правитель, китайський імператор повинен був дбати про ціліс­ність кордонів і державну безпеку, економіку і політику тощо. Однак основним, що від нього очікували, - це реалізація волі Не­ба. Народ потребує виховання, і першим завданням імператора є виховання народу. Він повинен встановлювати такі закони, які відповідають волі Неба. Висловлюючись у категоріях, звичних для європейця, завдання імператора полягає у приведенні ius positum чи lex humana у відповідність до ius naturale чи lex Dei. Реалізація цього завдання повинна полягати не тільки у виданні державних законів, а й у формуванні моральних категорій і зви­чаєвого права. Імператор і сам повинен дотримуватись ритуалів і виховувати народ у цих традиціях. Якщо в країні дотримувати­муться ритуалів, всі будуть щасливими.

Важкі періоди політичних криз, які китайцям доводилось ін­коли переживати, навчили їх, що їхнє щастя великою мірою за­лежить від сильної імператорської влади. Користуючись небес­ним мандатом, імператор був не тільки абсолютним монархом, а й перебував на найвищому щаблі конфуціанської священичої єрархії. Якщо даоси сформували власне священство, то конфуці­анці не мали своїх священиків. Їхнім ідеалом було повне злиття державного і релігійного сегментів людського життя. Головні релігійні обряди виконував сам імператор, а всі інші обряди - державні чиновники. Представники імператора у провінціях, повітах і селах були також очільниками культу в цій місцевості. Вважалось, що Воля Неба сходить через Сина Неба і його пред­ставників різних рівнів аж до народу. Відповідний департа­мент церемоній слідкував за чіткістю виконання культів. Якщо якийсь чиновник похабно поставився до виконання ритуалу, його могли карати найвищими покараннями. Отже, конфуціан- ський культ за своєю природою призначений бути державним культом.

• КУЛЬТ КОНФУЦІЯ

Особливим аспектом конфуціанства, як релігії, є культ само­го Конфуція. Формування цього культу тривало понад два тися­чоліття, а сакральне значення Конфуція зростало в міру утвер­дження конфуціанства як офіційної ідеології Китаю. Перші жерт­ви Конфуцію складали його родичі та учні відрізу ж після його смерті. Однак ці жертви не свідчили про його особливий статус. Такі жертви складали всі китайці в честь своїх померлих родичів. Уже в 477 році до РХ, тобто два роки після смерті Конфуція, Ай- гун, правитель царства Лу, де народився і жив Конфуцій, наказав перебудувати будинок Конфуція у поминальний храм.

В епоху династії Тан культ Конфуція став офіційним і регла­ментованим. У 628 році з наказу імператора Тай-цзуна був збу­дований храм Конфуція на території Імператорської академії. В наступні роки перевидавалися канонічні конфуціанські твори, з наказу імператора в кожній провінції будувалися конфуціанські храми та школи для підготовки чиновників за конфуціанськими принципами, а літургійні рубрики ускладнювалися. Поряд із Кон- фуцієм розвивався також конфуціанський пантеон. У конфуціан- ських храмах відбувались також церемонії в честь видатних кон­фуціанців. Серед них найважливіший статус, другий після Конфу­ція, отримали чотири конфуціанці, яких називали си-пей (чотири помічники) або си-сянь (чотири найдостойніші), якими були Мен- цзи, Кун-цзи (внук Конфуція), Янь-Юань і Цзен-цзи (два улюблені учні Конфуція). Серйозні реформи конфуціанських обрядів від­бувалися у 1530, 1724 і 1919 роках. У 1928 році уряд Китайської Республіки офіційно відмінив державні конфуціанські культи.

Отже, конфуціанська релігія відображала типові для релігій Далекого Сходу тенденції - перевага наголосу на іманентних проявах Бога, над його трансцендентністю. Серед проявів Бога конфуціанці виділяли Небо, Дао, предків та імператора. Кож­ному з цих об’єктів культу адресувалися особливі ритуали: Не­бу - жертвоприношення, Дао - етикет, предкам - поминальні жертви, імператору - послух. Іншим важливим аспектом конфу- ціанського культу було вшанування Конфуція, якому будували храми та складали жертви.

• НОВІТНЄ КОНФУЦІАНСТВО

Новітня історія Китаю відзначилася величезними змінами. У ХІХ столітті посилились контакти Китаю із Західним Світом. Європейські торговці прибували до Китаю з ціллю обміну то­варами, але з собою приносили також і свою культуру. Все ХІХ століття стало періодом масштабних змін. Європейські підпри­ємці створювали в Китаї власні підприємства, що призводило до швидкої індустріалізації Китаю. Внаслідок стрімкої індустріа­лізації безліч китайців стали безробітними: залізниці та паро­плави витіснили послуги перевізників, фабричні товари витіс­нили товари ручної роботи, імпорт обмежив збут товарів вну­трішнього виробництва. Окрім цього, будівництва залізниць і портів, заводів і фабрик руйнували сільськогосподарські угіддя. Зубожіння великої частини населення та формування нової елі­ти руйнували традиційні соціальні відносини. Західні інвестори та уряди західних країн, які підтримували своїх підприємців у Китаї, були зацікавлені в розвитку своїх компаній у Піднебес­ній, а найбільший спротив, із яким вони зустрічалися, були на­ціональні та релігійні традиції, проповідувані конфуціанством. Тому вони робили вже можливе, аби зменшити вплив конфуці­анства на китайське суспільство. Чим більшим ставав тиск за­хідних інвесторів та невпинної індустріалізації, тим більшими ставали невдоволення самих китайців. Результатом цих невдо­волень стало Боксерське повстання. У листопаді 1898 року поча­лись масові збройні заворушення серед китайців під проводом дрібної аристократії. Повстанців прийнято називати боксерами. Невдоволені китайці скерували свій гнів на іноземців: громили квартали великих міст, де мешкали іноземці, руйнували іно­земні підприємства і дипломатичні представництва, вбивали іноземних підприємців і дипломатів, але не завдавали шкоди китайському уряду. З ціллю придушення повстання був утворе­ний Альянс восьми держав, до якого увійшли США, Німеччина, Британія, Франція, Австрія, Японія, Росія та Італія. Альянс при­слав до Китаю спільну армію, силами якої Боксерське повстання було жорстоко придушене, а китайський уряд був вимушений 7 вересня 1901 року підписати з Альянсом «Завершальний про­токол» на вкрай невигідних для Китаю умовах.

Безуспішно завершене Боксерське повстання стало колосаль­ним ударом для Китаю. Уряд більше не міг оговтатись, а народ розумів, що їхні тисячолітні традиції гинуть під тиском нових цінностей. Авторитет імператора та уряду різко понизився, а серед китайців почали поширюватись революційні лозунги. У 1908 році на трон зійшов Імператор Пуї, якому в той час було лише два роки. Відсутність діяльного імператора призводило до слабкості влади. Врешті, у 1911 році спалахнула Сіньхайська ре­волюція, яка тривала до 1913 року. В ході революції у 1911 році була проголошена Республіка Китай, першим Президентом якої став Сунь Ятсен. Однак у той час революціонери контролювали лише частину країни, а імператор зберігав титулярну владу. У 1912 році президентом Китаю став Юань Шикай, який і змусив імператора Пуї відректися влади. Так закінчилась історія Китай­ської імперії та династії Цін, яка правила Китаєм з 1632 року. Після втрати влади в Китаї, Пуї у 1932-1945 роках був імперато­ром Маньчжурії, яка в той час перебувала під повним контролем Японії. Опісля потрапив у радянський концтабір, був переданий китайському комуністичному уряду та перебував у китайській тюрмі для військових злочинців, а врешті став комуністом. По­мер Пуї у 1967 році, тобто в розпал Культурної революції. Юань Шикай був прихильником повернення до давніх порядків і сильної влади. У 1916 році він проголосив себе Імператором, але пробув на троні тільки 82 дні. Побачивши невідворотність змін у китайському суспільстві, Юань Шикай 22 березня 1916 року зрікся престолу та залишив політику, повернувши країну до рес­публіканського правління. Політичні невдачі спричинили його хворобу і смерть 6 червня 1916 року.

У 1912 році перший президент Республіки Китай, Сунь Ятсен, створив партію Ґоміньдат (Націоналістична партія), яка піс­ля зречення Престолу Юань Шикаєм продовжила боротьбу за владу, і врешті запанувала над Китаєм. Найбільшим опонентом Ґоміньдату стала Комуністична партія Китаю. Боротьба між ци­ми партіями врешті призвела до громадянської війни в Китаї. У 1925 році помер Сунь Ятсен, і країну очолив Чан Кайші. У 1949 році комуністи здолали Ґоміньдат, який був вимушений пересе­литися на острів Тайвань. В результаті Китай розділився на дві країни: Республіка Китай, яка розміщується на острові Тайвань та управляється Ґоміньдатом, і Китайська Народна Республіка, яка володіє континентальним Китаєм та керується Комуніс­тичною партією Китаю. РК не визнає легітимності КНР, а КНР не визнає легітимності РК. Два Китаї існують і до сьогодні. Релі­гійна ситуація в Китаї змінювалась відповідно політичних пер- турбацій. Лідери Ґоміньдату по-різному ставилися до Конфуція та його ідей.

З переходом влади до рук комуністів у 1949 році, коли Мао Цзедун проголосив Китайську Народну Республіку, конфуціан­ство отримало масштабну політичну підтримку. Лідери Кому­ністичної партії Китаю називали свою програму «китаїзацією марксизму», тобто інтерпретацією марксизму в дусі китай­ських національних традицій. При цьому китаїзацією було ви­тлумачення марксизму в конфуціанських категоріях. Китайські комуністи рясно використовували конфуціанську терміноло­гію, наповнювали свої виступи цитатами з Конфуція та інших конфуціанців. Студенти активно вивчали конфуціанські тек­сти, а вчені демонстрували схожості марксизму та конфуціан­ства. Лідер комуністичного Китаю Мао Цзедун будував свою ідеологію на синтезі марксизму та конфуціанства. Така позиція, однак, тривала не постійно. Китайським комуністам вдавалося поєднувати марксизм і конфуціанство, однак ніяк не вдавалося виправдати конфуціанськими категоріями терор і диктатуру Мао. Конфуціанство давало вагомі аргументи для критики по­літики Мао.

В середовищі вищих ешелонів КПК сформувалась група по­літиків, які не підтримували Мао, а свій протест основували на Конфуцію. Мао Цзедун та його найближче оточення чудово розу­міли, що конфуціанські традиції є найбільшою перешкодою при утвердженні диктатури. Для того, щоби уможливити посилення одноосібної влади Мао, було необхідно здолати Конфуція. З цією ціллю Мао ініціював масштабну боротьбу проти прихильників конфуціанства, відому під назвою культурна революція. Вона тривала у 1966-1976 роках. На чолі культурної революції стояли четверо осіб, яких історія назвала «бандою чотирьох»: дружина Мао Цзедуна Цзянь Цін, мер Шанхаю Чжан Чуньцяо, зять Мао Цзедуна Яо Веньюань та Ван Хунвень, якого Мао планував зро­бити своїм наступником. Для реалізації культурної революції були створені молодіжні каральні загони - хунвейбіни (червоні вартові), силами яких було вбито від 40 до 70 мільйонів людей. 9 вересня 1976 року Мао Цзедун помер. Його смерть дала його політичним опонентам можливість активно виступити проти культу Мао.

Всі учасники банди чотирьох були арештовані і засуджені. У вересні 1982 року відбувся ХІІ з'їзд Комуністичної партії Китаю, на якому були осуджені помилки Мао, особливо під час куль­турної революції. Після смерті Мао КНР повернувся до конфу- ціанської спадщини. Китайські політики оголосили про новий курс економічного розвитку країни - сяокан. Цей термін взятий із творів Конфуція, і в сучасному Китаї його роз'яснюють як «суспільство малого достатку», а як синонім до нього вважають «конфуціанський соціалізм». Сяокан передбачає побудову тако­го суспільства, в якому всі зможуть жити в достатку, але не в роз­кошах. Хоч стандарти сяокану в КНР не досягнуті досі, вони на­далі залишаються програмою розвитку країни. Конфуціанство після смерті Мао Цзедуна стало неймовірно популярним та ко­ристується державною підтримкою. У школах та університетах вивчаються конфуціанські тексти. Уряд КНР створює в різних країнах світу установи поширення китайської мови і культури - Інститути Конфуція, які фінансуються урядом КНР. Сьогодні у світі діє близько 350 відділень Інституту Конфуція, декілька з яких функціонують при університетах України.

За межами КНР економічні принципи конфуціанства також лягли в основу національних економік. Типовим прикладом реалізації конфуціанських принципів в економіці стало східно- азійське економічне диво. Усі чотири «азійські тигри», тобто країни Східної Азії, які досягли стрімкого економічного розвит­ку - Республіка Китай (Тайвань), Сінгапур, Південна Корея і Гон­конг, будували свої економіки на конфуціанстві. Однак, якщо КНР реалізовувала конфуціанський соціалізм, то азійські ти­гри - конфуціанський капіталізм. Перший лідер Сінгапуру, який зумів провести країну від занепаду до одних із найвищих показ­ників економічного розвитку у світі, Лі Куан Ю у 1994 році за­явив: «Мій досвід управління Сінгапуром, особливо у важкі роки з 1959 до 1969 переконав мене, що ми не змогли би здолати наші труднощі і перешкоди, якщо би переважна частина населення не надихалась конфуціанськими цінностями». Конфуціанський ка­піталізм ліг і в основу японської економіки.

Сьогодні у світі налічуються сім мільйонів людей, які сповіду­ють конфуціанство як релігію. Однак це число не розкриває реальної картини. Конфуціанство - це не чітко структурована релігія, а радше релігійна культура. Конфуціанство проникло в усі сфери життя населення Далекого Сходу. Культи предків та давнини, які оформилися в конфуціанстві, сьогодні присутні в житті всіх мешканців Східної Азії, незалежно від їхньої релігій­ної приналежності. Кожен китаєць, японець чи кореєць, яку б релігію він не сповідував, може бути названий конфуціанцем за свою культурою.