СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ВЧЕННЯ ПЛАТОНА ТА АРІСТОТЕЛЯ

Оригінальне відлуння поглядів Конфуція, як і всіх перших філософських вчень країн Стародавнього Сходу, знаходимо в античному світі, що разом з тим дав люд­ству цілу низку нових ідей, теоретичних моделей суспільно-державного будівницт­ва, організації громадського життя, виховання людини.

Ідеальна держава Платона («Держава», «Політик», «Закони») грунтується на розподілі праці. Кожен працівник (громадянин) має сумлінно виконувати при­таманні йому функції: раби - працювати, воїни - охороняти державу, філосо­фи - керувати суспільними процесами. Перехід громадян з однієї касти до дру­гої, наприклад, коли воїн береться керувати державою, а філософ - фізично пра­цювати, Платон розцінює як розпад держави, її загибель. На думку Платона, фізична праця - доля тільки однієї частини суспільства: рабів і ремісників. Люди вищого класу не повинні займатися цією роботою. Правителів потрібно виби­рати тільки з філософів, які володіють найвищою доброчесністю -.мудрістю. Єдність громадян у державі здійснюється на основі спільного надбання вищих класів, відсутності індивідуальної власності, неможливості її виникнення, а отже, і неможливості всякого роду образ, судових, майнових претензій. Злагода ви­щих класів, за Платоном, унеможливить суперечності й непокору нижчих класів.

Ці роздуми геніального мислителя давнини, гадаємо, дають підстави для твер­дження, що теорія ідеальної держави Платона в загальних рисах нібито збіга­ється з деякими рисами сучасного соціалізму і комунізму.

Не менш цікаві роздуми щодо побудови суспільства містяться і в філософсь­ких творах геніального учня Платона, систематизатора всієї давньогрецької філософії, обдарованого мислителя - Арістотеля (384-322 до н.е.). У своїх тво­рах «Нікомахова етика», «Політика» та інші він розглядає широкий комплекс питань - від психології особистості до функціонування таких регулятивних ме­ханізмів, як право, соціальні інститути, держава, мораль. Арістотель трактує людину як істоту політичну, що розумовою діяльністю добуває собі благо - вищу мету прагнення людини. Діяльність повинна бути добродійною, умовами якої є: а) усвідомлення людиною своєї діяльності; б) розгляд її не як засобу, а як само­цілі; в) неухильне дотримування певних принципів, головним з яких є принцип справедливості. Діяльність, яка збігається з внутрішніми якостями людини, - блаженство. Найвище блаженство - в побуті, що являє собою самоціль всякої діяльності.

На відміну від Платона, ідеальна держава за Арістотелем може існувати не в минулому, а в майбутньому. Він не тікає від дійсності, як Платон, а намагається розібратися в її суперечностях, тенденціях, горизонтах розвитку. Це дає підста­ви вважати Арістотеля більшим реалістом у вирішенні соціальної проблемати­ки, ніж Платона.

За Арістотелем, все суспільне життя людей протікає в межах держави, яка являє собою вид спілкування. Головними напрямами спілкування є: а) спілку­вання в рамках сім’ї; б) в контексті ведення суспільних справ; в) для обміну бла­гами. Якщо хтось живе за межами держави, того зараховують до категорії лю­дей із несформованою мораллю.

Вивчивши різноманітні типи держав - афінську демократію, спартанський устрій життя, македонську монархію та інші, - Арістотель дійшов висновку, що для побудови ідеальної держави революційні зміни, спрямовані на перетворен­ня людської природи, непотрібні. Треба лише удосконалювати суспільний уст­рій згідно з природним поділом суспільства на класи і з урахуванням внутрішньої природи людини. Серед пануючих класів треба забезпечити злагоду. Цього мож­на досягти шляхом усереднення власності. Найкращий державний устрій дося-

33

З* Сучасна соціальна філософія

гається там, де згладжено суперечності між дрібними і великими власниками, де основну масу суспільства становить середній елемент.

Під середнім елементом Арістотель розуміє лише один з панівних класів - рабовласників. Термін «середній» в устах Арістотеля означає середній розмір майна по відношенню до багатих і бідніших верств рабовласників. Все це ще раз підкреслює рабовласницьку прихильність геніального мислителя давнини, його класову спрямованість. Незважаючи на утопічність прагнень Арістотеля щодо побудови ідеальної держави, його соціальні погляди входять до скарбниці за­гальнолюдських надбань як пошук розв’язання проблем шляхом злагоди й усе­реднення.

Оригінальні думки мислителів давнини щодо побудови суспільства і форм спілкування людей в межах держави тривалий час домінували в філософських і суспільно-політичних вченнях мислителів більш далекого періоду. Згодом, у зв’язку з економічним, політичним і духовним піднесенням церкви, їх погляди переосмислюються в контексті релігійного світогляду, а з часом підмінюються безпосередніми теологічними вченнями. Йдеться про середні віки, духовною домінантою яких була релігія.