7.1. ЕТРУСЬКІ БОЖЕСТВА

В першому тисячолітті до РХ в західній частині Апеннін- ського півострова, між ріками Тибр і Арно (територія між су­часними містами Рим і Піза), розвинулась етруська культура. Назва «етруски» римського походження; вони самі називали себе расеннами (гавеппа).

Етруски підтримували тісні торгові та культурні зв'язки з різними сусідніми народами, зокрема з грецькими колоніями. Від греків вони перейняли багато культурних здобутків, зо­крема в релігійному контексті. Внаслідок контактів із греками, етруски ототожнили свої божества з грецькими, а, паралельно з етруськими, використовували і їхні грецькі імена. Під впливом греків змінилися зображення етруських божеств, яких почали зображати молодими і красивими, на шталт шедеврів грецької скульптури. Трагічними для етрусків були контакти з латиня­нами. Експансія Риму призвела до завоювань етруських міст та знищення їхньої цивілізації. Однак численні елементи етруської культури прижилися в римській культурі, збагативши її своїми досягненнями.

Релігія етрусків відобразила в собі складності оформлення етруського народу. Яким би насправді не було походження цьо­го народу, з того факту, що етруски на зорі своєї історії утво­рили дванадцять міст, стає очевидним, що вони на момент заснування міст існували як дванадцять незалежних племен. Можливо, що первісно існувало значно більше племен, але в процесі формування етносу одні племена могли поглинати ін­ші. Сьогодні є підстави вважати, що древня етруська релігія відзначалась монотеїстичними тенденціями, які втрачалися внаслідок міграції та зіткнення з іншими культурами. Сферу сакрального ці народи поділяли на декілька прошарків. Най­вищим був рівень Абсолюту. Етруски його ніколи не описува­ли і не охарактеризовували, оскільки вважали його абсолютно трансцендентним. Жодна характеристика не могла бути адек­ватною для опису Абсолюту, навіть питання про його кількість (він один чи декілька) не обговорювалось. Відмежовуючись від обговорення цього питання, вони намагалися підкреслити йо­го трансцендентність, позаяк кількість - це теж характеристи­ка. Етруски розповідали легенду, що одного разу якась богиня прошепотіла на вухо людині ім'я Абсолюту.

• ДВАНАДЦЯТЬ БОЖЕСТВ

Оскільки найвища сфера сакрального світу була в уявлен­нях етрусків абсолютно трансцендентною, вона не фігурувала в релігійній обрядовості, а також не брала безпосередньої учас­ті в бутті світу. Всі нижчі сфери сакрального буття сприймали­ся як вираження Абсолюту. Другу за порядком сферу складали дванадцять божеств, кількість яких пригадувала дванадцять олімпійців, тобто головних божеств грецької релігії. Число два­надцять у цьому контексті знакове, оскільки етруски заснува­ли дванадцять міст, які виникли з дванадцяти племен. Це дає підстави вважати, що кожен із дванадцяти етруських божеств у преурбаністичний період етруської культури був божеством якогось одного з племен, а внаслідок злиття етрусків у єдиний культурно-релігійний простір злились і культи дванадцяти бо­жеств. Дванадцятьма божествами вищого етруського пантеону були Тінія, Нетус, Сетланс, Турмс, Апулу, Маріс, Уні, Менрва, Веа, Арітімі, Туран і Веста.

Першим серед них, або, як охарактеризував його Марк Те- рентій Варрон, Deus Etruriae princeps, вважався Тінія (Tinia), або як його ще називали, Тін (Tin) чи Тінс (Tins). Тут важливо наголосити, що етруський пантеон не мав верховного бога. Визначення Варрона «Deus princeps» означає «перший бог», а не «верховний бог». Термін «princeps» мав дуже чітке зна­чення в римському праві - primus inter pares (перший серед рівних). Ним римляни іменували найпочеснішого римлянина або сенатора, наголошуючи на тому, що йому належать по­честі першості, але це не дає йому статусу верховенства, поза- як перед римськими правовими нормами усі громадяни Риму рівні. Паралельно до слова «princeps» в римській юридичній термінології існувало поняття «dictator», яким окреслював­ся статус верховенства. Диктатора римський сенат обирав для керування державою в особливих випадках війни або повстання, і наділяв його необмеженою владою.

Уні (Uni) - ще одне божество з дванадцяти головних - була дру­жиною Тінії. Вона вважалася опікункою порядку і державного ладу. Тому її часто зображали зі зброєю. Як найвище жіноче божество, вона заопікувалась народженням, та була присутня при пологах божеств і людей. Оскільки Тінія ототожнювався зі Зевсом та Юпітером, то Уні вважалася етруським варіантом грецької Гери та римської Юнони.

В Тінії та Уні була дочка Менрва (Menrva), яка також належа­ла до дванадцяти головних божеств. Менрва ототожнюва­лась із грецькою Атеною та римською Міневрою. Тінія, Уні та Менрва були найбільш шанованими етруськими божествами, і становили трійцю наймогутніших надприродних сил. Вони володіли трьома рівнями світу: Уні - земним, Менрва - небес­ним, а Тінія - повітряним простором. Ця трійця відповідала пізнішим римським уявленням про трійцю наймогутніших божеств - Юпітера, Юнону та Міневру.

Чоловіком Менрви був Геркл (Hercl) - могутнє і шановане бо­жество, яке, однак, не входило до дванадцяти основних. Гер- кла ототожнювали з грецьким Гераклом та римським Герку­лесом.

ворогів, зокрема собак. Етруски не любили собак, і вважали їх втіленням злих духів.

Син Геркла - Маріс (Maris) належав до дванадцяти основних божеств і був захисником міст. Він - бог війни, який зображу­вався зі зброєю, а його еквівалентами були грецький Аріс і римський Марс.

Ще одним із дванадцяти головних божеств був Сетланс (Sethlans) - володар вогню і опікун ковалів та усіх, хто працю­вав із вогнем. Його етруски ототожнювали з грецьким Гефес­том, римським Вулканом і єгипетським Птагом. Етруски ро­зуміли двояку природу Маріса і Сетланса: войовничий Маріс захищав міста, але міг і викликати війну, яка була величезним лихом для людей, а вогняний Сетланс дарував ремесла, тепло і домашнє вогнище, але міг і викликати пожежі, які руйнували доми, матеріальні блага і навіть цілі міста. Внаслідок двояко­го ставлення до Маріса і Сетланса - пошана і страх - етруски будували їм храми поза містом.

Божеством вод, морів і річок був Нетус (Nethuns), який на­лежав до дванадцяти головних божеств, і ототожнювався з грецьким Посейдоном і римським Нептуном.

Турмс (Turms) був божеством Неба; його еквівалентами був грецький Гермес і римський Меркурій. Він проводив помер­лих до вічності, а також опікувався мандрівниками на Землі. Оскільки він був наймолодшим із дванадцяти головних богів, до його функцій належала також опіка над юнаками, особли­во над героями.

Аріміті (Aremithi) відповідала грецькій Артеміді та римській Діані.

Богині Веа (Vea) і Туран (Turan), які належали до дванадцяти головних божеств, разом із Уні, відповідали за плідність і на­роджуваність.

Апулу (Apulu), який відповідав грецькому і римському Аполло­ну, заопікувався мистецтвами, музикою, поезією тощо.

Веста (Vesta) під цим самим іменем присутня й у римському пантеоні, а в грецькому її ототожнювали з Гестією. Вона - опі­кунка сім'ї, подружжя і домівки.

Серед дванадцяти етруських божеств функції деяких із них збігаються. Це означає, що вони формувалися в різних релігій­них контекстах, тобто серед вірувань різних етруських чи пра- етруських племен, а в момент злиття цих племен у цілісний на­род, злилися і їхні культи. Які риси відзначали божества у пер­вісних культах, такі самі риси вони зберегли й після уніфікації етруської релігії. Якщо в різних локальних культах божества мали аналогічні функції, то й після уніфікації релігії з’являлося декілька божеств із однаковими характеристиками. Окрім два­надцяти головних божеств, до етруського пантеону належали безліч інших, походження більшості з яких залишається невідо­мим. Деякі з них були перейнятими з інших релігійних культур, особливо з грецької, а інші все ще залишаються загадкою. Боже­ства, які не входять до числа головних знаходяться на третьо­му рівні сакрального буття, після Абсолюту та головних богів. Деякі з божеств цього рівня були дуже популярними, як, напри­клад, уже згадуваний Геркл, або богиня землі Цел, яку вважали матір’ю-годувальницею всього живого. До цього рівня сакраль­ного належала підземна трійця. Як у надземному світі панувала трійця Тінії, Уні та Менрви, так і в підземному царстві мертвих правила трійця Калу, Танр і Вант. Згодом владиками підземного царства мертвих почали називати Айта і Персифнею, які були кальками грецьких владик світу мертвих Аїда і Персепони. До цього рівня належали також жахливі чудовиська Тугулга і Гару, які зустрічалися людині в момент її смерті: Гару ударом свого молота прискорював смерть людини, а Тугулга тягнув померло­го в царство мертвих. Вони навіювали страх етрускам. До воло­дінь царства мертвих належали також змії, вовки, собаки, панте­ри і чудовиська.

• ВОЛЬТУМНА

Особливий статус серед божеств цього рівня займав бог Воль- тумна (Voltumna) або Вельта (Veltha). Він вважався опікуном світового порядку, часу та долі. Оскільки він керував світовим порядком, то до його компетенції належало абсолютно все: на­родження, життя і смерть, плідність і війна, щастя і горе, успіх і фіаско, кар’єра і злидні, природні катаклізми і плин часу. Йо­му складали подячні жертви, коли народжувалась дитина, і по- каяльні жертви, коли хтось помирав. Саме у храмі Вольтумани збиралися щорічні наради правителів міст Етрурії. Найнижчим рівнем сакрального світу були духи. Вони пронизували все суще. Етруски вірили, що не існує жодної речі, жодної рослини, жодної тварини, жодного каменя, місцевості, ріки чи гори, які би не ма­ли свого духа. Найважливішими серед них були душі людей.

Древню релігію етрусків, як і будь-яку релігію, неможливо достеменно описати, не тільки тому що залишається багато не­відомого, а й тому, що сама релігія є динамічним феноменом, тобто таким, який постійно змінюється. Етруски будували свою цивілізацію декілька століть, і за цей час їхні релігійні уявлення змінювались під впливом багатьох чинників, зокрема таких, як об’єднання племен, впливи сусідніх культур, світоглядні мета­морфози тощо. Тому те, що було актуальним для одного століт­тя, могло піти в забуття в іншому столітті. Все ж загальні риси етруської релігії залишалися сталими.