Започаткування римської релігії

Початок цивілізації на Апеннінському півострові пов'я­зують із започаткуванням Риму і навіть називають точну дату цієї події - 21 квітня 753 р. до н.е.

У VIII ст. до н.е. в північно-західній частині Апеннінсько- го півострова утворилася держава, яка згодом дістала назву Стародавнього Риму.

У Стародавньому Римі суспільство складалося з трьох триб (племен). Це були латиняни, сабіняни і етруски. У кож­ній трибі було десять курій, а в курії - 10 родів, роди складали­ся з родин. Кожна курія мала спільну землю, спільних божеств і спільні обряди. Члени курії збирались у “священному місці”, де приносили жертву своєму богові і здійснювали культову трапезу. Виконував релігійні церемонії куріон, він же був вій­ськовим керівником курії.

Родину очолював “патер фаміліас”, він мав необмежену владу над життям і смертю будь-кого з родини. Члени родини, які брали участь у куріальних зборах, звалися патриціями, вони були повноправними громадянами. Крім них, у римсь­кому суспільстві були ще особисто вільні, але без політичних прав, плебеї. Можливо, це були вихідці із сусідніх з Римом общин. Крім того, існувала численна соціальна група - раби.

Уже тоді римляни шанували богів: Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія перемоги; Юнону - дру­жину Юпітера; Марса - бога війни; Мінерву - богиню родю­чості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесла, медицини, мистецтва. Вони також вірили в числен­них дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, у духів предків, займались ворожінням і всілякими магічними діями.

Поступово відбувалося злиття культів курій і триб у від­носно загальну релігію міста-держави.

Особлива заслуга в утворенні початкової стародавньо- римської релігії належить другому із семи царів Риму - Нумі Помпілієві.

Стародавній історик Тіт Лівій у творі “Історія від засну­вання Риму” повідомляє, що Нума Помпілій, коли одержав владу, вирішив у місті, яке було започатковане силою зброї, встановити порядки, що спираються на право і закони. А авто­ритет права і законів мав триматися на страху перед богами, який є “найбільш дієвим засобом для неосвіченого і, відповід­но тому часові, брутального натовпу”.

Нума Помпілій встановив посаду верховного жерця бога Юпітера, мотивуючи це тим, що цареві, який теж був верхов­ним жерцем, доводилось дуже часто залишати Рим, керуючи військами у походах, а без верховного жерця місту бути не го­диться. Він дав йому також двох помічників, які були жерця­ми богів Марса і Квірина, призначив дів, що служили богині Весті - весталок, встановив посаду понтіфика, якому доручив наглядати за всіма жертвоприношеннями, які сам розписав, визначивши жертви, дні і храми, де вони будуть здійснювати­ся. Отже, Нума Помпілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальний бік якого потім набув у старо­давній римській релігії надзвичайної ваги.

Тіт Лівій пише, що всі свої дії з нормування релігійного культу Нума Помпілій пояснював тим, що він “ночами сходи­вся з богинею Егерією, за намовлянням якої нібито і встанов­лює він священнодійства, які богам більше до вподоби, приз­начає для кожного бога особливих жерців”. Це певний натяк на одкровення, але все ж Нума Помпілій більше керується ло­гічними аргументами своєї релігієтворчості.

Так уже й повелося, що старанне дотримання всіх обря­дових норм мало для римлян велике значення. Найменше по­рушення їх могло розсердити божество, і вся церемонія става­ла марною. Всі заклинання, магічні формули, звернення і за­клики до богів були суворо регламентовані: їх мало бути не менше, бо це зневага до бога, якому вклоняються, і не більше, бо це зневага до інших богів. Треба було також суворо дотри­муватись установленого календаря поклонінь. І що особливо складно - враховувати всі обставини поклоніння чи жертви, визначаючи, сприяють вони процесові, чи ні? Усі ці складності розв’язувалися з допомогою численного жрецтва, серед якого виникла спеціалізація. Жерці-фламіни обслуговували якогось одного бога. Жерці-авгури ворожили за характером польоту птахів. Жерці-гаруспики ворожили на нутрощах тварин. Жриці-весталки доглядали вогнище в храмах богині Вести. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але мала свою вигоду, до того ж досить велику.