8.1. КІНІКИ І СТОЇКИ

Елліністична філософія відображала основні тенденції своєї епохи, і характеризувалася низкою особливостей, які її відрізняли від античної філософії попередніх епох.

• КІНІКИ

Репрезентативною філософською школою епохи еллінізму були кініки (κυνικοί).

Засновником школи був Антисфен (Αντισθένης, бл.435-370 до РХ), учень Сократа. Філософ захоплювався передовсім етичними темами. Після смерті Сократа Антисфен відкрив власну школу на одному з атенських пагорбів, який називався Кіносарґ (Κυνόσαργες). За однією з версій, назва «кініки» походить саме від назви цього пагорба. За іншою, більш вірогідною, версією, назва походить від грецького слова «κυνός» (кінос - пес), оскільки кініки пропагували аскетичний спосіб життя, схожий до того, який ведуть собаки. До найвідоміших учнів і послідовників Антисфена належав Діоген Синопський (Διογένης, бл.412-323 до РХ), відомий своїм дивацьким життям. Діоген, намагаючись вивільнитись від будь-якої матеріальної залежності, відмовився навіть від найменшої власності, жив у діжці та пропагував вільне від матеріальних благ життя. Схожий спосіб життя практикували й інші представники школи. Серед усього, що Сократ передав своїм учням, Антисфен найбільше до- цінював його приклад морального життя. Мислитель вважав, що моральне добро є найбільшою цінністю, яку людина може і повинна осягати. Будь-яка теорія, вченість і розумові спекуляції є зовсім непотрібними. Саме тому кініки ніколи не захоплювалися ученістю. Вони відкидали пошуки знань, культивовані іншими філософськими школами.

Негативне ставлення до людської мудрості породило специфіку філософії кініків. Їхня доктрина була дуже простою - відмовитися від усього і осягнути свободу.

Цей лозунг кініки проголошували дуже радикально. Відмова від усього повинна бути абсолютною. Кініки закликали відмовитися від будь-якої власності, навіть від найнеобхідніших речей. Схожим було ставлення кініків до оточення. Вони намагалися повністю ігнорувати думку оточення. Проявом такого налаштування було відверте висміювання суспільної думки. Кініки дозволяли собі публічно чинити дії, неприйнятні в соціумі, але не забороні мораллю, задля того, щоби виразити своє ігнорування оточенням. Вони висміювали норми поведінки, які диктувалися традиціями, але які не мали відношення до морального життя. Держава, яку так цінували греки, була для кініків зайвим соціальним інститутом, абсолютно непотрібним для людського блага. Критика раціональності призвела до опонування філософії Платона, в якій Антисфен вбачав занадто багато розумових спекуляцій. Особливою сторінкою філософії кініків була теологія. Кініки дотримувалися строгого монотеїзму та грізно критикували політеїстичну міфологію. Кініки були переконаними, що в дійсності існує один Бог, несхожий на ніщо видиме, і тільки звичаї створили багатьох богів. Філософія кініків стала особливо популярною в епоху еллінізму, коли раціональне пізнання відійшло на другий план, а на найвищу ланку зацікавлення піднялись питання етики як способу катарзису.

• СТОЇЦИЗМ

Найбільш популярною і впливовою школою філософії епохи еллінізму був стоїцизм (Στοά). Засновником школи був Зенон із Кітіум (Ζήνων, 333/332-262/261 до РХ). Місто Кітіум знаходилось на Кіпрі, а його населення складали греки і фінікійці. Захопившись філософією, Зенон навчався у кініків, платоніків і ме- ґарців, які мали величезний вплив на його власну філософську систему. Врешті, Зенон відкрив у Атенах власну школу, яка розташовувалася в «στοά ποικίλη» (розмальований портик); звідси й походить назва цієї школи. Стоїцизм швидко став популярною філософською школою, яка відповідала духу свого часу і привабила численних послідовників.

Твори ранніх стоїків не збереглися. З текстів, які залишили пізні стоїки, можна сконструювати ключові позиції їхніх ранніх колег, але неможливо визначити, хто саме висловлював ту чи іншу позицію. Тому вчення ранніх стоїків потрібно сприймати як результат колективної наукової роботи. Історію стої прийнято розділяти на три періоди.

Перший період - це рання стоя (ІІІ-І століття до РХ). Її представниками були Зенон із Кітіум, Клеант, Хрисип зі Сол, Діоген Вавилонянин, Антипатр із Тарсу, Персей з Кітіум, Арістон та інші.

Другий період - це середня стоя (ІІ-І століття до РХ). В цей період стоїцизм тісно зближався зі середнім платонізмом. Най- відомішими мислителями середньої стої в Римі були Патеній Родоський (бл.180-110) і Посидоній (бл.135-51), а у Вавило- ні - Архімед із Тарсу.

Третій період - це пізня стоя або римська стоя (І-ІІ століття після РХ). Її найвідомішими представниками були Сенека (4-65), Епіктет (50-138) і римський імператор Макр Аврелій (121-180).

Твори більшості стоїків, особливо ранніх, загублені. З них збереглися щонайбільше уривки. Однак, в античних істориків філософії добре змальована загальна філософська система стоїків. Ці тексти не дають можливості розмежувати філософські ідеї кожного стоїка окремо, а тому сьогодні можна вести мову тільки про філософську систему стої в цілісності. Стоя була типовою філософською системою епохи еллінізму, яка містила в собі всі характерні особливості свого часу. Стоїки не висловлювали оригінальних ідей, яких би не зустрічалося до них. Їхня оригінальність полягала тільки у вмінні органічно поєднати доробки попередників. Вихідною точкою цієї філософії стала етика. Стоїки, як і більшість мислителів їхнього часу, не цікавилися політикою, роблячи основний акцент на особистій моралі, тобто замість зосереджуватись на суспільстві і державі, в яких вони нічого змінити не могли, стоїки сконцентрували свою увагу на власному внутрішньому світі, зосередились на тому, як людина може залишатися досконалою і доброю навіть при найбільш несприятливих обставинах.

Ці ідеї стоїки перейняли від кініків, які були їхніми основними ідейними попередниками. Однак, якщо кініки зупинилися на етиці, а від усіх інших сфер знання відмовилися як від непотрібних, то стоїки вважали, що правильна поведінка вимагає знання. Тому однієї тільки етики недостатньо. Доповнюючи етику онтологією, фізикою та логікою, стоїки почерпнули здобутки Геракліта, Платона, Арістотеля та інших. Наслідуючи платоніків, стоїки ділили філософію на три частини: логіка, фізика і етика.

• ЛОГІКА

Логікою стоїки називали вчення про слово. Оскільки слово може існувати у двох модусах - внутрішнє, непромовлене слово (λόγος ένδιάθεκος), тобто думка, і зовнішнє, промовлене слово (λόγος προφορικός), тобто мовлення, то й логіка поділяється на дві частини: діалектика, яка вивчає мислення, і риторика, яка вивчає мовлення. Діалектика поділяється на дві частини: вчення про знаки (σημαίνον), до складу якого входять граматика і музика, та вчення про позначуване (σημαινόμενον), яке відповідає сучасній формальній логіці. До них додається важливе для стоїків учення про критерій істинності. В розумінні природи пізнання стоїки були емпіристами, тобто вважали, що основою будь-якого знання є досвідне сприйняття. Розум до зустрічі з досвідом не містить жодної інформації, тобто є наче чистою дошкою (tabula rasa), на якій досвід записує знання. Цією тезою стоїки відкидали учення Платона і Арістотеля про апріорне знання. Знання, отримані в досвіді, залишають на душі відбиток (τύπωσις). Досвід може бути як зовнішнім, так і внутрішнім: у зовнішньому досвіді розкриваються матеріальні речі зовнішнього світу, а у внутрішньому - духовні переживання. Оскільки в досвіді можливо сприймати тільки одиничні знання, то й відбитки одиничні.

Загальні поняття утворюються завдяки умовиводам, якими з одиничного знання виводяться загальні уявлення (κοινα l έννοϊαι). Загальні уявлення стають основою для подальшого пізнання, тобто кожного разу, коли людина пізнає якусь нову дійсність, вихідною точкою для цього пізнання є вже існуюче в її душі знання. В цьому сенсі стоїки називали загальне знання передбаченням (προλήψεις) - поняттям, перейнятим від філософії Епікура. Знання, основане на προλήψεις стоїки вважали придатним для науки, і протиставляли його δόξα - непідтвердженій думці. Основною проблемою філософії стоїків стало питання достовірності пізнання. Все, що людина пізнає в досвіді (а іншого способу пізнання стоїки не допускали), сприймається чуттями. Відповідно, виникало питання, чи завжди можна довіряти чуттям? Стоїки стверджували: якщо загальні уявлення є доведеними і не викликають ніякого сумніву, то їх можна вважати поняттями (κατάληψις). Вони і є критерієм істинності.

Стоїки вважали, що формальна логіка вивчає висловлюване (λεκτόν), яке буває або неповним (поняття), або повним (судження). В судженнях розкриваються характеристики поняття. Ці характеристики прийнято класифікувати відповідно до категорій. Стоїки відмовились від Арістотелевої класифікації категорій. Суще або щось (τί) розкривається у чотирьох категоріях. При цьому кожна наступна категорія є найближчим обмеженням попередньої.

Першою категорією є субстрат (ύποκείμενον або ούσία).

Друга категорія - істотна ознака (το ποιόν). Вона поділяється на спільну ознаку (κοινώς ποιόν) та індивідуальну ознаку (ιδίως ποιόν).

Третьою категорією є випадкова ознака (πώς έχον).

Четверта категорія - це випадкова ознака відношення (πρός τί πώς έχον).

• ФІЗИКА

Фізика стоїків включала в себе вчення про світ і Бога, а тому є найважливішою для розуміння релігійних поглядів частиною філософської системи стоїків. У цій системі фізика була тісно пов’язаною з логікою. Якщо в царині логіки стоїки стверджували, що пізнавати людина може тільки шляхом сприйняття даного в досвіді, то відповідно тільки те, що дане в досвіді, й існує. Немає нічого, що людина не сприймає в досвіді. Позаяк людина сприймає світ, то він і є вихідною точкою фізичної системи стоїків. На думку стоїків, існує тільки світ, але світ є не тільки матеріальним субстратом. Стоїки помітили, що світ влаштований розумно, і його розумність є його основною характеристикою. Як людина є поєднанням тіла і душі, так і світ має тіло і душу. Стоїки, ґрунтуючись на емпіризмі, вважали, що існує тільки матерія, позаяк тільки вона піддається досвідному пізнанню, однак матерію розуміли дуже широко. Дух теж укладений з матерії, але абсолютно чистої і досконалої. Оскільки душа матеріальна, хай навіть духовна матерія абсолютно досконала, то виникало питання, як матерія тіла і матерія духа одночасно містяться в одній субстанції, тобто як дві матерії можуть займати один простір. Для вияснення цієї проблеми стоїки постулювали принцип взаємопроникності, відповідно до якої різні типи матерії можуть повністю проникати одна в одну. Присутність Духа у світі робить світ розумним. З цього випливає, що Дух розумний. Він є загальним принципом буття світу, джерелом будь-якого закону, який панує у світі, тобто законів природи, моралі, суспільства тощо. Дух пронизує всі речі світу; вкраплення Духу в речах стоїки називали розумним сім'ям (λόγοι σπερματικοί). Завдяки наявності розумного сім'я в речах, людський розум може їх пізнавати, позаяк розум у речах пізнає не матеріальний субстрат, а їхні розумні форми.

Дух є не просто принципом. Його стоїки вважали Богом, при цьому стверджуючи монотеїзм і монізм. Для пояснення природи Бога стоїки переймали ідеї Геракліта, який також вважав Бога духом і розумом. У Геракліта Бог є також законом буття світу. Оскільки світ постійно змінюється, то Бог є законом вічної змінності світу. Мінливість світу Геракліт порівнював із вогнем. Цю ідею перейняли й стоїки, і вслід за Гераклітом, визначили природу Бога як вогонь. Стоїки помітили, що всі живі організми теплі, а коли організм помирає, він втрачає тепло. Саме тому Бога вони уявляли як вогонь, який дає світові тепло життя. Бог і світ не є двома відмінними субстанціями; вони становлять єдиний організм. При цьому Бог є первинним щодо світу, тобто світ виник із Бога. Бажаючи виразитись назовні, Бог виділив частину власного вогню для творення світу. Так у світі з'явився вогонь. Частина вогню, який став субстанцією світу, охолола і утворила повітря. Частина повітря перетворилась у воду, а частина води - у землю. Так виникли чотири елементи світу, які є невіддільними від Бога. Світ не вічний. Він виникає шляхом охолодження божественного вогню, але через певний час він знову спалахне гарячим полум'ям, який спалить усе. Опісля божественний вогонь знову охолоне, утворивши світ. Такі чергування світів вічні.

• АНТРОПОЛОГІЯ

Особливо важливою частиною стоїчної фізики є антропологія. Людину стоїки виділяють з-посеред усього сущого. Людина, як і все суще, містить у собі тіло і душу. Однак, якщо в матеріальних речах і неживих організмах божественний вогонь присутній тільки як розумний принцип, то людська душа є безпосередньою частинкою Бога. Оскільки стоїки були моністами, тобто постулювали існування тільки однієї субстанції - Бога, то й у людині вони не виділяли чогось, окрім Бога. Людське тіло є похідним від Бога, оскільки, як і все суще, складається з охолодженого божественного вогню, а людська душа є частинкою божественного вогню в його природному стані. Тобто душа є вогнем. Позаяк душа є особливим типом матерії, то вона повинна мати своє місце в людському тілі. Стоїки вважали, що місцем розташування душі є кров, оскільки вона оживлює організм, а її втрата спричинює смерть. Центром людини, відповідно, є серце, бо воно розповсюджує кров по всьому організмі. Після смерті людини її душа перебуватиме у божественних просторах аж до моменту, коли світовий вогонь поглине все.

• ЕТИКА

Головною частиною філософії стоїків була етика. Виходячи зі стоїчних уявлень про природу світу, відповідно до яких світ є єдиним організмом, у якому панує один порядок, стоїки вважали, що цей порядок керує й людським життям. Людина, живучи у світі, зобов’язана дотримуватися загального світового закону. Її свобода полягає не тому, що вона може обирати, як їй жити. Людина не має альтернатив: чого б вона не прагнула, вона однаково народиться, переживатиме щастя і горе, здоров’я і хвороби, радість і смуток, а врешті помре, хоче вона того, чи ні. Людська свобода полягає тільки в тому, що людина може самостійно визначати своє ставлення до власного життя. Наприклад, народження людини не залежить від її бажань, але людина може радіти своїм народженням, дякувати Богові за дар життя і бути від цього щасливою, а може все життя рюмсати і нарікати на своє життя, проклинаючи той день, коли вона народилася. Від ставлення людини до факту її народження сам факт не міняється, але міняється стан душі людини і її особисте щастя. Критерієм правильності моральної поведінки є виживання. Якщо якийсь моральний учинок сприяє виживанню людини, тоді він добрий, якщо він спричинює її смерть, тоді він злий.

Щоби усвідомити ці принципи морального життя, потрібно осмислити сенс життя. Однак на перешкоді тверезого ставлення до життя стоять пристрасті, яких стоїки нараховували чотири: задоволення, прагнення, смуток і страх. Їх стоїки називали хворобами душі (νόσοι ψυχής). Щоби досягнути щастя, потрібно позбутися пристрастей, тобто досягнути стану абсолютної безпристрасності - απάθεια (апатія). Поняття апатії є центральною категорією етики стоїків. Під апатією вони розуміли не депресію, як її розуміють сьогодні, а стан абсолютної свободи від пристрастей. Стоїки стверджували, що за будь-яких обставин, які складаються навколо людини, вона повинна зберігати абсолютний спокій, повністю відмежуватися від зовнішніх обставин. На відміну від Платона і Арістотеля, які закликали змінювати зовнішній світ і будувати ідеальне суспільство, стоїки пропагували відокремлення від світу. Хай там що діється у світі, людина повинна залишатися незворушною. Викорінення пристрастей призводить до виникнення чеснот, яких стоїки також налічували чотири: розуміння, хоробрість, самоконтроль і справедливість. Розуміння пристрастей і чеснот у філософії стоїків відрізнялось від їх тлумачення у платонізмі чи арістотелізмі. В класичних філософських системах чеснота розумілась як окрема риса душі. Кожна людина є в чомусь доброю, а в чомусь злою. Стоїки, натомість, вважали чесноту і пристрасть не рисами душі, а її станом. Людина є або доброю, або злою, і не може бути частково доброю, а частково злою. Якщо людина зла в одному аспекті свого життя, тоді вона зла в усіх його аспектах. Етика стоїків лягла в основу формування образу філософа - безпристрасного і спокійного мудреця.

Для стоїків мудрець - це той, хто осягнув чесноту. Вони вважали, що осягнення мудрості є достатньою підставою для щастя. Мудрець - щасливий, незважаючи на будь-які зовнішні обставини. Незважаючи на заклик до ізоляції від зовнішнього світу, стоїки не були схильними до самотності. Природний поклик людини до спілкування поєднався в їхній філософській системі з потребою спілкування. Тому вони надавали велике значення дружбі. Дружба між мудрецями - це спроба спільного пошуку ідеального життя. Другом може бути тільки однодумець. Стоїки не вважали вартим уваги пошуки шляхів побудови ідеальної держави, оскільки в державі завжди буде багато дурнів. А з дурнями дружити неможливо. Натомість коло однодумців і сім'я сприяють щастю. Якщо в державі неможливо досягти ідеалу, то у світі на загал реалізовуються божественні закони. Саме тому стоїки цікавилися світом, у якому намагалися не проводити кордонів. Вони були космополітами.

Отже, філософські системи кініків і стоїків, які були ідейно спорідненими, відображали основні етичні настрої епохи еллі-

нізму. Втрата можливості впливати на політичне життя держави, якою філософи втішалися у грецьких полісах, змусила їх відмовитися від політичної та громадської активності, і зосередитися на власній морально-духовній досконалості. Якщо кініки обмежили свою філософію тільки етикою, і то з наголосом на її практичну сторону, то стоїки вважали, що досягнення морального ідеалу без знань неможливе. Саме тому вони розвинули логіку й фізику. Світ для стоїків - це організм, який складається з Духа і тіла. Духом світу є Бог, який утворив усе розмаїття речей із частини себе самого.

<< | >>

↑

Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том другий. - Жовква: Місіонер,2019. - 608 с.. 2019

Еще по теме 8.1. КІНІКИ І СТОЇКИ:

- История религий -

- Антропология - Безопасность жизнедеятельности - Биология - Бухгалтерский учет - География - Деловое общение - Журналистика и СМИ - Информатика, вычислительная техника и управление - История - Конфликтология - Медицина - Науки о земле - Политология - Право ЕС - Право РФ - Право України - Психология - Религиоведение - Технические науки - Физика - Филология - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Юриспруденция и право -