Аріанство

Вже в новозавітних текстах висловлено основні положен­ня христологічного вчення, згідно з яким Христос є Боголю­диною, що одночасно має людську і божественну природу, що він є Логос (Слово), яке з'єднує людей з Богом.

Повернувшись до питання про співвідношення Бога- Отця і Бога-Сина, Арій з Александрії (256 чи 280-336) висло­вив думку, що Ісус не був народжений Богом, але створений ним. Отже, він не єдиносущний Богу-Отцю, а подібносущий йому. У грецькій мові різниця в цих словах полягає лише в одній букві “і”). Але і в цю різницю було закладено дуже вели­ке смислове значення: чи є Ісус Христос Богом? Адже він був лише подібний Богу. Йшлося про долю християнства. Арій одразу знайшов спільників: сім пресвітерів і дванадцять дия­конів були його першими послідовниками. Не можна не помі­тити, що аріанство намагалося вирішити нерозв'язне - супе­речливість поєднання іудейського послідовного монотеїзму із залишками язичницького політеїзму. Імператор Констан­тин (306-337), який на той час уже достатньо визначився від­носно християнства як майбутньої державної релігії Римської імперії, кинувся його рятувати. Це підлило олії у вогонь: до своїх виступів з релігійних питань єгиптяни привнесли полі­тичні мотиви, що заперечували централізаторську політику імперської влади. Аріанство, проти якого виступив Констан­тин, стало масовим рухом. Константинові для його подолання довелось створити і скликали вищий орган церковної влади - собор, який отримав назву Вселенського. Аріанство було за­суджене собором, але не так послідовно і рішуче, як були засу­джене інші єресі іншими соборами. Було прийняте рішення про рівність сутностей двох перших осіб Трійці, що стало ве­ликою поступкою аріанству. Почались утиски аріанців і церк­вою, і державою.

Після смерті Константина в 337 р. імперія була поділена на три частини (на трьох його синів), але з 353 р. Констанцій II (337-361), який усунув своїх братів, знову стає єдиновладним імператором і реабілітує аріанство. Боротьба між ортодокса­льним (нікейським) напрямом і аріанством ускладнюється. Новий імператор Юліан II Відступник (361-363) взагалі від­мовився від християнства. Лише в 381 р. II Вселенський собор у Константинополі за імператора Феодосія I Великого (379­395) остаточно засудив аріанство і сформулював богословсь­ке положення “одна-єдина божественна субстанція в трьох особах”. Так завершилися “христологічні дискусії” IV ст., які потім ще довго відгукувалися в історії християнства.