12.3. СУФІЗМ І СУФІЙСЬКІ ТАРІКАТИ

У кожніи релігії можна виділити інституціино-обрядові та містичні напрями. Іслам не є виключенням із цього правила. Містичним напрямом ісламу став суфізм. Суфізм - це термін, якии використовують для окреслення цього явища в західному релігієзнавстві.

(суф - шерсть), вказуючи на те, що мусульманські аскети но­сили шерстянии одяг. Мусульмани зазвичаи виводять слово «тасаввуф» зі слова «Аі^>» (ас-сафа - чистота) або «аі^» (сіфат - якості), вказуючи на цілі аскетичних подвигів мусульманських містиків. За іншою версією слово «тасаввуф» походить від висловлювання «0*і аі^ІІ» (ахль ас-суффа - люди лавки); так у часи Пророка Мугаммеда називали бідняків, які жили в иого мединськіи мечеті. Деякі вчені навіть вважають, що цеи термін походить від грецького слова «σοφία» (софія - мудрість). Пред­ставників тасаввуф називають суфіями. Від слова «суфіИ» походить релігієзнавчии термін «суфізм».

• ІСТОРІЯ СУФІЗМУ

Історія суфізму починається у VII столітті та поділяється на три періоди: зугд (VII-ІХ століття) - виникнення аскетичних ві­янь в ісламі та початки формування суфізму; тасаввуф (ІХ-ХІ сто­ліття) - формування теорії суфізму та поширення иого популяр­ності в ісламському світі; період тарікатів (ХІІ-XtV століття) - формування тарікатів (суфіиських шкіл) та розвиток суфіиської філософії. Як і будь-яка духовна практика ісламу, суфізм своїм корінням сягає Пророка Мугаммеда. Пророк жив праведним і надзвичаино скромним життям, не збираючи багатств і не на­магаючись зосередити у своїх руках владу. Він багато молився і постив.

У ІХ столітті популярність суфіїв стала особливо великою. Зріст ролі суфіїв мав декілька причин. Першою, безперечно, було природне для будь-якої релігії прагнення містики. Іслам, як і кожна релігія, мав людей, які не задовольнялися обрядовістю чи раціональним пізнанням догм, а прагнули особистої містичної зустрічі з Богом. Для таких людей політичний статус ісламу, його місіонерські успіхи чи впорядкування віровчення мали другорядне значення. Містики й стали основою суфізму. Інша причина - соціальна. Постійні війни за трон халіфа та політична нестабільність у Халіфаті налаштовували багатьох мусульман проти політизації ісламу. В умовах політичних перипетій багато мусульман опинялися в умовах вимушеної бідності, здолати яку вони були неспроможні. Суфізм давав їм можливість пере­осмислити свої злидні, і використати їх для формування аске­тичного способу життя та духовної користі. Але основу суфізму цього часу складали не тільки обездолені. До цього віяння примикали й великі інтелектуали, які обдумано ставали на аскетичний шлях, і в тиші серця вбачали найбільшу мудрість.

Першим серед мислителів, які формували теорію суфізму, був аль-Гаріс аль-Мухасібі (781-857) - багдадськии учении, якии у своїх богословських творах і коментарях на Коран зосереджу­вався на духовному самовдосконаленні. Аль-Мухасібі закликав до контролю над своїми почуттями, до покаяння, а також пер­шим почав аналізувати внутрішні стани душі як показники ду­ховного зв'язку з Аллагом. На розвиток суфізму великии вплив мала школа духовного життя Маламатія, яка сформувалася в ІХ столітті. Основною темою представників цієї школи була бо­ротьба проти показної побожності та лицемірства, і заклик до глибокого духовного удосконалення. Титулом «аш-шеих аль­акбар» (наибільшии учитель) суфії величають ібн-Арабі (1165­1240), якии почав свіи духовнии шлях у мусульманськіи Іспанії, а згодом переселився у Дамаск. До иого заслуг належить розроб­ка і обґрунтування базових понять суфізму, зокрема вагдат аль- вуджуд 0·^ ^^1) - єдність буття. Відповідно до цього поняття, все, що існує, перебуває в онтологічніи єдності. Бог і світ не є відмінними категоріями, а є одним цілим. Вагдад аль-вуджуд сприимався суфіями як наивища міра ствердження монотеїзму. Натомість, критики суфізму вбачали в цьому принципі панте­їзм. Зрештою, містика будь-якої релігії межує із пантеїзмом. Ібн- Арабі також сформував учення про ціль духовного життя. Місти­ка і духовність, на иого думку, а згодом на переконання всіх су- фіїв, покликані привести людину до стану аль-інсан аль-каміль (^І^зу ДлКІІ) - досконала людина. Досконалою людиною для ібн- Арабі є той, хто осягнув просвітлення (Я1>3а., гакікат), здолав у собі невірство (куфр), побачив приховані затінки своєї душі гайб), і головне - усвідомив ілюзорність свого Я (^аїЛ, нафс), та зумів розчинити иого у безмежжі Бога.

В основі суфізму лежать типові для будь-якого проблиску міс­тики вчення. Суфії сповідують строгии монотеїзм, якии грани­чить із пантеїзмом.

• СУФІЙСЬКІ ТАРІКАТИ

Поширення суфізму по всьому мусульманському світі при­звело до формування відмінностей між суфіями. Ці відмінності обумовлювалися ідеями різних суфійських учителів, територі­альними особливостями, конфесіями і мазгабами, в рамках яких вони існували. Суфізм не є окремою конфесією ісламу. Ці люди існують як містичне крило будь-якої конфесії. Саме тому допус­тимо вести мову про сунітський та шиїтський суфізм. В ході іс­торії сформувалася низка суфійських братств, які прийнято на­зивати тарікатами:

> Кадирія - це сунітсько-ханбалістськии тарікат, якии

заснував Абдул-Кадир аль Гілані (1077-1166). Сьогодні він поширении в Туреччині, Індонезії, різних країнах Азії, особли­во на Кавказі. Члени тарікату намагаються осягнути духовну досконалість шляхом постіиної молитви.

> Ясавія - тарікат, засновании Агмедом Ясаві (1103-1166) і поширении в Центральніи Азії. Суфії ясавії вважають, що шлях духовного удосконалення пролягає крізь чотири етапи: шаріат (чітке виконання законів і звичаїв), тарікат (підпоряд­кування уставу братства), гакікат (просвітлення) та мавріфат (повне злиття з Богом і пізнання иого таємниць).

> Айссауа - це тарікат, якии заснував Ель-Гаді ібн-Аис

(1465-1526). Він поширении у Марокко, Алжирі і Тунісі. За легендою, в момент смерті засновника тарікату один із йо­го учнів настільки тужив, що увійшов у стан екстазу, під час якого розірвав на собі одяг та з'їв живого барана. Ця легенда стала обґрунтуванням практики екстазів серед прихильників аиссауа.

> Бадавія - тарікат, засновании Агмадом аль-Бадаві (пом. 1276), дуже поширении у Єгипті, але мало відомии поза межа­ми Єгипту. Особливістю цього тарікату є те, що иого дервіші намагаються ввіити в транс за допомогою гучного повторю­вання зікру.

> Бекташі (Я&.:£5) - тарікат, засновании Гаджі Бекташом (пом. 1271), і поширении в Туреччині, Албанії і Боснії. Цеи тарікат має наибільш оригінальне вчення та складну історію. Бек- таші дуже наближені до шиїзму, вшановують Алі, святкують шиїтські свята і визнають своїми духовними авторитетами дванадцять шиїтських Імамів. Воднораз вони практикують обряди, схожі до християнського Хрещення. Це - єдинии му- сульманськии орден, якии не забороняє вживання алкоголю. Орден бекташів був надзвичаино популярнии у Туреччині, а яничари масово входили до иого складу. До ордену прихиль­но ставилися турецькі султани. Центром ордену стало міс­то Тирана, яке знаходилося на периферії Османської імперії. Коли Тирана стала столицею Албанії, то орден бекташів став наипопулярнішою релігіиною організацією країни. В Туреч­чині, після приходу до влади Мустафи Кемаля Ататюрка, бу­ли заборонені всі релігіині ордени, включно з бекташами. В Албанії орден процвітав до 1967 року, коли він був заборо- нении комуністичною владою. Однак у 1990 році він відро­дився.

> Кубравія (^д£) - суфіиськии тарікат, якии заснував Наджм ад-дін Кубра (1145-1221), і якии поширении в Середніи Азії. Шеихи цього тарікату вчать, що людина є малою копією Бога, яка містить у собі всі иого атрибути. Тому ціллю самовдоско­налення є реалізація імен-атрибутів Бога в собі. Засобами для досягнення цієї цілі є молитва, строгии піст, звільнення від усього матеріального і абсолютнии послух шеиху. При цьому, вчителі цього тарікату наголошують, що Аллаг є повністю трансцендентнии, і людина не може ані иого пізнати, ані зли- тися з ним. Єдине, чого людина може досягти, і до чого пови­нна прагнути, - це навчитися гідно вшановувати Бога.

> Мевлеві - це тарікат, засновании Джаладдином Румі

(1207-1273), і в минулому поширении у Туреччині. Особли­вістю цього тарікату є використання танцю (£.1*·% сама) як релігіиного обряду. Дервіші цього тарікату носять білии дов- гии одяг, по якому одягають чорну накидку; головним убором їм служить циліндричнии ковпак середньоазіатського похо­дження. Під час молитви і прочитування частин Корану во­ни танцюють, обертаючись навколо своєї осі. Під час танцю вони скидають чорну накидку, залишаючись в білому одязі, що символізує перемогу життя над смертю. Обертаються во­ни так, щоби білии одяг розвіювався навколо них. Танець у цьому тарікаті сприимається як наидієвішии засіб осягнення екстазу і єднання з Богом.

> Ріфайя (^хЬДІ) - тарікат, засновании Агмадом ар-Ріфаї (1118­1181), і поширении в Аравії, Туреччині і на Балканах. Дервіші цього тарікату практикують гучне наспівування зікру в су­проводі гри на литаврах і бубнах, що допомагає їм ввіити у транс.

> Шазилія ( Накшбандія (^дід^їз) - тарікат, засновании Багауддином Нак- шбандом (1318-1389), і поширении на Близькому Сході, в Індії і Пакистані. Цеи тарікат є реформованою версією ясавії, в якіи зроблении важливии наголос на строгому дотриманні шаріа­ту ганафітського суннізму.

> Сугравардія (^Рзээь^) - тарікат, якии заснував Абу Гафс ас- Суграварді (1144-1234), і поширении в Індії. Дервіші цього тарікату активно працювали для навернення індусів і буд­дистів Індії до ісламу. Наслідком тісних контактів з індусами і буддистами стали доктринальні впливи індійських релігіи на вчення цього тарікату. Зокрема, дервіші цього тарікату при- имали пантеїзм і численні практики иоги.

> Чиштія (^^) - тарікат, засновании Абу Ісхаком Шамі Чиш- ті (1141-1230), і поширении в Індії. Дервіші цього тарікату практикують розспівування зікру та закликають до звільнен­ня від грішних помислів. Існують і інші суфійські тарікати, які також відзначаються специфічними особливостями свого вчення і духовних практик.