Мета адміністративного права

Мета адміністративного права, на відміну від інших галузей націо­нального права, формується під впливом чималої кількості чинників, зокрема: форми державного правління, форми державного устрою, стану розвитку демократії, політичної ситуації, яка складається у су­спільстві, тощо.

Нині Україна знаходиться на стадії стабілізації демократичних про­цесів, які мають забезпечити становлення її як правової та соціальної держави, в якій визнається принцип верховенства права та гаранту­ються усі без винятку основоположні права та свободи громадян. Ча­стина зазначених завдань виконуються за рахунок адміністративного права та його норм.

У Конституції України зафіксовано ряд положень, які формують мету (ідеологію) вітчизняного адміністративного права, зокрема такі:

• права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова­ність діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голов­ним обов'язком держави (ч. 2 ст. 3);

• органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ч. 2 ст. 6);

• органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повнова­жень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19);

• громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно оби­рати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 38);

• кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56).

Аналіз наведених конституційних норм дозволяє зробити висновок, що держава основним обов'язком органів державної влади та місце­вого самоврядування визнає утвердження та забезпечення прав і сво­бод громадян. Зазначене завдання, будучи для останніх пріоритетним, має здійснюватися у точній відповідності до чинного законодавства із залученням до цього процесу приватних осіб. У разі порушення поса­довими чи службовими особами вимог юридичних актів, що потягло завдання громадянину шкоди, він може ставити питання про відшко­дування за рахунок державного чи місцевого бюджетів завданих йому збитків. Досягнення зазначених цілей відбувається за рахунок адміні­стративного права, норми якого покликані конкретизувати наведені вище положення Конституції України.

Практично це означає, що адміністративно-правовий режим взаємо­відносин суб'єктів публічної адміністрації та приватних осіб повинен формуватися, виходячи зі становища особи як такого суб'єкта, перед яким публічна влада відповідальна за свою діяльність, і має ґрунтува­тися на безперечному визнанні пріоритету прав людини, її законних інтересів, правомірності її вимог і очікувань від діяльності органів пу­блічної влади, їх посадових і службових осіб^[75].

Таким чином, мета адміністративного права полягає у створенні юридичних умов для гарантування органами публічної влади, насам­перед суб'єктами публічної адміністрації, прав та свобод людини і гро­мадянина, реалізація яких відбувається у сфері публічного адміністру­вання.

Слушно з приводу мети адміністративного права у 1917 р. висловився професор А.І. Єлістратов, який писав, що адміністративне право найкра­щим чином захищає особистість від надмірного, несумісного з умовами її вільного розвитку державного втручання^[76]. Видається, що ці слова повні­стю залишаються актуальними і сьогодні.

2.2.3.