Адміністративно-правовий статус біженця, особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, як суб’єктів міграційних процесів.

Новий Закон "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" диференційовано підійшов до визначення прав та обов’язків іноземців та осіб без громадянства на різних стадіях розгляду їх справ, пов’язаних з їхніми зверненнями за захистом в Україні, включаючи права і обов’язки особи, якій відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує допоміжного захисту та яка втратила чи позбавлена статусу біженця або допоміжного захисту.

Основною причиною, що обумовлює виникнення біженців є переслідування осіб з боку держав у вигляді незаконного обмеження свободи, дискримінації, насильства, загрози фізичного знищення, яке примушує особу не тільки змінити місце свого проживання в межах країни, а залишити свою країну і шукати притулку за її межами. З цього погляду явище біженців та осіб що потребують допоміжного захисту є правовим нонсенсом.

Переслідування осіб власними державами призводить до порушення відносин громадянства і фактичного розриву правового зв'язку особи і держави. При цьому між юридичним і фактичним становищем біженця виникає протиріччя, коли "де юре" особа залишається іноземцем, а "де факто" її статус більше подібний до статусу особи без громадянства. Однак набуття особою статусу біженця, або особи яка потребує допоміжного захисту не призводить до юридичної втрати її громадянства, оскільки новий статус не змінює і автоматично не припиняє громадянства. З іншого боку збереження або втрата особою громадянства не впливає на набуття нею бажаного правового статусу.

На думку І.Г. Ковалишина основна відмінність біженців від інших категорій іноземців полягає у тому, що біженці є переслідуваними іноземцями, правовий статус яких порушено державою їхньої громадянської належності.

За своєю правовою природою статус біженців та осіб що потребують допоміжного захисту грунтується на нормах міжнародного права і внутрішнього права держави перебування біженця.

Поняття правового статусу біженців та осіб, що потребують допоміжного захисту слід визначено як сукупність взаємопов'язаних елементів, що складається з правосуб'єктності, їх прав і обов'язків та гарантій їхньої реалізації, відповідних правових норм.

Система прав і обов'язків біженців та осіб, що потребують допоміжного захисту, визнаних і закріплених нормами міжнародного права та внутрішнім правом держави перебування визначається основним елементом правового статусу біженців та осіб які потребують допоміжного захисту.

Так, на думку І.Г. Ковалишина, усі права, якими користуються біженці в Україні, запропоновано поділити на дві групи:

- права, якими біженці користуються нарівні з громадянами України з обмеженнями, встановленими для іноземців та осіб без громадянства;

- додаткові спеціальні права, які надаються лише біженцям і не поширюються на інші категорії іноземців та осіб без громадянства.

Зазначене слід й віднести до осіб, що потребують допоміжного захисту.

Особливістю правового статусу біженців та осіб що потребують допоміжного захисту, є те, що з одного боку, їм забезпечуються фактичні та юридичні передумови для реалізації своїх прав, а з іншого - встановлюються певні обмеження щодо реалізації деяких прав, якими користуються лише громадяни України.

Загалом, правовий статус біженців та осіб що потребують допоміжного захисту, в Україні є вужчим, ніж правовий статус громадян України, але ширшим за правовий статус інших категорій іноземців та осіб без громадянства, оскільки першим надаються спеціальні права, якими не користуються інші категорії іноземців та осіб без громадянства.

Перебування біженців та осіб що потребують допоміжного захисту, на території держави, яка його приймає, має бути гарантоване з боку цієї держави не лише наданням особі певного обсягу прав і обов'язків. Перш за все йдеться про територіальний захист - перебування особи на безпечній території, яка недосяжна для переслідувачів у теперішній час або можливого переслідування з їхнього боку у майбутньому. Така гарантія безпеки закріплюється в законодавстві у вигляді спеціальної норми, яка забороняє примусово повертати прибулих біженців та осіб що потребують допоміжного захисту, до країн їхнього походження або у треті країни, де їм загрожуватиме небезпека, тобто в обстановку переслідувань. Наявність такої норми забезпечує існування інституту правового статусу біженців та осіб що потребують допоміжного захисту в цілому.

Пріоритетне право біженців та осіб що потребують допоміжного захисту, порушення якого унеможливлює набуття статусу біженця або особи яка потребує допоміжного захисту і його подальшу реалізацію - це право не бути примусово повернутим в обстановку переслідувань, яке полягає у забороні будь-якого примусового переміщення особи за межі України до тих країн, де їм може загрожувати небезпека.

У міжнародному праві заборона вислання отримала назву "принципу невислання" (non Tefoutement). Заборона вислання або примусового повернення осіб в обстановку переслідувань полягає у забороні будь-якого примусового переміщення біженців та осіб що потребують допоміжного захисту, за межі України до тих країн, де їх життю або свободі може загрожувати небезпека. Така заборона вислання особи з території держави, яка його приймає, діє з того моменту, коли особа вперше заявила про себе, як про біженця або особу, що потребує допоміжного захисту, і припиняє свою дію з моменту позбавлення, втрати чи скасування такого статусу.

Закон України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" закріпив принцип невислання у відповідності з Конвенцією про статус біженців. Так біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, віросповідання (релігію), національність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" заборона вислання або примусового повернення визначається законодавцем як, недопущення видворення (добровільного чи примусового), видачі (екстрадиції), передачі, іншого примусового переміщення за межі території України біженця, або іншої особи, що потребує допоміжного захисту.

Зазначений принцип зумовив появу в Законі "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" статті 31 "Заборона щодо примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства".

Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками

раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства),

належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

Проблема регулювання правового статусу біженців та осіб, що потребують допоміжного захисту, розглядається як проблема співвідношення міжнародного права і внутрішнього права держави перебування таких осіб.

Основоположною для визначення правового статусу біженців та осіб, що потребують допоміжного захисту, в Україні є стаття 26 Конституції України, відповідно до якої іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом, а ті з них, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно із статтею 92 Конституції права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, статус іноземців та осіб без громадянства визначаються виключно законами України, що вимагає регулювання прав, свобод і обов'язків біженців та осіб, що потребують допоміжного захисту, в тому числі їхнє обмеження, лише законами України.

Аналіз положень Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" свідчить про існування при наймі сьомі пов'язаних між собою адміністративно-правових статусів:

- осіб, що прибули на територію України з метою отримання статусу біженця або особи, що потребує допоміжного захисту. При чому, даний статус особи може різнитись в залежності від легітимності перетину державного кордону;

- осіб, що звернулись с заявою про визнання їх біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;

- осіб, заяви яких про визнання їх біженцями або особами, що потребують додаткового захисту, прийняті уповноваженим органам до розгляду. В цьому разі заявнику видається відповідна довідка про звернення за захистом в Україні та він підлягає відповідній реєстрації;

- осіб, які отримали статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту;

- осіб, відносно яких прийнято рішення про відмову, втрату, скасування чи позбавлення статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту;

- осіб, якім надано тимчасовий захист;

- осіб, відносно яких припинено тимчасовий захист або які позбавлені тимчасового захисту в індивідуальному порядку.

Адміністративно-правовий статус біженців та осіб, що потребують допоміжного захисту визначається розділом ІІІ ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Слід наголосити, що наряду з зазначеним Законом, комплекс прав та обов’язків біженців та осіб які потребують допоміжного захисту встановлюється також іншими нормативно-правовими актами, зокрема: ЗУ "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", Постанови КМУ "Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію" тощо.

Серед основних прав особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слід виокремити право на:

- тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України;

- проживання у родичів, у готелі, піднаймання житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;

- безоплатну правову допомогу в установленому порядку;

- конфіденційне листування з УВКБ ООН та право на відвідання співробітниками УВКБ ООН, тощо.

Після прийняття рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, вона набуває дещо більший комплекс прав, порівняно з попередньою групою осіб. Відповідно до ст. 15 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" така особа має рівні з громадянами України права на:

- пересування, вільний вибір місця проживання, вільне

залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;

- працю;

- провадження підприємницької діяльності, не забороненої

законом;

- охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

- відпочинок;

- освіту;

- свободу світогляду і віросповідання;

- направлення індивідуальних чи колективних письмових

звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

- володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

- оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

- звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

- безоплатну правову допомогу в установленому порядку.

- рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах.

- на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання, тощо.

Відповідно до положень ст. 20 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особи, яким надано тимчасовий захист, мають право на:

- безоплатне проживання у придатних для тимчасового

перебування місцях;

- забезпечення достатнім харчуванням, ліками, одягом з урахуванням спеціальних потреб дітей, у тому числі новонароджених, осіб із захворюваннями, осіб похилого віку;

- отримання роботи в Україні на строк, на який надано тимчасовий захист;

- отримання грошової допомоги, якщо в них немає інших доходів в Україні;

- свободу пересування територією України на тих самих умовах, що визначаються законами України для іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах;

- безоплатну невідкладну медичну допомогу в державних закладах охорони здоров'я;

- добровільне повернення в країну походження;

- подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, встановленому цим Законом;

- отримання інформації про свої права та обов'язки рідною або зрозумілою їм мовою;

- користування іншими правами, які їм гарантуються відповідно до міжнародних договорів, законів та інших нормативно-правових актів України.

Крім зазначеного, неповнолітня особа, яка отримала тимчасовий захист, має невід'ємне право на виховання та навчання в державних та комунальних дошкільних, загальноосвітніх та професійних навчальних закладах за місцем свого проживання або проживання батьків.

Аналізуючи комплекс обов’язків біженців та осіб які потребують допоміжного захисту, слід зробити висновок, що їх коло зменшується з збільшенням прав особи, у випадку наприклад прийняття рішення про визнання особою біженцем. Тобто, чим менше прав, тім більше обов’язків і навпаки.

Так, особа, яка лише звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана:

- подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- відбути до визначеного місця тимчасового проживання у разі одержання направлення органу міграційної служби;

- проходити медичне обстеження на вимогу органів міграційної служби;

- з'являтися до відповідного органу міграційної служби у визначений ним строк;

- повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу.

В свою чергу, комплекс обов’язків осіб, яку визнано біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, становлять наступні зобов'язання:

- повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміну прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

- знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється повноваження іншого органу міграційної служби;

- проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання.

Комплекс обов’язків осіб, яким надано тимчасовий захист, визначений ст. 21 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", так вони зобов’язані:

- дотримуватися вимог Конституції та законів України;

- подати всі наявні документи та достовірну інформацію про себе;

- пройти ідентифікацію особи в разі відсутності документів, що посвідчують особу, або в разі пред'явлення фальшивого документа;

- пройти реєстрацію;

- пройти обов'язкове медичне обстеження;

- виконувати інші зобов'язання нарівні з іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах тимчасово перебувають в Україні.

7.3.