<<
>>

§ 2.3. Правовий статус громадянина України, як суб’єкта міграційних процесів.

Аналізуючи правовий статус громадян України, в аспекті віднесення їх до суб’єктів міграційних процесів, сперш за все необхідно розглянути, зміст категорії "правовий статус" з позиції теорії права.

Природа, структура та зміст правового статусу як ключового поняття юридичної науки завжди були предметом вивчення як науковцями, так і практиками.

Правовий статус у теорії права, а також в міграційному праві різними вченими визначається по-різному. Спробуємо проаналізувати окремі підходи до визначення даної категорії та, на їх основі, надати власне визначення - правового статусу.

Статус (з латинського - "status") перекладається і як "стан", і як "становище", позначаючи у своєму первісному значенні і загальне становище окремої особи (особистості) в суспільстві, і сукупність усіх (або частини) її юридичних прав та обов’язків.

Відповідно до такого тлумачення, під статусом суб’єкта права звичайно розуміють його правовий стан, що характеризується комплексом юридичних прав і обов’язків. При цьому, окремі вчені ототожнюють поняття "правовий статус" і "правове становище", пояснюючи це тими міркуваннями, що категорія "правовий статус" охоплює всі види юридичних зв’язків. Існує й протилежна точна зору щодо співвідношення визначених категорій.

Найпоширенішим є визначення правового статусу як системи законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов'язків особи. Правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він є системою еталонів, зразків поведінки суб'єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а з іншого - схвалюються суспільством.

Наприклад, Ю.Я. Якимова, який вважає, що здається доцільним використання різних термінів для позначення правового стану абстрактного суб’єкта права і правового стану реальної особи, що вступає у правовідносини.

На думку деяких вчених-теоретиків правовий статус особи - це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує своє поведінку в суспільстві.

О.В. Зайчук та Н.М. Оніщенко розглядають правовий статус як єдність складних зв'язків між державою та індивідами, а також між індивідами у державно-організованому суспільстві, що фіксуються державою у юридичній формі - у формі прав, свобод та обов'язків.

С.В. Лопатін визначає, що правовий статус особи становлять права, свободи, охоронювані законом інтереси особи та гарантії їх реалізації, а також обов’язки особи.

Має право на існування і таке визначення правового статусу - сукупність різних прав і обов'язків суб'єктів, закріплених нормами всіх галузей права.

Таким чином, правовий статус особи можна розглядати в широкому та вузькому значенні. Так, у вузькому значенні - це сукупність юридичних якостей, якими держава наділяє громадянина. У широкому розумінні правовий статус - це все, що так або інакше законодавчо закріплює становище громадянина в суспільстві, опосередковує усі види зв’язків і відношень між державою та громадянином.

Слід зазначити, що правовий статус особи характеризує її становище у взаємовідносинах із суспільством та державою та дана самостійна юридична категорія, характеризується наступними ознаками:

1. Правовий статус має універсальний характер, оскільки

поширюється на всіх суб'єктів.

2. Відображає індивідуальні особливості людини та її реальне ставлення у системі суспільних відносин.

3. Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його компонентів — обов'язків та відповідальності.

4. Ця категорія забезпечує системність прав, свобод та обов'язків.

У юридичній літературі існує декілька підходів до визначення змісту категорії "правовий статус" та його структури.

Для правильного розуміння правового статусу необхідно виділити його складові елементи.

Хоча щодо структури правового статусу на сьогодні також немає єдиної точки зору, більшість вчених згодні з тим, що його основними елементами є права, свободи та обов’язки.

Деякі вчені самостійними елементами правового статусу особи називають громадянство, загальну правоздатність, гарантії, законні інтереси та юридичну відповідальність. Інші - навпаки, деякі із згаданих вище елементів характеризують або як передумову (громадянство, правоздатність), або як другорядні елементи статусу (юридична відповідальність, законні інтереси), або як такі, що виходять за межі правового статусу (гарантії). Серед елементів цієї категорії називають 75

також правові норми, що закріплюють статус особи, правосуб'єктність, правові принципи та правовідносини статусного типу.

Елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими.

Права особи у структурі правового статусу - це формально визначені та юридично гарантовані можливості користуватися соціальними благами і реалізовувати суб'єктивні інтереси. Це - частина об'єктивного права, що визначає його належність певній особі. Іншими словами, це ті юридичні можливості певної людини, що є похідними від загальних абстрактних правил, закріплених законодавчо.

Свободи особи - нормативно закріплені можливості, що мають певні особливості у порівнянні з правом. Надаючи свободи, держава робить акцент на значенні людини у певних сферах суспільної діяльності.

Законні інтереси особи - це юридично значимі претензії на соціальні блага, які не охоплюються змістом прав і свобод. Вони захищаються державою та законом у такому ж обсязі, як права та свободи, хоча, на відміну від них, зміст законних інтересів чітко не визначений законодавцем.

Юридичні обов'язки особи - це встановлені та гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційно закріплена міра необхідної діяльності в інтересах сторони, якій належить суб'єктивне право.

Права та обов'язки об'єктивно взаємопов'язані між собою через їх взаємообумовленість та рівність.

Належне виконання покладеного обов'язку є необхідною умовою та гарантією реалізації прав, свобод і законних інтересів суб'єктів, забезпечує інтереси держави та суспільства.

Виконання обов'язку є юридичною та моральною основою реалізації права людини вимагати від інших суб'єктів і держави гарантування належних йому прав.

Переходячи до характеристики основних прав, свобод та обов’язків громадян України як суб’єктів міграційних відносин, спочатку потрібно визначити зміст правової категорії "громадянин України".

Так, відповідно до Закону України "Про громадянство" від 18.01.2001р. № 2235-III, громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. В свою чергу громадянство України розкривається законодавцем, як правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Серед основних прав громадян України в міграційній сфері більшість визначена та закріплена Конституцією України.

Так, одним з основних прав громадян України є право на громадянство. Стаття 25 Основного Закону визначила, що громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Зазначене цілком кореспондується з Загальною декларацією прав людини (1948р.).

Право на громадянство закріплює право громадян мати офіційний документ, що підтверджує громадянство України - паспорт.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує його належність до громадянства України.

За встановленим правилом паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ після досягнення 16-річного віку.

Громадян України має право на вихід з громадянства України та право змінити громадянство. Вихід з громадянства України допускається лише за умови, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.

Ця умова спрямована на уникнення випадків безгромадянства внаслідок виходу з громадянства України.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід з громадянства України, притягнуто як обвинувачену у кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав чинності і підлягає виконанню.

Однією з основних прав громадян України є закріплене право про заборону їх вигнання за межі України або видання іншім державам. Україна повинна захищати своїх громадян, піклуватись про їх життя, здоров'я, життєвий рівень тощо, в тому числі які перебувають за її межами. Громадянин України, за будь яких умов, не може бути виданий іншій державі. У випадку перебування громадян України за кордоном, всі вони перебувають під протекторатом України. Громадяни які постійно проживають за кордоном стають на консульський облік у країні постійного проживання та користуються всебічною допомогою з боку дипломатичних представництв України.

Право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання закріплено в ст. 33 Конституції. Зміст його складає гарантія держави забезпечити всім громадянам, хто на законних підставах перебуває на території України вільно пересуватись територією держави та вільно обирати своє місце проживання.

Свобода пересування - право громадянина України вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються виключно законом.

Право вільного обрання місця проживання чи перебування полягає в праві громадянина України на власний вибір адміністративно - територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати.

Законом встановлено ґрунтовне положення, що наявність або відсутність реєстрації місця проживання чи місця перебування особи, в будь-якому разі, не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, громадяни України мають право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України має право виїхати з України (постійно або тимчасово) та в'їхати в Україну. Громадяни України мають право емігрувати з іншу державу. Як пов’язане з зазначеним, громадяни України мають право отримати відповідний документ, що дає право на виїзд з України - паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.

Гарантією міграційних прав громадян України, виступає обов’язок держави в будь-який час прийняти свого громадянина на свою територію. Держава не може відмовити в праві в'їзду на її територію своїм громадянам. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.

Громадяни України мають право, на власний розсуд, запросити, оформити запрошення до себе для іноземців та осіб без громадянства (виступити як приймаюча сторона).

Громадяни України мають право скористатись міжнародним інститутом притулку та відповідно до встановлених вимог отримати в іншій державі статус біженця.

Стаття 14 Загальної Декларації прав людини гарантує, що кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використане в разі переслідування, яке в дійсності ґрунтується на вчиненні неполітичного злочину, або діяння, що суперечить цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Характеризуючи обов'язки громадян України в міграційній сфері, слід зазначити, що одним з найголовніших є обов’язок громадян дотримуватись встановлених законодавством норм та правил у міграційній сфері, зокрема:

- громадяни України повинні надійно зберігати свій паспорт. Про втрату паспорта громадянин зобов'язаний терміново повідомити паспортну службу, яка видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. Форма тимчасового посвідчення та порядок його видачі встановлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проживання без паспорту та за недійсним паспортом не допускається;

- вживати всіх необхідних заходів щодо дотримання іноземцями та особами без громадянства, які були запрошенні громадянами України та відносно яких вони виступають приймаючою стороною, встановлених правил перебування в Україні, в тому числі за своєчасним продовженням терміну перебування на території України;

- громадянин України зобов'язані дотримуватись встановлених правил реєстрації місця проживання (перебування). Так протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) громадяни повинні зареєструвати своє місце проживання. Для проведення реєстрації громадяни звертаються з відповідною заявою до територіального органу внутрішніх справ.

- громадяни України повинні додержуватись встановлених правил перетинання державного кордону. Так перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення відповідно встановленого документу, що дає право на їх в'їзд або виїзд з України.

- дотримуватись встановленого порядок в'їзду до іноземної

держави, що регулюється законодавством відповідної держави. Оформити та отримати, якщо потрібно заздалегідь, відповідні візи, дозволи для в'їзду в іншу країну. В період перебування в іншій країні, дотримуватись її законів та порядків. Проявляти повагу до релігійних та національних звичаїв, культурних традицій держави перебування тощо.

<< | >>
Источник: Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів: Навч. посібник / Кол. авт.; Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2012. - 326 с.. 2012

Еще по теме § 2.3. Правовий статус громадянина України, як суб’єкта міграційних процесів.:

  1. § 2.2. Державна міграційна служба України - спеціально- уповноважений суб’єкт регулювання міграційних процесів.
  2. § 2.4. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, як суб’єктів міграційних процесів.
  3. Розділ 2. Адміністративно-правовий статус суб’єктів міграційних процесів
  4. Адміністративно-правовий статус біженця, особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, як суб’єктів міграційних процесів.
  5. § 2.1. Поняття та види суб’єктів міграційних процесів.
  6. Поняття та структура статусу суб’єкта адміністративного права
  7. Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів: Навч. посібник / Кол. авт.; Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ,2012. - 326 с., 2012
  8. Характеристика інституту правового статусу людини та громадянина у Європейському Союзі та його джерела
  9. Тема № 6: “Правовий статус людини та громадянина в Європейському Союзі”
  10. § 1.3. Правові основи регулювання міграційних процесів.
  11. Правовий статус суб'єктів публічної адміністрації
  12. Припинення суб'єкта публічної адміністрації, так само як і припи­нення адміністративних повноважень цього суб'єкта, є юридичними фактами, які обумовлюють настання юридичнозначущих наслідків, як правило, для усіх учасників адміністративно-правових відносин, в яких перебував такий суб'єкт публічної адміністрації.
  13. 4. Суб’єкти та об’єкти політики
  14. Нелегальна міграція в структурі міграційних процесів.
  15. 3.1 Особистість як первинний суб'єкт і об'єкт політики
  16. Розділ 1. Поняття та зміст міграційних процесів в Україні