ЗАПЕРЕЧЕННЯ ПРОГРЕСУ

Сучасна соціальна філософія враховує і те, що в інтелектуальній культурі людства існували й існують ідеї й концепції, що заперечують прогрес. Фундато­ром цих ідей і концепцій вважають античного філософа Платона, який запере­чував майбутнє й намагався повернути розвиток людства назад, до «золотого віку».

Перша лінія заперечення виходить із твердження, що кожен народ має непов­торну й унікальну культуру, яка не підлягає порівнянню з іншою і тому не може вимірюватися в системі категорій прогресу. Найбільш послідовно цю точку зору обгрунтували німецький філософ В.Дільтей, англійський етнограф і антропо­лог Б.Малиновський, французький культуролог К.Леві-Стросс.

В.Дільтей виходив із розуміння унікальності суспільного життя людей, де­термінованості його системою чинників, обставин і умов, особливо - свідоміс­тю. «Природу ми пояснюємо, - писав В.Дільтей, - суспільне життя розуміємо». Розуміння виключає закономірність і прогрес, адже будь-яка формула чи оцінка є лише відображенням суб’єктивно притаманного людині «здорового життєво­го почуття».

Б.Малиновський також наголошував на унікальності буття кожного народу в певний історичний період. Не можна говорити про вищі чи нижчі культури, вважав він, бо кожна з них - неповторна і своєрідна. Цю ж позицію поділяв і К.Леві-Стросс. Слід відмовитися від поділу суспільства на історичні і близькі, вважав філософ.

Друга лінія заперечення ідеї прогресу базується на твердженнях, що історія розвивається вкрай суперечливо і здебільшого регрес домінує над прогресом та нейтралізує його. Зазначений підхід започаткували ще Ж.-Ж.Руссо та І.Кант. У філософській і культурологічній літературі ХХст. його дотримувались і обгрун­товували такі теоретики, як Б.Рассел і А.Тойнбі, П.Сорокін і Р.Арон. Загальний напрям їх роздумів, на наш погляд, можна було б позначити назвою однієї з книг Р.

Зневіра в прогресі, страх перед майбутнім притаманні багатьом освіченим людям ХХст. - письменникам і журналістам, діячам культури й релігії, політи­кам і науковцям. У творах таких відомих інтелектуалів, як Е.Бальдуччі («Третє тисячоліття. Есе про апокаліптичну культуру»), П.Бергер («Піраміда жертв»), Р.Сінаї («Занепад сучасного світу»), йдеться про кризу цивілізації ХХст., про загрозу, що нависла над світом у зв’язку із зростанням технологічного потенці­алу суспільства і приниженням морально-гуманістичного.

Третя лінія заперечення грунтується на запереченні прогресу в цілому і визнанні його чинності щодо окремих галузей життєдіяльності людей або історичних періо­дів розвитку суспільства. В основу зазначеного підходу покладено теоретичні об­грунтування О.Шпенглером циклічності розвитку людських цивілізацій, концепцію історичного круговороту А.Тойнбі, екзистенціальну інтерпретацію історії К.Ясперса.

Зокрема, К.Ясперс визнавав прогрес лише в галузі науки й техніки і заперечував його стосовно моралі та мистецтва. Подібних поглядів дотримується Р.Арон. На його думку, прогрес - це виключно кількісне збагачення надбань, здобутих попе­редніми поколіннями. Про нього можна говорити лише ТОДІ, КОЛИ Є можливість безпосередньо переконатись у тому, що наступне покоління володіє чимось кіль­кісно більшим, ніж попереднє. Оскільки ж кількісні характеристики мають певні межі застосування, ідея прогресу обмежується. У мистецтві, вважає Р.Арон, взагалі неможливо говорити про прогрес. Такі галузі життєдіяльності людей, як наука і техніка, не лише сприймають оціночний вимір прогресу, а й потребують його.

У працях сучасних західних теоретиків з проблеми прогресу трапляється спро­ба обійти проблему, а не розв’язувати її. Найбільш поширеним є такий захід, як заміна прогресу іншими поняттями. Так, ще у 1923р. американський соціолог У.Огборн запропонував замінити термін «прогрес» поняттям «соціальна зміна». Пізніше П.Сорокін ввів до наукового обігу термін «соціальна динаміка».

Ортодоксальний марксизм однозначно і безапеляційно класифікував розглянуті підходи як ідеалістичні, ненаукові, буржуазно апологетичні. На противагу їм він вибудовував матеріалістичну лінію прогресу як об’єктивного руху історії до комуніс­тичного майбутнього. Практика засвідчила однобічність цього погляду на прогрес, його тенденційність в оцінці означених концепцій. Сучасна соціальна філософія ставить питання про радикальне переосмислення як класичної теорії прогресу, так і концепцій його заперечення. Вона прагне розібратися в суперечностях плину історії, осягнути головні орієнтації на майбутнє, проникнути в сутність обгрунтованого Г.Гегелем принципу оцінки минулого і майбутнього в контексті категорії свободи.

Г.Гегель, мабуть, найкраще розібрався в суперечностях прогресу. Він розглядав історію з боку нагромадження жорстокості і творчого злету культури. Періоди щастя в історії, вважав вчений, завжди змінюються трагізмом соціальних конфліктів. Проте історичні суперечності призводять не лише до фатального трагізму і війни, а й до прогресу в осмисленні свободи {Гегель Г. Сочинения. - M., 1935. - Т.8. - С.26, 19). Саме тому Г.Гегель пропонував розглядати історію як суперечність, що адекватно охоплюється лише парою співвідносних категорій «прогрес - регрес». Ця ж думка є і у Ф.Енгельса. Ортодоксальний марксизм, як правило, «розводив» зазначені по­няття, застосовував їх для характеристики різних соціальних систем.