«ОСНОВНЕ ПИТАННЯ» СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ВИЗНАЧЕННЯ її ПРЕДМЕТА

Як вважали К.Маркс і Ф.Енгельс, питання про співвідношення мислення і буття є основним питанням філософії. За їхньою інтерпретацією, вся історія со­ціальної філософської думки «працювала» над його розв’язанням.

«Основне питання» філософії, вірніше, його матеріалістичне (марксистське) вирішення, постало своєрідним водорозділом науковості й ненауковості в соціаль­но-філософській теорії, тим головним критерієм, через який здійснювалася своє­рідна «фільтрація» знання - переосмислення усієї культури крізь призму сві­тосприйняття марксизму. Шкода, що була заподіяна теорії і практиці таким підходом, не піддається кількісному підрахунку: вона - безмежна.

Світовий досвід розвитку соціальної філософії як науки свідчить, що хибне вирішення «основного питання філософії» стосовно соціальної теорії обумовле­не насамперед тим, що воно невірно поставлене. Так зване основне питання ні­коли не було основним. Філософів різних часів і народів більше хвилювали інші питання: загальнолюдські, субстанційні засади існування та розвитку суспіль­ства (цивілізації) - різноманітних і водночас таких подібних одне до одного на­родів і культур, соціальних об’єднань і держав, основи і джерела їх інтеграції в єдину людську спільність - цівілізацію, пошук соціально злагодженого способу життя в справедливо організованому суспільстві.

Принцип співвідношення мислення і буття в соціальній філософії (як і в філо­софії загалом) має свої межі евристичності і застосування. Екзистенціальна фі­лософія, герменевтика або культурологія, скажімо, дали обгрунтування такої проблематики, яка марксизмом навіть не ставилась. У свою чергу, соціальна практика вказує на евристичність і доцільність вчень чи рішень, які важались утопічними, ідеалістичними чи ненауковими з точки зору марксистської філо­софії. Все це свідчить про те, що соціальна філософія повинна враховувати, вив­чати й оцінювати знання, концепції, вчення незалежно від того, на яких методоло­гічних засадах вони грунтуються.

У радянському суспільствознавстві домінувала як наукова лише одна кон­цепція - марксистсько-ленінська. Всі інші піддавалися теоретичному та ідеоло­гічному засудженню. Твори немарксистських авторів не видавалися; спілкування філософів-марксистів з немарксистами обмежувалося; вчення, що не вкладало­ся в теоретичну парадигму марксизму, вважалось антикомуністичним, а праг­нення до ознайомлення з ним переслідувалося. І як результат, суспільство вия­вилось ізольованим від світової суспільно-філософської думки, від апробованих віками засобів розв’язання проблем організації суспільного життя, що, в свою чергу, відкинуло його далеко вбік, якщо не назад, від магістральних цивілізацій- них напрямів суспільно-історичного розвитку.

Сучасний етап розвитку соціально-філософського мислення ми розглядаємо як етап повернення до світової філософської культури, переосмислення марксиз­му (і його методології) в контексті надбань теорії і практики XX століття, етап остаточного викорінення рудиментарних залишків тоталітарного мислення, розкріпачення думки, забезпечення свободи філософствування в демократично орієнтованому суспільстві.

Виходячи з цих міркувань, можна дати таке визначення предмета соціальної філософії: це - світоглядно-методологічна наука, яка вивчає загальнолюдські за­сади цивілізаційного існування та розвитку суспільства як цілісної системи крізь при­зму людини та самоцінності гуманістичних пріоритетів, через співвідношення ос­новних чинників життєдіяльності людей в історичному просторі й часі.

Звичайно, врахування концепцій, побудованих на альтернативних методо­логічних засадах, не повинно перетворювати соціальну філософію на еклектич­ний набір ідей, поглядів, гіпотез і прогнозів, що заперечують одне одного. Цьому запобігає основний принцип організації соціально-філософського знання - прин­цип його гуманістичної спрямованості.