СУПЕРЕЧЛИВІ РЕАЛІЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Досить тривалийй час створений за радянської влади тип культури називали най­вищим, найгуманнішим, а його можливості в плані формування та розвитку особис­тості найбільш широкими.

Сьогодні оцінки створеного типу культури дещо змінилися. Соціальна прак­тика кінця ХХст. викрила глибоку кризу соціалістичної цивілізації та культури, що виявилось у таких потворних явищах та процесах, як відчуження людини від власності та влади, соціальних відносин та загальнолюдської моралі, товарний дефіцит, інфляція, зростання злочинності, міжнаціональні конфлікти та екстре­мізм. Досить поширеними були аморальність і споживацтво, бюрократизм та блюзнірство, пияцтво та крадіжки, містицизм та войовничо-вульгарна недба­лість щодо істинно духовних цінностей.

Це не означає, що нічого дійсно культурного у країні не було створено. Под­ібні твердження є такою ж крайністю, спотворюючою дійсність, як і абсолюти­зація досягнень минулого. Сімдесятирічна історія розвитку культури знала все: високий злет волелюбного творчого духу народу і тоталітарне гноблення, фан­тастичні прориви в майбутнє і безвихідь ідеологемного мислення, всесвітньо визнані завоювання та глибинні деформації. Ймовірно, громадянська культура може бути означена як суперечливе явище. Вона включає взаємопов’язані плас­ти, що взаємодіють у процесі функціонування (насамперед, у плані забезпечен­ня відтворення гуманістичної людяності), визначають статус даного типу куль­тури, його місце в історії розвитку людської цивілізації.

У культурі суперечливо співіснують цінності різної якості, є різноманітні плас­ти, визначення й оцінки людинотворчого змісту яких вимагають грунтовних досліджень.

Проте всяку культуру не можна звести до офіційного підрозділу. Кожна кра­їна має досить могутній пласт народної (національної) культури. Він передаєть­ся від покоління до покоління, від матері до дитини, із вуст в уста зі звичками і традиціями, побутом, способом життя. Через різні чинники народний пласт ук­раїнської культури виявився пригніченим, занедбаним, а подекуди й деформо­ваним. Проте він живе в людських душах, розвивається і виконує надзвичайнно глибоку звеличальну, людинотворчу функцію.

Серед специфічних культурних пластів слід виділити й такі підрозділи, як вигнана культура, створювана вченими, художниками, митцями, що за різних обставин опинилися поза межами країни; тіньова (масова, елітарна, хом арт); молодіжна та ін.(мал. 12). Існування їх свідчить про суперечливий характер нашої культури, наявність у ній різноманітних течій, суперечливих тенденцій. Спроби нівелювати їх в недалекому минулому спотворювали вигляд нашої культури, призводили до її вульгаризованої моделі, відірваної від земної основи.

Головні деформації громадянської культури пов’язані з несприятливою ат­мосферою періоду культу особи Й.Сталіна. Щоправда, деякі письменники, пуб­ліцисти, вчені (О.Сулейменов, О.Солженіцин, В.Ціпко, А.Бутенко) пов’язують їх з добою Великого Жовтня та ім’ям В.Леніна. Це питання потребує більш грун­товного дослідження. Однозначно-позитивна трактовка ролі Жовтня і започат­кованої ним культурної революції вже не задовольняє сьогоднішнього читача. Проте і бездоказово-викривальницька позиція не сприймається як безумовна істина.

Мал. 12. Структурні підрозділи громадянської культури

Історія розвитку вітчизняної культури позначена драматизмом надзвичай­ної глибини. Заборони та нетерпимість до пошуку, гоніння та репресії завдали їй колосальної шкоди. Сотні талановитих діячів культури були вимушені зали­шити країну, тисячі (якщо не десятки тисяч!) поділили долю мучеників горезвісного «Архіпелагу Гулагу».

Мільйони нестандартно мислячих і діючих особистостей були змушені мі­мікрувати, підпорядковувати свою творчу енергію і волю адміністративно-ко­мандному диктату. І хоча навіть у найбільш несприятливий і драматичний період наша культура не втрачала зв’язку з життям, інтересами народу і нарощувала інтелектуально-моральнй і художньо-естетичний потенціал, сьогоденний дефі­цит культури виявився історично узагальненим фактом. Без подолання його про подальший культурний прогрес суспільства не може бути й мови.