16.2 Типи, види та функції політичної культури

У сучасній політичній науці існують різноманітні типи політичної культури. Американські політологи Г.Алмонд та С.Верба виділили три типи політичної культури.

відсутність у людей інтересу до

політичної влади;

організацій від релігійних норм;

орієнтація членів суспільства на

вождів племені, шаманів.

відзначається певним інтересом

суб'єкти не виявляють особливої політичної активності.

характеризується значним інтересом

громадян до політичної системи та

активною орієнтацією на особисту

участь у політичному процесі.

Г.Алмонд та С.Верба відзначають, що у реальній політичній практиці поєднуються усі три типи політичної культури, утворюючи нові змішані типи, а саме:

· патріархально-підданський

· піддансько-активістський

· патріархально-активістський.

Чимало дослідників виділяють закриті та відкриті типи політичної культури.

але виявляють інтерес до інших політич- них ідей, моделей політичного устрою.

У межах кожної національної політичної культури розрізняють:

громадян, інших активних учасників

політичного процесу;

держави.

Орієнтація суспільства на ті чи інші регулятивні механізми в рамках політичної системи породжує відповідні типи політичної культури:

зорієнтована на відносини купівлі-

розв'язує політичні проблеми за допомогою

Різноманітність інтересів різних спільнот породжує відмінні моделі політичних культур – субкультури, які існують в усіх країнах.

Окрім типів політичної культури, дослідники виділяють її види:

· культура депутатської діяльності;

· культура діяльності об'єднань громадян;

· електоральна (виборча) культура та ін.

Функції політичної культури обумовлюються її сутністю і розкривають дію і вплив в політичній системі суспільства.

Найважливішим з них є:

пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання,

міфи, чутки та політичну ідеологію;

інтегративна – досягнення на основі загально-

прийнятих політико-культурних цінностей злагоди

в межах існуючої політичної системи;

комунікативна – дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також переда-вати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід;

реалізація класових і національних інтересів;

регулятивна – забезпечення ефективності

функціонування політичної системи на основі

ритаманних їй ідеалів, норм, традицій;

виховна – формування «політичної людини» на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп;

прогностична – передбачення можливих варіантів

розвитку класів, соціальних верств, націй у певних

соціально- політичних ситуаціях.

Формування політичних культур – справа не одного покоління і не одного століття. Навіть кардинальна перебудова політичних структур звичайно не може радикально змінити цінності попередньої культури.