СТАДІЇ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ (У.РОСТОУ)

Заслуговує на увагу концепція ще одного західного теоретика й державного діяча, економіста, соціолога, історика Уолта Ростоу (н.1916), що ввійшла в істо­рію суспільної думки як теорія стадій економічного зростання (за назвою одно­го з основних творів У.Ростоу «The Stages of Economic Growth», 1960).

Проте У.Ростоу - досить солідний дослідник суспільствознавчої проблема­тики. У різні роки він обіймав відповідальні пости в державному апараті США. За часів Дж.Кеннеді У.Ростоу очолював Раду планування політики; з 1960р. - професор Массачусетського технологічного інституту; автор багатьох праць («The United States in the World Arena», 1960; «Politics and The Stages of Crowth», 1971; «The Diffasion of Power», 1972 та ін.).

Теорія стадій зростання є досить поширеною в західному суспільствознавстві й розглядається як альтернатива матеріалістичному розумінню історії, зокрема марксовому вченню про суспільно-економічну формацію.

У.Ростоу поділяє історію розвитку людства на п’ять стадій економічного зрос­тання:

традиційне суспільствознавство (ця стадія триває до кінця феодалізму);

період передумов, або перехідне суспільство (перехід до домонополістичної фази розвитку капіталізму);

період злету (умовно відповідає розвитку суспільства від домонополістичної до монополістичної фази капіталізму);

період зрілості (індустріальне суспільство);

ера високого масового споживання (суспільство сучасного англо-американсь- кого рівня).

Він оперує показниками рівня розвитку промисловості, науки, техніки, на­копичення національного доходу. Його не турбує доля власності, він - прибіч­ник приватної власності. У.Ростоу не вживає термін «класи».

Звичайно, слова У.Ростоу про комунізм як хворобу - надзвичайно образливі. Його теоретична побудова стадій розвитку суспільства також не є бездоганною. Вченого можна звинуватити і в ігноруванні процесів у сфері власності, соціаль­ній структурі суспільства тощо. Але не можна не бачити основного: західне сус­пільство (особливо англо-американського зразка) дійсно залишило далеко по­заду себе країни, які ще донедавна вважались соціалістичними. Прогноз У.Рос­тоу щодо «комуністичної хвороби» підтвердився. Суспільствознавцям ще нале­жить розібратися в тому, що відбувається: криза соціалізму чи повернення до цивілізаційних засад розвитку суспільства. Саме тут і можуть бути доречними концепції, що передбачали подібні процеси, аналізували наші суперечності, хоч і подавали матеріал у тенденційно антикомуністичному світлі.

Аналіз зазначених моделей (а їх перелік і розгляд можна було б продовжити, звернувшись, зокрема, до філософсько-соціологічної творчості таких відомих вче­них, як Р.Арон, В.Парето, А.Токвиль, Й.Хейзінг та ін.) свідчить, що суспільство - надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання. Не випадково багато хто з вчених вважає за неможливе пізнання його законів, пропонує відмовитись від по­шуку законів і перейти до опису фактів, зіставлення їх між собою, пояснення сус­пільства чи системи, чинників, що взаємодіють. І хоч теорія факторів (Р.Арон, М.Ве­бер, М.Ковалевський, У.Ростоу та ін.) кваліфікується в радянській літературі як ан­тинаукова, все ж ми схильні вбачати в ній науковість, зокрема в аналізі таких чин­ників суспільного життя, як техніка, культура, соціальні групи, політика, масова свідомість тощо. Разом з тим суспільство не може бути зведене до простої суми чинників, навіть до їх взаємодії. Одні з них є визначальними, інші - похідними; одні кваліфікуються як матеріальні, другі - як ідеальні; одні вважаються за об’єктивні, інші - за суб’єктивні. Соціальна філософія повинна упорядкувати суперечливу сис­тему чинників, визначити первинні й вторинні рівні суспільного життя, їх функції, не припускаючи при цьому абсолютизації, що притаманна як теорії чинників, так і історичному матеріалізму, котрий донедавна домінував у філософському просторі колишнього CPCP і країн соціалістичного табору.