Тема 9 Економічні функції держави. Економічне зростання

План лекцій

1. Фіскальна політика та її види.

2. Державний бюджет, його структура та види. Бюджетний дефіцит і державний борг.

3. Грошово-кредитна політика держави, її види.

4. Економічне зростання та його чинники.

5. Зовнішньоекономічні зв’язки. Платіжний баланс країни, його структура.

1. Фіскальна політика - це заходи уряду, спрямовані на забезпечення повної зайнятості, запобігання й обмеження інфляції шляхом зміни державних видатків, системи оподаткування та підходів до формування державного бюджету в цілому.

Державні видатки являють собою витрати, пов’язані з діяльністю держави і поділяються на чотири категорії:

- заробітна плата державним службовцям;

- трансферти приватному сектору;

- проценти з державного боргу;

- державні інвестиції.

Головним джерелом доходів держави є податки - обов’ язковий внесок до бюджету визначений зако нодавство м.

Функції податків:

- фіскальна;

- розподільна;

- регулююча.

Елементами системи оподаткування є:

- юридична чи фізична особа яка сплачує податки;

- податкова база - грошова сума з якої вилучається податок;

- джерело оподаткування - дохід платника податку, що підлягає оподаткуванню.

Класифікація податків залежить від рівня державних структур; розрізняють такі податки:

- загальнодержавні;

- місцеві.

За об’ єктом оподаткування:

- податки на доходи фізичних і юридичних осіб;

- податки на майно;

- податки на споживання (сплачуються при використанні доходів).

Види фіскальної політики:

- стимулювальна податкова політика, яка спрямована на збільшення державних видатків та скорочення податків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду;

- стримуюча фіскальна політика направлена на скорочення державних видатків та збільшення податків в період циклічного підйому.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і с альдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням.

Недискреційна (автоматична) фіскальна політика діє автоматично через прогресивні податки, платежі в період зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду. Така політика дозволяє підтримувати економічну стабільність розвитку.

2. Державний бюджет головний фінансовий план держави і буває:

- збалансований, коли надходження і витрати врівноважені;

- дефіцитний, коли витрати перевищують доходи;

- профіцитний, коли доходи перевищують витрати.

Причинами дефіциту держбюджету є:

- падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

- зменшення приросту національного доходу;

- збільшення бюджетних витрат;

- непослідовна фінансово-економічна політика;

- надмірна величина державного сектору;

- зростання витрат у зв’язку з обслуговуванням внутрішнього і зовнішнього державного боргу.

Головні джерела формування надходжень до державного бюджету:

- податки;

- відрахування на соцстрах;

- державна позика;

- емісія грошей;

- продаж державного майна.

Форми виплат із державного бюджету:

- асигнування - видатки на утримання підприємств та установ;

- субсидії - державна допомога організаціям;

- субвенції - державна грошова допомога місцевим органам влади;

- дотації - допомога підприємствам, установам для покриття збитків.

Бюджетна система України це бюджети:

- державний;

- бюджет Автономної Республіки Крим;

- обласних;

- бюджетів міст Києва та Севастополя;

- місцевих бюджетів;

- районних;

- районних бюджетів у містах;

- сільських та селищних.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

Відкритий бюджетний дефіцит - це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відповідний рік.

Прихований бюджетний дефіцит виникає в результаті завищення обсягів планових доходів та їх включення до джерел покриття бюджетного дефіциту.

Державний борг - це нагромаджена урядом сума запозичень для фінансування дефіцитів державних бюджетів. Розрізняють внутрішній і зовнішній державний борг.

Внутрішній державний борг - це заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядом та міжнародними фінансовими організаціями.

3. Грошово-кредитна політика держави впливає на обсяг і структуру виробництва, з агальний рівень цін, інвестицій та зайнятості, на стан зовнішньоекономічної рівноваги, змінюючи пропозицію грошей в економіці. Виділяють такі види грошово-кредитної політики:

- гнучку грошово-кредитну політику центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей;

- жорстока грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. Зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а зниження попиту на гроші спричиняє падіння про центної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов’язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стимулює зростання грошової маси.

Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку про поз иція грошей повинна змінюватися обернено до зміни швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики - гнучка грошово-кредитна політика.

Інструменти регулювання грошово-кредитної політики використовується різні. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать:

- ліміти на обсяг кредитування для окремих банків;

- пряме регулювання процентної ставки;

- ліміти на обсяг чи вартість кредитів.

До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належить:

- операції на відкритому ринку цінних паперів;

- зміна облікової процентної ставки;

- зміна вимог до рівня обов’ язкових резервів депозитних інститутів.

Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовується в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

4. Економічне зростання-основний показник розвитку і добробуту будь якої країни.

Розрізняють три типи економічного зростання:

- екстенсивне, яке здійснюється завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього незмінного технічного рівня;

- інтенсивний тип характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок кращого продуктивнішого використання ресурсів, на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва і якіс них змін у кваліфікації робочої сили;

- змішане, котре поєднує інтенсивні та екстенсивні фактори зростання.

Вважається, якщо частка реального ВВП, отриманого за рахунок інтенсивних факторів, перевищу 50'∙'∙^<, то тип зростання характеризується як переважно інтенсивний, а якщо вона нижча від цього рівня, - то як переважно екстенсивний.

Фактори економічного зростання поділяються на прямі і непрямі.

Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання:

- удосконалення технології та організації виробництва;

- збільшення кількості та якості природних ресурсів;

- зростання професіоналізму трудових ресурсів;

- збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу.

В сучасних умовах для характеристики економічного зростання використовується різні моделі які є здобутком сучасних напрямків розвитку економічної теорії.

5. Економічні зв’язки країн в сучасних умовах характеризується

інтернаціоналізацією економіки. Це формування, розвиток та поглиблення економічних взаємозв’язків між країнами завдяки відкритості національних економік. Міжнародна економічна інтеграція процес зближення та взаємопроникнення національних господарств групи країн спрямований на створення єдиного господарського механізму.

Форми економічної інтеграції:

- створення зон вільної торгівлі країн-учасниць;

- зняття обмежень на переміщення капіталів всередині угрупування, єдина валютна політика;

- створення єдиного економічного простору.

Провідну роль у сучасному світовому господарстві відіграють інтернаціональні промислові та банківські корпорації.

Країни учасниці зовнішньоекономічних зв’ язків розробляють платіжний баланс. Платіжний баланс - це статистичний звіт за певний проміжок часу, який показує співвідношення між сукупними надходженнями з-за кордону та платежами за кордон.

Платіжний баланс складається з кредитних і дебетових рахунків.

Кредитні рахунки з абезпечують надхо дження іноземної валюти в країну. Дебітові рахунки пов’ язані з витратами іноземної валюти.