СУСПІЛЬСТВО ЯК ПІДСИСТЕМА ОБ’ЄКТИВНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Зрозуміти суспільство як об’єктивно-суб’єктивний процес розгортання людсь­кої життєдіяльності, пізнати загальноцивілізаційні підвалини його функціону­вання й історичного розвитку - це головне завдання соціальної філософії.

На думку Платона, суспільство є об’єднанням людей для задоволення своїх по­треб. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціаль­ного інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого тво­ріння. Просвітителі (Т.Гобс, Ж.-Ж.Руссо, Вольтер) та французькі матеріалісти XVIIIct. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г. Гегель - як реаль­ний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. І.Бентам визначає суспільство як «фіктивне тіло, що складається з індивідуальних осіб, які розглядаються як його складові члени» (Избр. соч. - СПб, 1867. - Т.1 - С.З). Г.Зіммель відроджує Платонову ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішніх спонукань, потреб, мотивів індивідів. М.Вебер до­повнює її тезою про «деякий мінімум взаємоорієнтацій». Е.Дюркгейм підкрес­лює значення розподілу праці. Т.Парсонс трактує суспільство як соціальну сис­тему, що функціонує завдяки взаємодії людей та соціальних інститутів. У мар­ксистській соціальній філософії суспільство визначається як «сукупність істо­рично обумовлених форм спільної діяльності людей».

Усуспільстві, за К.Марксом, провідними виступають економічні зв’язки. Го­ловною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він зумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя. Суспільне буття визначає суспільну свідомість, а не навпаки - ось головний вис­новок марксистської соціальної філософії. Існує й інша альтернатива - спроба пояснити суспільне життя крізь призму визначальної ролі суспільної свідомості. Як відомо, багато хто з філософів виходить з твердження про те, що світом прав­лять ідеї.

Втім в історії соціальної філософії, як і в сьогоденній (сучасній) філософії, сто­совно визначального чинника соціального існують різні погляди та міркування. Наприклад, прибічники географічного напряму в соціології головну домінанту сус­пільного розвитку вбачають у географічних умовах життя людей, а представники теорії чинників обстоюють думку про детермінованість суспільства як матеріаль­ними, так і духовними чинниками. Відомий історик, географ і філософ Л.Гумильов зробив спробу обгрунтування визначальної основи людської життєдіяльності так званим феноменом пасіонарності - своєрідної енергії Космосу, Сонця і Землі, що втілюється в етносі. Представники теологічного напряму в культурі, як і дві тисячі років тому, відстоюють визначальну роль Бога в житті Людини і Природи.

Якому ж з цих підходів віддати перевагу як більш науковому й обгрунтова­ному? Тут кожен має розмірковувати самостійно, толерантно розглядаючи кожну точку зору; відбираючи з неї раціональне, формувати власну соціально-філо­софську наукову картину соціуму.

Дійсно, перш ніж займатися будь-якими справами, люди повинні їсти, пити, одягатись, тобто забезпечувати своє життя фізично. Оскільки ж готових пред­метів споживання в природі майже не існує, люди змушені їх створювати. Отже, діяльність по створенню матеріальних благ, тобто матеріальне виробництво, дійсно виступає як одна з провідних галузей суспільного життя. Марксів аналіз останнього слід розглядати як дійсно наукове надбання сучасної соціальної фі­лософії. Однак його не слід абсолютизувати. Ортодоксальний марксизм не тіль­ки абсолютизував економічну детермінанту суспільного життя, а й довів її до абсурду. Багато хто, як і раніше, звертається до марксової теорії й трактує її в такому ключі, проти якого протестував Ф.Енгельс: суспільне буття визначає суспільну свідомість, а виробництво - всі інші способи і види життєдіяльності.

Проте, підкреслюючи провідну роль матеріального виробництва, К.Маркс зовсім не закликав нехтувати політикою, мораллю чи побутом, людськими сто­сунками, духовним чи геополітичним чинниками.

Він мав на увазі інше: по-перше, розглядав суспільство як об’єктивний фено­мен, підсистему об’єктивної реальності; по-друге, вважав, що воно існує (і в цьому головна засада об’єктивності) як процес діяльності та спілкування людей на ос­нові їх інтересів. Можна навести десятки тез з різноманітних праць К.Маркса, які ілюструють його думку про необхідність розгляду суспільства як цілісної системи найрізноманітніших факторів.