ЕКОНОМІЧНА СИТУАЦІЯ

Сучасні риси національного господарства

Сучасне національне господарство України пере­буває у стадії поступового підйому після глибокої економічної кризи, яка досягла апогею у 1995— 1998 рр.

Спад виробництва у 90-х роках XX cm. та його поступове зростання на початку XXI cm. У 1998 р. обсяг валового внутрішнього продукту становив трохи більше 40 % до рівня 1990 р. Від цього часу починається поступове зростання економіки (у 2002 р. обсяги ВВП вже досягли половини 1990 р.). У 2003 р. зростання, наприклад, досягло 109.3 % до рівня 2002 р.

Різкий спад виробництва у попередні роки був зумовлений усіма соціально-економічними проце­сами радянського періоду та назагал є їхнім логічним продовженням і поглибленням. Проте існували специфічні чинники як зовнішнього, так і внутрішнього характеру.

До зовнішніх належали: розпад так званого єдиного народногосподарського комплексу (ЄНГК) CPCP, зосередження у Росії головної інфор­маційної інфраструктури колишнього Союзу PCP і ііого паливно-енергетичних (нафтових) баз, диск­римінаційна економічна політика Росії стосовно молодої України, особливо у сфері постачання енергоносіїв.

Вплив розпаду ЄНГК на кризу в національно­му господарстві України багатоаспектний. Частко­во розірвались усталені зв'язки у сфері виробницт­ва, особливо кооперативні, шо, як правило, не бу­ли раціональними (тобто були внутрішньовідом­чими, далекими, зустрічними чи повторними). Од­нак вплив цього фактора порівняно незначний (десь до четвертої—п'ятої частини).

Гірше інше. Зокрема те. шо в умовах CPCP Україна мала надзвичайно слабку внутрішню інтеграцію. Вона виробляла лише 15—17 % кінце­вої продукції. Решта — це були сировина, напівпродукти, матеріали, заготівки тошо. За од­ночасної економічної кризи в інших республіках колишнього CPCP це призвело до втрати ринків збуту «неготової» продукції та особливо до кризи зовнішніх платежів головного партнера — Росії, що боляче вдарило по виживанню українських підприємств.

Після розпаду CPCP у Росії залишилися го­ловні центри науково-технічної та економічної інформації, стратегічні запаси дорогоцінних ме­талів і матеріалів (зокрема весь золотий і алмазний фонд), управлінські центри (комунікацій, зов­нішньої торгівлі, оборони і т. п.). Так звану політично-державну, економічну, соціальну та ін- ституційну (управлінську) інфраструктуру Україні доводиться не лише перебудовувати і пристосову­вати до своїх потреб, а й створювати заново без належних для нього досвіду і коштів.

Крім того. Росія, дбаючи передусім про свої власні інтереси, різко підняла ціни на основні енергоносії — нафту і газ (вона була головним їх постачальником в Україну). Це призвело до різко­го зростання цін в усіх секторах національного господарства України. Багато галузей і вироб­ництв. особливо енергомістких, стали збитковими, скоротили випуск продукції, втратили як внут­рішній, так і зовнішній ринок. Росія на урядовому рівні ввела непомірне мито на ряд товарів, шо ви­возяться в Україну чи вивозяться з неї.

Але головні чинники економічної кризи в Україні не зовнішні, а внутрішні. Полягають вони передусім у загальній суспільній та економічній політиці. З самого початку самостійності не була чітко визна­чена суспільна Modejib держави. Три основні риси цієї моделі такі: держава має бути національною, економіка — ринковою з соціальним спрямування.}! і з національно-українською специфікою, а суспільство — громадянським. Ідеологічною основою цієї моделі 21 мала б стати національна ідея, суть якої в тому, шо Україна є державою українського народу, а еко­номіка — лише засобом розвитку і розквіту української нації. Перефарбована комуністична номенклатура оголосила національну ідею не­ефективною і, утримуючи важелі управління еко­номічними процесами, гальмувала економічні реформи, особливо у базовій сфері — сільському господарстві. Лише у 1998—2000 рр. урядові вдало­ся зупинити спад економіки.

Криза неплатежів і зовнішньоекономічний борг. У 2002 р. державний борг України досяг 10 млрд дол.

1995 рр. нелегально вивезла за кордон 15—20 млрд дол. США (сьогодні ия цифра мало не подвоїла­ся), а тіньовий експорт капіталу в 1995 р. становив

2.6 млрд дол. (приблизно п'яту частину вартості сукупного експорту товарів і послуг).

Намітилися перші ознаки виходу із кризи: зу­пинився обвальний інфляційний процес, іде ста­білізація у багатьох галузях національного госпо­дарства внаслідок посилення ролі приватного сек­тора, зростають обсяги зовнішньої торгівлі, у

1996 р. здійснено грошову реформу.

Важливим засобом подолання економічної кризи стала активізація інвестиційної діяльності. До 1 жовтня 2000 р. прямі закордонні інвестиції у різні сфери національного комплексу становили

3.7 млрд дол. США, в тому числі половина — у промислове виробництво (переважно у харчову — 20.0 % — у машинобудівну та металообробну — 9.2 % — галузі). Дуже малий обсяг капіталовкла­день іде в аграрну сферу (приблизно 2 %). Водночас великий потік спрямований у сферу послуг: у внутрішню торгівлю — 18,5 %, фінанси, кредит і страхування — 6,1 %, транспорт і зв’язок — 5,9 %. Майже дві третини інвестицій зо­середжуються у розвитку спільних підприємств.

На 1 січня 2004 р. загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну вже становив 6,7 млрд дол. Із них майже три чверті припадало на країни помірного і субтропічного поясів Північної півкулі (в т.

Для швидкого розвитку української економіки потрібний інноваційний технологічний прорив.

Структурна перебудова

Важливою умовою виходу із кризи є структурна не- 22 ребудова (реструктуризація) національного комп­лексу України. Аналіз цієї структури показує, шо вона дуже невдала: у ній мала частка соціально зорієнтованих виробництв, велика питома вага га­лузей важкої, особливо видобувної промисловості, військово-промислового комплексу (ВПК) ТОЩО. Економічна криза в Україні є великою мірою кри­зою структурною.

Головні напрямки цієї перебудови такі:

а) активізація, посилення зростання і збіль­шення питомої ваги галузей агропромислового комплексу (АПК) — сільського господарства, пе­реробних ланок харчової і легкої промисловості, сфер їх обслуговування (наука, проектування, ринкова інфраструктура, транспорт, маркетинг, інвестиції тощо). Внаслідок зміни форм власності в аграрному секторі економіки (особливо привати­зація землі), розвитку агробізнесу Україна, во­лодіючи третиною чорноземів планети, може розв'язати не лише внутрішні продовольчі та си­ровинні проблеми, а й стати великим експортером сільськогосподарської продукції у світі;

б) розвиток галузей інвестиційного сектора — машинобудування та будівельної індустрії, де ство­рюються засоби для всіх інших галузей і сфер національного господарства. У машинобудуванні важливими є посилення як внутрішньо-, так і міжгалузевої кооперації, створення нових видів виробництв, які б доповнювані наявні до появи замкнутих технологічних циклів (особливо розви­ток придало- і моторобудування). У 2002 р. майже десята частина іноземних інвестицій в Україні йшла в машинобудування й металообробку.

У будівельно-індустріальному комплексі струк­турна перебудова має зосередитися на прискоре-

T E P И T O P I АЛ b H О - А ДМ I H I CTP AT И B H И Й УСТРІЙ 181

ному розвитку промисловості мінеральних буді­вельних матеріалів, для чого Україна має потужну сировинну базу (граніти, базальти, каоліни, це­гельні глини, цементна сировина тощо).

в) зменшення питомої ваги галузей мета­лургійного комплексу (у 2002 р. чорна металургія виробляла понад п’яту частину промислової про­дукції). Хоч як це парадоксально, комплекс тепер дає до чотирьох десятків усього прибутку від екс­порту, але саме він і є найбільш енергомістким. Вивозиться передусім залізна руда, а український метал часто продається на зовнішньому ринку по демпінгових (нижчих від собівартості) цінах, що призводить до великих загальнонаціональних втрат. Реструктуризація має здійснюватися шля­хом упровадження найновіших технологій виплав­лення металів, виробництва високосортних видів прокату, ферросплавів, зменшення видобутку за­лізної руди для експорту, шляхом економії металу;

г) реструктуризація паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). У 2002 р. він давав майже п’яту частину продукції промисловості. Україна видобу­ває 3,7 млн т нафти і 85,2 млн т вугілля (2002 р.). Водночас вона споживає 62.9 млн т вугілля і 21,9 млн т нафти. Потреба у нафті й нафтопродук­тах покривається на 83 % імпортом — переважно з Росії. Введення нафтопроводу Одеса — Броди має диверсифікувати постачальників цього виду пали­ва (воно надходитиме із Казахстану та Близького Сходу). Особливо складною для реструктуризації та реконструкції є вугільна промисловість. Закрит­тя нерентабельних шахт (а більшість з них є саме такими) може призвести до масового безробіття у цілих регіонах (Донбас, Придніпров’я) і соціаль­ного вибуху.

Проблематичним залишається в Україні розви­ток атомної енергетики (AEC виробляють майже половину усієї електроенергії країни). Тут дві го­ловні проблеми: безпека та економічна ефек­тивність. У грудні 2000 р. найбільш небезпечну AEC — Чорнобильську — закрито. Що ж стосуєть­ся економічності виробництва електроенергії, то вона дешевша на AEC тільки з першого погляду, коли не брати до уваги весь цикл виробництва — від видобутку уранової руди до утилізації відходів діяльності.

Основні шляхи реструктуризації ПЕК: змен­шення енерго- і електромісткості галузей-спожи- вачів енергії-палива; розвиток нетрадиційних видів енергетики (виробництво біогазу, викорис­тання вітрової, гео- та геліоенергії) тошо;

г) розвиток комплексу виробництв конструк­ційних матеріалів, які заміняють традиційні дерево і метал. Це ж стосується стимулювання створення потужностей з петрургії (виплавлення і формуван­ня деталей машин із базальту), композиційних ма­теріалів, пластмас, а також будматеріалів з відходів лісової, деревообробної, хімічної, металургійної та інших галузей промисловості;

д) суттєве зменшення у структурі національно­го господарства частки ВПК. Ідеться передусім про скорочення виробництва озброєння (і витрат матеріалів для цього у суміжних галузях — мета­лургії, хімії тощо). Головним шляхом має стати конверсія ВПК. тобто еволюційний перехід його на виробництво мирної продукції, особливо пред­метів споживання.