СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА МАТЕРІАЛЬНИХ БЛАГ ТА ЙОГО СТРУКТУРА

За К.Марксом, спосіб виробництва матеріальних благ - це історично визна­чений суспільний спосіб здобування матеріальних благ для життєдіяльності людей, поєднання продуктивних сил і виробничих відносин, робочої сили та засобів виробництва, людей і природи у процесі виробництва, спосіб взаємодії самих людей у цьому процесі.

Прийнято розрізняти спосіб виробництва матеріальних благ і технологічний спосіб виробництва. Технологія - це система засобів та прийомів виготовлення продукту незалежно від соціальних умов, в яких воно здійснюється. Наприклад, технологія видобування нафти, вугілля чи сільськогосподарської продукції в індустріальних країнах є приблизно однаковою. Проте соціальні відносини між людьми, що базуються на певних формах власності, можуть бути різними. Якщо технологія може нехтувати цією відмінністю, то для способу виробництва мате­ріальних благ це один із складових чинників його якості. Кому належать засоби виробництва, предмети праці та її результати, як розподіляється виготовлена продукція, які умови праці та відпочинку людей забезпечує соціальна схема - для технології ці питання не є суттєвими, чого не можна сказати про спосіб ви­робництва.

Головні елементи способу виробництва такі:

1) безпосереднє виробництво (саме тут створюється суспільний продукт);

2) розподіл;

3) обмін;

4) споживання.

Кожна зі складових частин відіграє певну роль у системі виробництва. Жод­ною з них не можна поступитися. Кожна зумовлює іншу. І якщо є недоліки чи деформації в одній із них, деформується виробництво в цілому, зменшується його ефективність.

За умов соціалізму, спираючись на теоретичні обгрунтування ортодоксів- марксистів, було абсолютизовано роль першого елементу виробництва - безпо­середнього виробництва. Західний спосіб життя, у свою чергу, перебільшив сус­пільне значення споживання. В результаті ми маємо два спотворених способи життя: жертвенно-соціалістичний, де людина приноситься в жертву виробниц­тву, перетворюється на його засіб (гвинтик), і споживацький, в якому вона стає жертвою речей, засобів споживання, споживацької психології.

Співвідношення зазначених елементів виробництва (включаючи й такі, як роз­поділ і обмін) має бути оптимальним. Зрозуміло, матеріальні блага створюються у процесі виробництва. Щоб було що розподіляти, обмінювати чи споживати, пот­рібно його виготовити! З другого боку, кому потрібне виробництво, якщо його продукти не належать безпосередньому товаровиробнику, коли останнього ошу­кують хитромудрощами розподілу чи обміну, а споживання базується на «пансь­ких об’їдках» чи мізерній заробітній платі? Англійських робітників, що трощили машини, не міг зупинити навіть парламентський закон 1769р., за яким винуватців могли покарати на смерть. Російського селянина-кріпака в «системі безпосереднього виробництва» утримував лише кий наглядача. Панщина вбивала будь-яке індиві­дуально-творче ставлення до праці. Те ж саме стосується й знеособленого вироб­ництва соціалістичного типу. «Передовий» робітник і його «класовий союзник» - колгоспник розкрадали державне майно, незважаючи на заклики до комуністично­го ставлення до праці, бережливого ставлення до загальнонародної власності, на жорстку відповідальність за дисципліну тощо. Корінь зла - у дисбалансі системи виробництва - розподілу - обміну - споживання. Будь-яка політична, моральна, пропагандистська «ін’єкція» радикально справу не поліпшить. Економічні хворо­би лікуються лише економічними засобами. Свідчення тому - варіант шведського соціалізму, де кожна з ланок суспільного виробництва розглядається як головна й суспільно-необхідна, де за визначальне вважається лише їх оптимальне співвідно­шення на рівні як індивіда, так і суспільства в цілому.

Спосіб виробництва матеріальних благ має два боки: відношення людини до природи (що позначається категорією продуктивних сил) і відношення лю­дини до людини у цьому процесі (що охоплюється відповідним поняттям ви­робничих відносин).