СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО ЯК ВИРОБНИЦТВО ЛЮДИНИ

Для завершення аналізу складної архітектоніки суспільного виробництва слід розглянути й таку його складову, як виробництво людини. Хоч воно також здій­снюється суспільним чином, проте виробництво людини - це справа надзвичай­но індивідуальна, навіть інтимна.

Виробництво людини як суспільний процес можна розглядати у двох аспектах - широкому й вузькому. У першому значенні виробництво людини охоплює всі жит­тєві процеси - від матеріального до духовного виробництва. Необхідність вироб­ництва засобів до життя співвідноситься не тільки з тим, що люди мають забезпечу­вати себе їжею, одягом, житлом та іншими предметами споживання, а й з тим, що це забезпечення є основою виробництва і відтворення суспільного життя людей, необхідною умовою розвитку людини як суспільного індивіда. Результатом, про­дуктом виробничої діяльності кожного разу виявляються не лише засоби до життя, а й саме життя - суспільство, тобто людина як носій соціальності. Суспільне вироб­ництво завжди збігається з тим, що являють собою його дійові особи й виконавці, - з їх способом життя, історично-конкретними формами спілкування, світом матері­альної й духовної культури. Саме в цьому розумінні воно й постає як виробництво людини, бо його кінцевим результатом є людина як живий організм і як носій соці­альності, конкретний історичний індивід.

У вузькому розумінні виробництво людини - це процес її безпосереднього виховання, у соціальній філософії - процес соціалізації індивіда й особистості.

Суспільство не може відмовитись від виховання (соціалізації) індивіда, не прирікаючи себе на застій. Щоб жити й розвиватися, суспільство має виробляти та відтворювати матеріальні й культурні блага.

Г.Спенсер розглядав процес виховання як пристосування індивіда до існую­чих форм соціальності. Німецький педагог І.Гербарт вважав за основу вихован­ня дресировку, управління дітьми. Дж.Локк розробив оригінальну систему ви­ховання джентльмена. Ж.-Ж.Pycco запропонував суспільству концепцію природ­ного виховання, що трансформувалась наприкінці XIX - на початку ХХст. в теорію вільного виховання (Е.Кей, Г.Шаррельман, Ф.Гансберг, Л.Гурлітт, П.Кропоткін, Л.Толстой).

До речі, Л.Толстой одним з перших звернувся до ідей Ж.-Ж.Руссо про природне виховання дитини. У 1859р. він заснував школу, що працювала на засадах вільного виховання, видавав спеціальний журнал «Ясная Поляна», де пропагував ідеї й до­свід вільного виховання. Головна ідея Л.Толстого полягала в тому, що передача знань, досвіду, культури не повинна здійснюватись через насильство над особистіс­тю: діти запам’ятовують, що хочуть, рівно настільки, наскільки це їм цікаво (див.: Кропоткин П.А. Умственный и ручной труд. - M., 1910; Кей Э. Век ребенка. - M., 1910; ѴурлиттЛ. Отворческом воспитании. - M., 1911;Вентцель КН. Теория сво­бодного воспитания и идеальный детский сад. - П.-М., 1923, та ін.).

Екзистенціалісти розглядають виховання як насильство над особистістю. Американський філософ У.Джемс стверджував, що одвічні якості людини, при­таманні їй згідно з людською природою, аж ніяк не можуть бути перебудовані за допомогою виховання.

Історію розвитку суспільства можна простежити через історію виховання інди­віда та особистості. На жаль, у соціально-філософській літературі ця проблема не набула відповідного рівня узагальнення і ще чекає на свого скрупульозного дослідника.

Усі види суспільного виробництва зумовлюють один одного. У цьому плані немає сенсу говорити про визначальність будь-якого з них. Як не може суспіль­ство перестати споживати, так не може воно припинити виробництво. Завдяки йому людина змінює умови свого існування, а разом з тим і власну природу. Матеріальне виробництво (як і суспільне виробництво в цілому) постає у якості безперервного процесу, що має історичні форми, типи, закономірності.

Історичну конкретну форму матеріального виробництва відбиває поняття «спосіб виробництва матеріальних благ». Саме з його видом К.Маркс пов’язу­вав характер суспільства, його генезу й прогнозував майбутнє. Фундаменталь-

145

1Q* Сучасна соціальна філософія

ний марксистський аналіз матеріального виробництва не заперечують представ­ники західної соціальної філософії і тепер, а більшість з них наслідує його еко­номічні викладки, категоріальний апарат. Проте висновки, звичайно, роблять протилежні. Можна вважати, що поняття «спосіб виробництва матеріальних благ», запроваджене в соціальній філософії К.Марксом, міцно прижилося в су­часній соціальній теорії, виконує в ній певну методологічну функцію, хоч і вжи­вається інколи (особливо в сучасних технократичних концепціях) в іншій кате­горіальній сітці.