РИМСЬКИЙ КЛУБ І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ ЩОДО ОБГРУНТУВАННЯ ШЛЯХІВ РОЗ’ЯЗАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМИ

Найвідомішим об’єднанням світового рівня є Римський клуб - міжнародна гро­мадська організація, що має за мету поглибити розуміння особливостей розвитку людства в добу науково-технічної революції.

Заснований у 1968р. Римський клуб об’єднав близько ста відомих вчених понад ЗО країн світу. Члени клубу дійшли висновку, що ці проблеми потребу­ють колективних зусиль людства, об’єднання держав і народів. Проте безпосе­редньо ними ніхто не займається, і кожен дбає про своє: класове, вузьконаціо- нальне, державне. Доля ж людства лишається без конкретного носія й виконав­ця. Кожен відповідає за своє і ніхто не несе відповідальності за стан справ у світі. Останню функцію взяв на себе Римський клуб. Згідно з програмою діяль­ності було поставлено дві цілі: сприяти швидшому й глибшому пізнанню труд­нощів розвитку людства; використовувати всі наявні знання для стимуляції фор-

129

9* Сучасна соціальна філософія

мування нових відносин, політичних курсів та інститутів, що сприяли б виправ­ленню нинішньої ситуації.

Перша доповідь Римського клубу, підготовлена професорами Д.Медоузом (США) і Дж.Форрестером (США) у вигляді математичної моделі розвитку сві­тової ситуації на засадах врахування таких взаємозалежних змінних, як насе­лення, капіталовкладення, використання ресурсів, забруднення середовища й виробництво продуктів споживання, викликала світову сенсацію.Висновок ав­торів про те, що за умови збереження існуючих тенденцій науково-технічного прогресу й глобального економічного розвитку на людство першої половини XXI ст. чекає глобальна катастрофа, викликав шок, розгубленість, а подекуди й відверте несприйняття як занадто песимістичний.

Згодом під керівництвом М.Месаровича (США) та Е.Пестеля (Німеччина) було підготовлено доповідь «Людство на поворотному рубежі» (1974р.), а ще пізніше світ побачив такі праці, як «Перегляд світового порядку» (Я.Тінберген, Нідерланди, 1976р.), «Цілі людства» (Е.Ласло, США, 1977p.), «За межами доби марнотратства» (Д.Гобар, Великобританія та У.Коломбо, Італія, 1978р.), «Нема меж освіті: зменшення диспропорцій у рівні освіти людей» (М.Малиця, Румунія; Дж.Боткін, США та Маль-Манджри, Марокко, 1979р.), «Діалог про багатства та добробут» (О.Джаріні, Італія, 1980р.), «Путівники в майбутнє: до більш ефек­тивних суспільств» (Б.Гаврилишин, США, 1981р.) та ін.

Члени Римського клубу організували й провели декілька плідних зустрічей- діалогів із державними діячами країн світу. Як правило, до них прислухалися, з ними радилися, залучали до складання відповідних державних і міждержавних програм та прогнозів. Головний висновок вчених - рекомендація до нульового зростання (пізніше - до органічного зростання) - викликав плідну полеміку се­ред фахівців та громадськості. Дослідження Римського клубу привернули увагу до глобальних проблем сучасної цивілізації, до їх раціонального вирішення. Зокрема, перед людством більш рельєфно постали проблеми обмеження гонки озброєнь, надання гуманітарної допомоги країнам, що розвиваються, раціональ­ного використання енергоресурсів, людського фактора, регуляції науково-тех­нічного прогресу тощо. Роботи Римського клубу сприяли усвідомленню політи­ками, бізнесменами, вченими та широкою громадськістю Заходу хибності прак­тики нестримного екстенсивного зростання, що базується на бездумній експлу­атації природних ресурсів. З’явившись у розквіт енергетичної кризи, ці праці сприяли переходу деяких країн до використання ресурсозберігаючих техноло­гій як магістрального напряму розвитку продуктивних сил суспільства.

Вітчизняні вчені й політики піддали різкій критиці ідеї та обгрунтування Римсь­кого клубу за слабкість методологічної бази, реформістський шлях розвитку сус­пільства, певну співзвучність їх ідей висновкам та рекомендаціям неомальтузіан- ців, орієнтацію на багатонаціональний корпоративний капітал, фінансові кола та інтелектуально-технічну еліту (див.: Лейбин В.М. «Модель мира» и образ человека (Критический анализ идей Римского клуба). - M.,1982; Бестужев-Лада И.В. Кри­зис буржуазных концепций будущего человечества - M., 1979, та ін.).

Широкій громадськості України роботи Римського клубу фактично невідомі. Винятком є лише видані російською мовою праці А.Печчеї «Людські якості», 1977р., та Дж.Форрестера «Світова динаміка», 1978р. Проте навіть вони не вив­чались у вузівських курсах, в пресі не мали широкої реклами, глибоко й фахово не аналізувались, а тому залишились «не прочитаними» і адекватно не оцінени­ми. Проте обгрунтовані в них ідеї та пропозиції мають фундаментальне значен­ня і для людства в цілому, і для нашої держави, що вибудовує свій суверенітет і незалежність.

Так, А.Печчеї пропонує проект практичних дій, спрямованих на подолання глобальних проблем, що загрожують людству. У цьому проекті людина постає як вихідний пункт, головна мета й засіб діяльності. Вчений адресує проект ви­датним представникам наукового світу, політичним діячам, бізнесменам, дер­жавним мужам, широкій громадськості. Він вважає, що розуміння того, що гло­бальна катастрофа загрожує людству й кожній конкретній людині, зумовить потребу їх згуртування, інтеграції, злагоди в головному - у боротьбі за життя, попри класовий, національний чи груповий розбрат.

А.Печчеї обгрунтовує шість провідних цілей, щоб стимулювати більш відпо­відальне ставлення людини до життя, повсякденних справ, політичних дій, на­уково-технічних досліджень. Перша мета - зовнішні межі - орієнтує людство на бережливе ставлення до природи, її ресурсів, життєвого потенціалу. «Пропуск­на властивість» Землі, зазначає вчений, явно не безмежна.

Друга мета - внутрішні межі - зумовлює орієнтацію на внутрішні можли­вості людини. Вони теж не безмежні. Розумові, фізичні, моральні й інші можли­вості людини, її властивості до пристосування не можна експлуатувати нескін­ченно. Тому діяльність, технічно-технологічні й соціальні системи треба вибу­довувати так, щоб не піддавати людський організм стресам.

Третя мета - культурна спадкоємність - формує настанову на перетворення загальнолюдських культурних надбань у ключовий момент прогресу й самовиз­начення людства, на принцип нового світового економічного порядку та стра­тегії розвитку. Цінності культури перебувають нині у кризовому стані. їх треба рятувати від вандалізму, розкладу, занедбання. Бо саме в них, вважає А.Печчеї, міститься глибоко людська традиція, що спрямована у майбутнє; саме в них збе­рігаються найфундаментальніші стимули віри й любові, гордості й справедли­вості, почуття прекрасного та прагнення до добра.

Четверта мета - світове товариство - обумовлює поєднання міждержавних зусиль для розв’язання глобальних проблем сучасності; створення нових управ­лінських структур загальносвітового рівня, в основу діяльності яких має бути покладено систему скоординованих географічних і функціональних центрів при­йняття рішень, що охопили б всі рівні людської організації - від локального до глобального.

П’ята мета - людське житло - спрямована на оптимальне розселення людей на планеті. Загальний, єдиний план людського розселення, що включає всі захо­ди національного й регіонального масштабу, сьогодні стає нагальною потре­бою. Залишити його Hfe визначеним нині, вважає вчений, означає не вирішити його ніколи.

Шоста мета - виробнича система - орієнтує на створення вивіреної в мас­штабах цивілізації єдиної економічної системи, системи фінансування, ресурсо- забезпечення й зберігання, територіального розміщення виробництва тощо.

Як підкреслює А.Печчеї, головна мета запропонованого плану полягає у від­родженні людського духу, без чого вся людська система опиниться в полоні та­ких понять і крайніх обставин, які неминуче призведуть її до знищення (див.: Печчеи А.

Можна по-різному оцінювати запропоновану вченим програму. В радянській літературі вона характеризується як обмежена ліберально-буржуазним світосприй­няттям і методологією, як безперспективне фантазування, абстрактний гуманізм. Спроба розв’язати глобальні проблеми з позицій абстрактного гуманізму, без ура­хування реальних соціально-політичних умов існування двох соціальних систем, підкреслює Д.Гвішіані, автор післямови до книги А.Печчеї «Людські якості», є шляхом безперспективним саме тому, що рішення залежить не від людини та її якос­тей, а від радикальної зміни соціального устрою, яким народжуються ці проблеми.

Сьогоденні реалії репрезентують дещо інші оцінки і прогнози, що значно ближчі до ідей А.Печчеї й Римського клубу, ніж до «вердикту» традиційно мар­ксистського ортодоксалізму. Людство, як і передбачали буржуазні ліберали (А.Печчеї, Дж.Форрестер, Д.Медоуз, М.Месарович та інші члени Римського клубу), нині крокує шляхами абстрактного гуманізму - сходинками загально­людських цінностей і пріоритетів, а не суспільно-класової конфронтації та рево­люції. Такі цілі для людства, як внутрішні й зовнішні межі, культурна спадкоєм­ність і міжнародне товариство, розселення та оптимальна виробнича система, стали ще актуальнішими, ніж тоді, коли обгрунтовували їх представники Римсь­кого клубу. Потреба розв’язання глобальних проблем актуалізує співдружність, а не конфронтацію. Екологічна загроза не вибирає свої жертви серед «буржуа чи пролетарів», а нищить всіх підряд. Соціально-класова напруга, яка перебо­рюється теж відповідними структурними, економічними і політичними рефор­мами, стає менш актуальною, ніж екологічна. Ідеї та пропозиції Римського клу­бу на її вирішення потребують уважного ставлення й вивчення.

Останнє зовсім не означає, що в міждержавних стосунках географія й природо- дослідження мають заступити політику, а загальнолюдські цінності - витіснити міжнаціональні, класові чи групові. Світова реальність є досить складною, щоб вміститися в рамки однієї із зазначених альтернатив. Вона потребує багатофактор- них підходів, системного аналізу, урахування різноманітних, у тому числі й геогра­фічних, чинників. Особливо актуальною ця вимога для України. Вибудова неза­лежності та входження в міжнародний контекст потребують урахування загальнос­вітових домінант розвитку й цінностей, на яких базувалось її співжиття з іншими народами в межах царської Росії, а пізніше - в колишньому CPCP. Суттєву роль у співвідношенні цих пріоритетів відіграє географічний чинник.