Стародавня римська релігія в імперії

З 27 р. до н.е. починається період існування Римської імперії. Після вбивства в 44 р. до н.е. Юлія Цезаря через де­який час до такої ж необмеженої влади прийшов його спадко­ємець Октавіан (63 - 14 р.

У творі “Громадянські війни” історик Аппіан зазначає: “...Цезар перший став в очах римлян священним і одержав від них ще за життя титул Августа”.

Одержавши цей титул, він встановив державний лад прин­ципата, фактично це була необмежена імператорська влада, погано замаскована під аристократичну олігархію.

Сам Август був помірковано релігійним і забобонним, він побоювався грому і блискавки, вірив у сни і прикмети. До часу встановлення його влади в римському суспільстві було пану­вало скептичне ставлення до традиційної релігії, поширюва­лася елліністична філософія, містичні вчення і східні культи. Август намагався в руслі свого загального консерватизму від­родити староримську релігію. Він поновлював і будував нові храми. У “Діяннях Божественного Августа” від імені Августа пишеться: “...храм на Капітолії Юпітера Феретрія і Юпітера Громовержця, храм Квірина, храм Мінерви і Анони-цариці і Юпітера-визволителя на Авентіні, храм Лаврів на Священно­му шляху, храм богів Пенатів у Велії, храм Юності, храм Вели­кої матері на Палантині я побудував”. Там же повідомляється про те, що він був верховним жрецем - великим понтифіком, авгуром (жрецем-птаховорожієм), членом колегії П'ятнадця­ти (квіндецемвірів), що зберігали Сивілині книги, членом ко­легії Семи епулонів (що організовували релігійні трапези), членом Аральського братства з дванадцяти жерців, що навесні обходили римську міську смугу з молитвами про врожай, чле­ном колегії Тіціїв і феціалів (дванадцяти жерців, що вирішува- ли міжнародні проблеми).

Про те, як Цезар Август поважав своїх божественних пре­дків, свідчить повідомлення Светонія, який писав, що після здобуття Перузії Август “відібрав із тих, хто здався, триста чоловік усіх станів і в іди березня біля вівтаря на честь божес­твенного Юлія перебив їх, як жертовну худобу”.

Клятва Генієм Августа (Геній був божественною силою - носієм усіх здібностей людини, її душею) вважалася найсвя- щеннішою поряд з клятвою Юпітером. Це ще раз свідчило про необмеженість і винятковість релігійної влади Августа.

Зміцнюючи авторитет римських імператорів, Август вніс поправки в римський юліанський календар: місяцю секстилію він дав своє ім’я (“август”), ще раніше місяць квінтілій одер­жав родове ім’я Юліїв (“іюль”).

Свій культ Август поширював і в підлеглих Риму країнах. У Єгипті Август вважався фараоном і сином бога Сонця - Ра. На честь Августа був присвячений храм Кесаріон в Алек­сандра. Численні храми були присвячені Августу в інших міс­тах. День народження Августа святкувався в усій імперії.

Імператор Август посилено насаджував культ своєї особи. Таціт в “Анналах” наводить думки деяких римлян, що “богам не лишилось ніяких почестей, після того як він побажав, щоб його зображення в храмах були встановлені фламінами і жерцями як божества”. Після смерті Августа в 14 р. н.е. його спадкоємцем став Тіберій Клавдій Нерон (42 - 37 р. н.е.). Почалася боротьба сенатської опозиції з імператорами, спочатку династії родичів Августа і Тіберія - Юліїв (до неї належали ще Калігула, Клавдій і Нерон), а потім з династії Флавіїв та Антонінів.

Розповідаючи про події в Римі останніх десятиріч перед нашою ерою і початку нашої ери, які сповнені насильства, жо­рстокості, вбивства, ненависті, переслідувань, Таціт пише: “Ніколи ще боги не давали римському народові більш очевид­них і більш жахливих доказів того, що їх справа - не піклува­тися про людей, а карати їх”.

Стародавня римська релігія чудово обслуговувала римсь­ке суспільство. Особливо слід відзначити її комунікаційні якості. Римляни, під багатовіковим впливом демократичних принципів поважали колегійність не лише в управлінні дер­жавою, а й у повсякденному житті. Релігія давала їм можли­вості повсякденного спілкування. Принесення жертв, напри­клад, завжди було колективним. Усі релігійні, суспільні, ділові, побутові справи вирішувалися спільно, відповідними група­ми. Релігійні збори полегшували спілкування. Ось тому релі­гія органічно входила в спосіб римського життя. Гастон Го- цасьє, характеризуючи римську релігію, зазначає, що порівня­но з давньогрецькою вона привчає до дисципліни і підлеглості, вона моральна, краще піддається філософському тлумаченню, тому без неї римляни просто не уявляли свого існування.

Обожнювання імператора було головним змістом римсь­кої релігії. Зі свого боку імператорська влада здійснювала без­посереднє управління всіма релігійними справами, і в таких умовах потреби в сталій системі церковного управління, в церкві - не було.

В імператорському Римі посилюється вплив східних ку­льтів. Особливо активно вони сприймалися народними низа­ми, які були пригнічені поневоленням і злиденністю. Ці східні культи обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого вони не могли одержати бодай в обіцянках від численних рим­ських богів, які відверто покровительствували їхнім визиску­вачам. Шанувалися східні культи й у вищих колах. У І ст. до н.е. великої популярності зажив Аполлон Тіунський, якого вважали чи то філософом, чи то магом, чи просто шарлатаном. Астрологія, магія, ворожіння стали повальною модою.

Імператорська влада, намагаючись зберегти політеїстичну релігію стародавності, де і їй знаходилося місце в обширному пан­теоні, намагалася обмежити вплив східних культів. Але природ­ний процес релігійного взаємовпливу робив свою справу, і вже імператор Калігула, що правив з 37 по 41 р. н.е., будує богині Ісіді храм на Марсовому полі, де римляни з ентузіазмом споглядали релігійну драму вбивства Осіріса Сетом і його воскресіння.

Друге століття нової ери характерне поширенням у Рим­ській імперії мітраїзму. Прагматично мислячи, римляни захо­плюються міркуваннями про добро і зло. Зло у них стає не на­слідком невдоволення богів, а дією бога Арімана. Мітраїстські містерії, які відбувалися таємно, стають особливо привабли­вими. А за імператорів Діоклетіана (284-305) і Максиміана (286-305) культ Мітри входить до числа державних культів.

Серед східних культів з'явилась і нова релігія, яку чекало велике майбутнє. Це було християнство. Воно зародилося в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. З огляду на цілий ряд якостей і специфічних історич­них умов розвитку воно поступово набрало великого значен­ня в центрі імперії - в Римі. Велику роль в утвердженні хрис­тиянства в Римі відіграв проповідник Савл з Тарса, відомий згодом як апостол Павло. Процес поширення християнства в Римі був досить складний. Його то дозволяли, то забороняли, християни зазнавали жорстоких гонінь, до християнства при­ставали й імператори. А вплив стародавньоримської релігії тим часом ставав дедалі меншим. Нарешті, в 313 р. імператори Кон­стантин (306-337) і Ліціній (308-324) надали християнству офіційної рівності з усіма іншими релігіями. У 324 р. христи­янство було оголошене державною релігією Римської імперії. Почалося нищення релігійного попередника християнства - стародавньої римської релігії. Храми і святилища руйнували, статуї богів розбивали, сама стара релігія одержала назву язи­чества - тобто релігія “язиків”, народів, підлеглих Риму, оскі­льки поширення християнства з центру імперії Рима в про­вінції було не таким уже й швидким. Під гаслом боротьби з язичеством (ще вживається термін “поганство”, але він є вира­зом зверхності християнства над старими релігіями, презир­ливою назвою їх, тому вживання його має відверту ідеологіч­ну спрямованість) відбувалося нищення античної культури, це були ідеологічні видатки ствердження нової релігії.

Але вплив стародавньої римської релігії на розвиток ку­льтури неоціненний. Як і вся культура Стародавнього Риму, вона залишила глибокий слід в історії всесвітньої цивілізації, її вплив ми відчуваємо і донині.

Запитання і завдання для закріплення знань

1. Обґрунтуйте взаємозумовленість спільних рис старо- давньогрецької та стародавньоримської релігій.

2. Які культи були поширені в стародавньогрецькій та ста- родавньоримській релігіях?

3. Які елементи ранніх національних релігій наявні в релігій­них системах, культурі, побуті, інших сферах сучасного світу?

4. Дайте порівняльну характеристику стародавньогрець- кої і стародавньоримської релігій.

Темидля рефератів

1. Боги та герої у міфології Стародавньої Греції.

2. Основні риси римської релігії.

3. Проблема людини і світу у стародавньогрецькій міфо­логії.

4. Основні чинники становлення релігії Стародавнього Риму.

Література

Лубський В.І., Козленко В.М., Лубська М.В. Історія релігій. - К.: Тандем, 2002.

Історія світової релігієзнавчої думки. - К., 1997.

Малерб М. Религия человечества. - СПб., 1997.

Религия: история и современность. - М., 1998.

Токарев С.А. Религии в истории народов мира. - М., 1986.