Політична діяльність

Суспільні процеси відрізняються від природних тим, що вони здійс­нюються людьми, є наслідком їх волі, мотивації та інтересів. З цієї точки зору основою політичного процесу, життям політичних інститутів є полі­тична діяльність, тобто сукупність дій суб’єктів політики, спрямованих на реалізацію їх цілей, ідеалів й інтересів політичними засобами.

Політична діяльність дуже різноманітна за своїми формами, мето­дами, засобами, видами. Перш за все відрізняються певні шари інтенсив­ності політичних дій, а саме: пасивна реакція (позитивна чи негативна) на імпульси, які надходять від політичної системи; участь у періодичних діях, пов’язаних із делегуванням повноважень; постійна участь у політичних і подібних їм організаціях; виконання політичних функцій у державних або недержавних політичних інститутах; активна участь у позаінституційних політичних рухах, спрямованих проти існуючої політичної системи. Інакше кажучи, мова йде про різні форми політичної участі та політичного функ­ціонування.

Політична участь - це здійснення певних акцій, заходів із метою формування і висловлювання інтересів, позицій, вимог, настроїв, що пану­ють у масах, а також із метою впливу на органи влади, аби примусити їх здійснити викладені вимоги. Формами політичної участі є публічні полі­тичні висловлювання, включаючи засоби масової інформації, участь у ви­борах, участь у політичних та громадсько-політичних організаціях, участь у демонстраціях, мітингах, маніфестаціях, пікетуваннях, голоду­ваннях, політичних страйках, повстаннях та революціях тощо.

Політичне функціонування - це праця у різних політичних інсти­тутах (державних закладах, політичних партіях, організаціях тощо), профе­сійна апаратна політична діяльність. Політичним функціонуванням є дер­жавне управління, дії, спрямовані на захист державної безпеки, законо­творча діяльність, діяльність із виконання законів (судова, правозахисна), політичне лідерство у партіях та громадсько-політичних організаціях.

До політичної діяльності, безперечно, належать також акти шанта­жу, підкупу, загрози і застосування сили у владній сфері, хоча в сучасній світовій практиці така діяльність сприймається як неправомірна, незакон­на, «неполітична» й тому підлягає осудові. До певної міри це лише справа узаконення тих чи інших форм - адже навіть прямий підкуп урядовців мо­же розглядатись не як корупція, а як легітимний лобізм.

За різними критеріями можна розрізнити такі види політичної дія­льності: активна і пасивна, легальна і нелегальна (або легітимна і нелегі- тимна), насильницька і мирна, спрямована на підтримку існуючого режи­му або проти нього; спрямована на збереження існуючого ладу або на його реформування (консервативна чи реформаторська) та ін.

За своїм характером (методами) політична діяльність може тяжіти або до екстремістського стилю, або до взаємного узгодження. Екстремізм (від лат. extremus - крайній) слід розуміти як схильність до крайніх заходів та дій, нетерпимість до існуючої політичної влади або інших ідейно- політичних позицій. Екстремізм, як правило, базується на певній ідеологіч­ній програмі - він може бути класовим, релігійним, національним, правим або лівим. Суто екстремістською формою діяльності є тероризм (лат. terror - страх, жах), тобто здійснення політичної боротьби засобами залякування, насильства аж до фізичної розправи з політичними противниками; дестабі­лізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства і залякування, політичних убивств, провокацій. Як правило, цим терміном позначають дії політично мотивованих самозваних груп, які не досягають державного рівня. Проте інколи його вживають і для харак­теристики дій урядів - державним тероризмом називають жорстокі дії державних інституцій проти власного народу або окремих його груп. Далі буде йтися також про поняття міжнародний тероризм.

Виокремлюється також волюнтаризм - політична діяльність, яка ґрунтується на визнанні індивідуальної волі суб’єкта або волі взагалі пер­шоосновою всього існуючого та рушійною силою розвитку.

Політична діяльність у стилі узгодження інтересів ґрунтується на принципі толерантності (лат. tolerantis - терплячий), тобто визнання й те­рпимого ставлення до інтересів і позицій інших політичних сил.

Політична діяльність передбачає взаємодію різних політичних сил одна з одною. Звідси і різні засоби політичної діяльності: консенсус, ком­проміс, конфлікт. Консенсус (лат. consensus - згода, одностайність) перед­бачає загальну згоду відносно найбільш важливих аспектів політичного ладу або спірних питань, що втілюються у дії консолідації, тобто згурту­вання, об’єднання політичних суб’єктів у боротьбі за спільні цілі. Компро­міс (лат. comрromіssum - угода) полягає у досягненні згоди шляхом взаєм­них поступок різних сторін. Досягнення компромісів - найпоширеніший вид політичної діяльності, важливо лише усвідомлювати межу можливих поступок, до якої може дійти кожна зі сторін, інакше компроміс як успіх усіх обернеться чиєюсь поразкою, що може стати приводом до нових кон­фліктів. Конфлікт (лат. conflιctus - зіткнення) - це розвиток шляхом боро­тьби, зіткнення і конфронтації, протиборства і протистояння різних полі­тичних сил, які намагаються досягти несумісних цілей.

У політичній діяльності однаково важливі логіка та інтуїція, тому це одночасно і наука, і мистецтво. Суть політичної діяльності полягає у ви­борі суспільних цілей та засобів їх реалізації за допомогою фактора влади. Тому в структурі політичної діяльності виокремлюються, по-перше, вміння ставити близькі (тактичні) й перспективні (стратегічні) реальні цілі з урахуванням конкретних умов, а по-друге, опрацювання ефективних методів і засобів досягнення цілей, які поставлені. У реальній політиці слід уникати утопізму та прожектерства, хоча й не слід втрачати перспективу і певні ідеали. Найважливіше знайти правильне співвідношення між цілями та засобами їх досягнення, уникаючи таких одіозних принципів, як «мета виправдовує засоби» (І. Лойола).

Політична діяльність здійснюється на кількох рівнях. Перший, «нижчий», рівень уключає розв’язання місцевих проблем (житлові умови, школи, громадський транспорт, соціальне забезпечення, організація торгів­лі і т. д.). Другий, «локальний», рівень стосується розвитку певного регіону (район, місто, область). Третій, національний, рівень визначається роллю держави як основного інституту організації життя громадян. Четвертий, «міжнародний», рівень набуває дедалі більшого значення в умовах глоба­лізації.