15.3 Формування світової системи: історія та сучасність

Сучасна світова система є результатом багатовікової традиції міжнародної взаємодії. З давніх часів люди почали формувати досвід політичного міжнародного спілкування. Спочатку це були регіональні відносини, які характеризувались наявністю сильної, домінуючої в регіоні держави (Давній Єгипет, Персія, Давній Китай, Давня Індія, Давня Греція і Рим).

Після війн Наполеона I з 1815 р. і до початку I Світової війни (1914 р.) існувала Віденська система МВ (Європейський концерт). У період між двома світовими війнами була сформована Версальско-Вашингтонська система МВ. Після Другої світової війни склалась Ялтинсько – Потсдамська система МВ, яка характеризувалась конфронтацією між двома наддержавами - СРСР і США, названою «холодною війною». З розпадом у 1991 р. радянської системи закінчився етап біполярного протистояння і почалося формування нової системи МВ.

Сучасна система МП ще не має загальноприйнятої назви. Частіше за все її іменують як Поствестфальська, однополярна або постбіполярна. Російський учений О.Неклесса характеризує її як динамічну глобальну систему світових зв´язків (intra-global relations) на противагу стабільній біполярності.

Нові тенденції сучасного світопорядку:

· Деструктуризація світової системи, яка проявилась у зміні воєнно-політичного та ідеологічного протистояння Схід – Захід (СРСР-США) на політико-економічне Північ (економічно багаті країни) – Південь (бідні країни). Як наслідок – зміна відносно стабільної біполярності на нестабільну однополярність за одночасного посилення регіональних центрів (Китай, Індія, Росія, Бразилія та ін.).

· Однією з домінантних проблем сучасної світової політики є глобалізація. Глобальна демократизація. Все більше країн у світі відмовляються від антидемократичних політичних режимів.

· Однією зі складних проблем сучасної СП є конфлікти. Змінилася якість міжнародних конфліктів. Здебільшого вони мають тенденції до регіоналізації (посилення конфліктів у регіонах) й інтернаціоналізації (збільшення кількісті втягнених у конфлікт сторін). Збільшилась кількість конфліктів міжнародного рівня на етно-релігійній підставі. З´явились нові тенденції і в засобах регулювання світових конфліктів. У першу чергу світові конфлікти відрізняються тим, що досить складно регулюються. З кінця ХХ ст. при вирішенні багатьох З кінця ХХ ст. при вирішенні багатьох міжнародних проблем застосовувався в основному силовий, а не правовий варіант урегулювання. Прикладом цього можуть бути бомбардування Іраку (80-ті, 90-ті рр.) і Югославії (1999 р.), антитерористичні війни в Афганістані (з 2001 р.) та Іраку (з 2003 р.). Кількість міжнародних конфліктів у 1980-1990-ті рр. збільшилось порівняно з періодом біполярності, а з середини 90-х рр. почала знижуватися, з кінця 90-х тримається на одному рівні.

· Однією з найбільш серйозних загроз для людства є ядерна зброя. Особливу небезпеку становить підвищення інтересу до ядерної зброї екстремістських режимів та угрупувань, а також можливість її застосування у регіональних конфліктах та війнах (на Близькому та Середньому Сході, на Корейському півострові, в Індії, Пакистані та ін.) «пороговими державами» (нестабільними країнами з ядерним потенціалом).

· Включення у сферу міжнародної безпеки не тільки військового параметру, що став традиційним, але і ряду нових параметрів: екологічного, технологічного, демографічного, економічного, соціокультурного, етно- релігійного.

· Перед світовим співтовариством по-новому постали глобальні проблеми, які неможливо було б вирішити силами тільки однієї суверенної системи. До них належать міжнародний тероризм (особ-ливо після терактів 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку), трафік нарко-тиків, міжнародна злочинність.

· Ігнорування та порушення державами міжнародно-правових норм (суверенітету, кордонів, принципу незастосування сили, самовизначення та ін.).

· Неефективна діяльність ООН. Відповідальність за міжнародну безпеку перебуває поза межами її компетенції. Найбільш впливовими стають країни-лідери регіонів та регіональні організації (НАТО, ЄС, ЛАД, ОІК, ОАЄ та ін.), які намагаються самостійно гарантувати безпеку в регіонах.

· Активізація зовнішньополітичної діяльності та розширення географії воєнної присутності США. Після розвалу СРСР, США об´єктивно посіли місце одноосібного лідера в системі МВ. Вони мають найпотужніший силовий та економічний потенціал. Розвиток сучасної СП залежить від стратегічних інтересів США.

· Культурно-ідеологічне протистояння незахідних держав універсальним (західним) цінностям. Це протистояння не завжди має мирний характер (наприклад, протистояння ісламських держав).

Таким чином, формування світової системи, перебуває під впливом багатьох факторів, які сприяють формуванню нового типу спілкування і регуляції акторів МВ в зміненому середовищі.

15.4 Зовнішня політика держави: аспекти розгляду, засоби, форми

Зовнішня політика (ЗП) – це діяльність держави поза межами своїх національних кордонів, яка регулює відносини з іншими державами та акторами СП і спрямована на досягнення мети по захисту своїх національно-державних інтересів (НДІ).

НДІ – це комплексна категорія, яка включає систему компонентів, що охоплюють політичну, економічну, військово-стратегічну, технологічну, екологічну сфери суспільного життя. При формуванні НДІ існує об´єктивний взаємозв´язок зовнішньої та внутрішньої політики. Щодо концепції ЗП, воєнної доктрини, національної безпеки НДІ спирається на державні документи, забезпечуючи нормативне оформлення. Основною цінністю держави є державний суверенітет.

Суверенітет (нім., фр., - верховна влада) – незалежне від будь-яких обставин, сил і особистостей верховенство, незалежність держави у зовнішніх та внутрішніх відносинах. Правовою основою державного суверенітету виступає Конституція, декларації і принципи міжнародного права, які фіксують суверенну рівність держав, територіальну цілісність, невтручання у внутрішні та зовнішні справи, право націй на самовизначення.

Зміст та сутність ЗП російський вчений-міжнародник М. Косолапов пропонує розгядати в трьох аспектах:

1) конкретно-політичне наповнення ЗП – це об´єктивні видимі дані держави: географічне розташування, рівень економічного та соціально-політичного розвитку, масштаби і характер господарства.

Соціально-культурологічний аспект – це відповідність ЗП держави певним конфесійним, етнічним, історичним, антропологічним характеристикам.

Специфічним середовищем, де здійснюється ЗП, являються міжнародні відносини та світова політика. У межах цього середовища зовнішньополі-тична діяльність держави спрямована тільки на аналогічних суб´єктів МВ, тобто тих, які мають офіційний статус. Засобами здійснення ЗП є: дипломатія, економічні, науково-технічні, культурні, воєнні зв´язки.

Дипломатія є найважливішим інструментом здійснення ЗП. Функції дипломатії: забезпечення національних інтересів країни, реалізація ЗП курсу, ведення переговорного процесу, інформаційно-комунікативна. За межами своєї країни для захисту своїх інтересів держави мають свої дипломатичні представництва: посольства, консульства.

Форми зовнішньополітичної діяльності залежать від конкретного стану СП, розстановки сил у системі МВ та національних інтересів держави. Виділяють такі форми ЗП діяльності: політика двосторонніх відносин, політика регіонального співробітництва, політика міжрегіонального співробітництва, політика стратегічного партнерства, політика невтручання, політика самоізоляції, політика воєнного втручання, політика прямого та опосередкованого тиску, політика розрядки тощо.

Повна характеристика зовнішньополітичної діяльності держави залежить від політичного режиму конкретної національної системи та еліти, яка приймає зовнішньополітичні рішення.

Таким чином, фундаментальні політичні зміни, які відбулися наприкінці ХХ ст., суттєво вплинули як на теоретико-концептуальний, так і на практичний рівень СП. У теорії МВ спостерігається зміна парадигмальних підходів, перегляд основних категорій, які потребують їх подальшого вивчення і нового пояснення. На практичному рівні це формування нової системи співробітництва і вироблення спільних заходів в боротьбі з глобальними загрозами.