Загальна характеристика уяви

Образи, якими оперує людина, включають не лише сприйняті раніше предмети та явища навколишньої дійсності. Змістом образів може стати і те, що вона ніколи не сприймала безпосередньо: картини далекого минулого або майбутнього; місця, де людина ніколи не була і не буде; істоти, яких немає не лише на Землі, а й узагалі у Всесвіті.

Зазвичай під уявою або фантазією мається на увазі не зовсім те, що мається на увазі під цими словами в науці. У житті уявою або фантазією називають все те, що є нереальним, не відповідає дійсності і що не має жодного практичного значення. На справді уява як основа будь-якої творчої діяльності однаково проявляється у всіх напрямках культурного життя, роблячи можливим художню, наукову і технічну творчість. У цьому сенсі все, що нас оточує і що зроблене руками людини, увесь світ культури, на відміну від світу природи, - все це є продуктом людської уяви і творчості, заснованої на цій уяві.

Основна відмінність образів уяви від образів пам’яті пов’язана з різним відношенням до дійсності. Образи пам’яті - це відтворення минулого досвіду, тому основною функцією пам’яті є збереження результатів досвіду по можливості в незмінній формі. Функція ж уяви полягає у зміні образів, що є неодмінною умовою будь-якого творчого процесу.

Крім того, завдяки уяві, людина має можливість ще до початку роботи уявити собі готовий результат праці. Саме в уявленні очікуваного результату за допомогою уяви і полягає корінна відмінність людської праці від інстинктивної поведінки тварин. Те, що уява дозволяє людині передбачати результати своєї діяльності, надає їй спонукальної сили, робить чинником, котрий стимулює досягнення мети.

На відміну від тварини людина вплиає на середовище планомірно, спрямовуючи свої зусилля на заздалегідь поставлену мету.

«Якби людина була абсолютно позбавлена можливості мріяти, - писав Д.І. Писарєв, - якби вона не могла зрідка забігати вперед і уявляти в цілісній і закінченій красі те саме творіння, яке тільки-но починає утворюватися в її руках, тоді я рішуче не можу собі уявити, яка спонукальна причина змусила її робити й доводити до кінця велику й важку роботу в галузі мистецтва, науки й практичного життя».

Таким чином, розглядаючи процес створення людиною чогось нового, ми зіштовхуємося ще з одним феноменом психіки людини. Його суть полягає в тому, що людина створює в своїй свідомості образ, якого доки в реальності ще не існує, а основою створення подібного образу є наш минулий досвід, якого ми набули, взаємодіючи з об’єктивною реальністю. Ось цей процес - процес створення нових психічних образів - і отримав назву уяви.

Отже, уява - це процес перетворення уявлень, що відтворюють реальну дійсність, і створення на цій основі нових образів, предметів та явищ, які ніколи не сприймалися людиною раніше. Але уява з нічого утворитися не може. Вона завжди вибудовується на перетвореному, переробленому матеріалі минулих сприймань. Навіть образи, що створюються видатними письменниками, мають подібну природу. Л.М. Толстой говорив, що образ Наташі Ростової створений ним на основі поєднання рис декількох добре знайомих йому людей. М.Ю. Лермонтов писав, що Печорін - збиральний образ, складений із пороків сучасного йому молодого покоління. А.М. Горький наголошував, що образи купців, крамарів створені ним на основі спостереження сотень подібних типів людей.

І винахідники, що створюють образи нових приладів, механізмів і машин, спираються на матеріали спостережень, зокрема, спостережень живої природи. Так, вивчаючи жителів Антарктики - пінгвінів, конструктори побудували машину «Пінгвін», яка може пересуватися по рихлому снігу. Спостерігаючи, як деякі види равликів рухаються, наслідуючи силові лінії магнітного поля Землі, учені стали думати про створення нових, досконаліших навігаційних пристроїв. Морська птиця альбатрос має у дзьобі своєрідний опріснювач, що перетворює морську воду на воду, придатну для пиття. Учені, вивчаючи цей «пташиний опріснювач», працюють над створенням нових приладів для опріснення морської води.

І учень, подумки створюючи образ пустелі, якої він ніколи не бачив, спирається на минулий досвід: що таке пісок йому добре відомо; рівну місцевість йому теж доводилося спостерігати; верблюда, змію та ящірку він бачив у зоопарку, в кіно або на картинці; чахлий чагарник теж йому знайомий. Якщо учневі всього цього не доводилося спостерігати, то йому буде надзвичайно важко уявити собі пустелю, як, наприклад, важко уявити собі засніжену тундру жителеві екваторіальної Африки.

Навіть казкові образи завжди є фантастичним поєднанням сповна реальних елементів (наприклад, русалка - це поєднання жінки з риб’ячим хвостом, хатинка на курячих ніжках - поєднання сільської хати і курячих ніг і т. д.). Яким би не було нове, створене уявою людини, воно неминуче спирається на реальне у навколишньому світі. Тому уява, як і вся психіка, є відтворенням у мозку навколишнього світу, але лише відтворенням того, що людина не сприймала, того, що стане реальністю в майбутньому.

Не зважаючи на те, що в уяві у людини виникають образи предметів та явищ, що раніше не зустрічалися їй, складовим їх елементам завжди можна знайти реальні аналогії. Створюючи новий предмет, чи то машину або будинок, людина подумки уявляє його цілісним, зібраним із відомих їй частин і деталей. Тому, чим більшим обсягом знань володіє людина, чим багатшим є її досвід, чим різноманітніші її враження, тим більш цікаві та неординарні образи виникають в уяві людини.

Ще однією відмінною рисою, ознакою уяви є можливість її використання у проблемних ситуаціях високої міри невизначеності, коли вихідні дані не піддаються точному аналізу. Як правило, в цьому випадку мислення виявляється набагато менш ефективним, ніж у випадку, якщо всі дані відомі й підпорядковані чіткій закономірності.

Підкреслюючи зв’язок між мисленням і уявою, К.Д. Ушинський говорив, що сильна, дієва уява є необхідною приналежністю розуму.

Таким чином, можна підвести підсумок, що уява (або фантазія), є психічним процесом створення образів, котра включає передбачення кінцевого результату наочної діяльності і забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.

Процес уяви завжди протікає у нерозривному зв’язку з іншими психічними процесами. Говорячи про уяву, ми лише підкреслюємо домінувальний напрям у психічній діяльності. Якщо перед людиною постає завдання уявно відтворити знайомі їй (наявні в її досвіді) предмети або події, тоді йдеться про процеси пам’яті. Але якщо необхідно створити нове поєднання цих уявлень, або створити з них нові уявлення, то можна говорити про діяльність уяви.

Говорячи про уяву, не можна недооцінювати її роль у психічній діяльності людини, тому що певна переробка образів дійсності відбувається навіть у найпростішому варіанті відтворення. Так, уявляючи собі який-небудь предмет або подію, ми дуже часто не спроможні відтворити відповідні факти у всіх подробицях і зі всіма деталями. Проте, речі та події відтворюються не у вигляді непов’язних фрагментів або розрізнених кадрів, а в їх цілісності й безперервності. Отже, відбувається своєрідна переробка матеріалу, що виражається у заповненні уяви необхідними деталями, тобто в процесі відтворення починає проявлятися діяльність нашої уяви.

Можливість уяви «забігати вперед», передбачати настання тих або інших подій у майбутньому, свідчить про тісний зв’язок уяви й мислення. Подібно до мислення, уява виникає в проблемній ситуації, мотивується потребами особистості, обумовлена рівнем розвитку суспільної свідомості. Так, якщо потреби стародавніх людей пояснити походження й виникнення світу породили народження релігійних образів, то в даний час для цього все частіше використовуються фантастичні картини космічних прибульців.

Проте, на відміну від мислення, основним змістом якого є поняття, котрі дозволяють узагальнено й опосередковано пізнавати світ, уява протікає в конкретно образній формі у вигляді яскравих уявлень. У конкретних образах, створених уявою, часто розкриваються ті або інші абстраговані думки. Кожен письменник, художник у творчому процесі намагається передати, пояснити свою думку іншим, але не через абстрактні поняття, а за допомогою конкретних образів. Досить пригадати будь-яку байку, казку, приказку. У цих літературних формах ми завжди відшукуємо основну думку, основну ідею, які образно, наочно розкриваються у цих творах.

Діяльність уяви найтіснішим чином пов’язана з емоційними переживаннями людини. Уявлення бажаного може викликати в людини позитивні відчуття, а в певних ситуаціях мрія про щасливе майбутнє здатна вивести людину з украй негативних станів, дозволяє їй абстрагуватися від виниклої ситуації, проаналізувати, що відбувається й переосмислити значущість ситуації для майбутнього. Отже, уява відіграє важливу роль у регуляції нашої поведінки.

Уява пов’язана з реалізацією наших вольових дій. Так, уява в будь-якому виді наявна у трудовій діяльності людини, оскільки перш ніж створити що-небудь необхідно уявити те, що ми створюємо. Більше того, чим дальше ми відходимо від механічної праці та наближаємося до творчої діяльності, тим більшою мірою підвищується значення нашої уяви.

Значення уяви важко переоцінити. Вона необхідна не лише для створення образів героїв або художникам у пошуках сюжету майбутньої картини.

Завдяки уяві людина творить, розумно планує свою діяльність і управляє нею. Майже вся людська матеріальна і духовна культура є продуктом уяви й творчості людей, а яке значення ця культура має для психічного розвитку й удосконалення виду «Гомо Сапієнс» ми вже досить добре знаємо. Уява виводить людину за межі її «тут і зараз» існування, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може «жити» в різному часі, що не може собі дозволити жодна інша жива істота в світі. Минуле зафіксоване в образах пам’яті, котрі довільно відтворюються зусиллям волі, майбутнє представлене у мріях та фантазіях.

Інколи спонукання фантазії можуть відіграти негативну роль. Непоодинокі випадки, коли очікувана неприємність або небезпека й навіть нещастя переживаються сильніше та стимулюють людину до більшої активності, ніж подія, що реально сталася. Свідчення того - відомі випадки, коли люди в паніці зістрибують з верхніх поверхів будівель при пожежі замість того, щоб терпляче діждатися черги в ліфт або подачі пожежних сходів. Або випадки, коли пасажири, не вміючи плавати, кидалися в море на вірну загибель з пароплава, котрий тільки починає тонути, коли ще є всі шанси на їхній порятунок. Про це ж

свідчать народні приказки, котрі пояснюють подібні випадки безрозсудною поведінкою «Краще жахливий кінець, ніж безкінечний жах», «У страха очі великі» тощо.

Прийнято вважати, що уява зародилася в процесі праці - специфічно людської діяльності, через існування потреби в перетворенні предметів реального світу. Наприклад, сприймаючи знаряддя праці, яке за своїми характеристиками та властивостями було не зовсім досконалим, людина могла уявити собі інше знаряддя, яке відповідає її уявленню про те, що необхідне для виконання тієї або іншої трудової операції. Але пізніше, в ході історичного розвитку людини, діяльність уяви стала проявлятися не лише в праці, а й у фантазіях та мріях людини, тобто в образах, які взагалі не могли бути створені в практиці у даний час. Зародилися вкрай складні форми уяви, необхідні в науковій, технічній та художній творчості. Проте, навіть у цих випадках уява виступає як результат перетворення наших уявлень, отриманих із реальної дійсності.

Уявлення бувають чотирьох видів: уявлення того, що існує насправді, але чого раніше людина не сприймала (тундри, Парижа, криголама тощо), уявлення історичного минулого (князя, стародавнього Києва, Петра 1), уявлення того, що буде в майбутньому (моделі, яку лише будують; будинка, фундамент якого лише закладається) і того, що ніколи не було насправді (казкових образів).

Розум людини не може знаходиться в бездіяльному стані, тому люди так багато мріють. Мозок людини продовжує функціонувати й тоді, коли в нього не надходить нова інформація, коли вн не вирішує жодних проблем. Саме в цей час і починає працювати уява. Встановлено, що людина своїм бажанням неспроможна припинити потік думок, зупинити уяву.

У процесі життєдіяльності людини уява виконує ряд специфічних функцій (див. рис.1). Перша функція полягає в тому, щоб уявляти дійсність в образах і мати можливість використовувати їх, вирішуючи різноманітні завдання. Ця функція уяви тісно пов’язана з мисленням і органічно в нього включена.

Друга функція уяви полягає в регулюванні емоційних станів. За допомогою своєї уяви людина здатна хоч би частково задовольняти багато потреб, знімати породжувану потребами напруженість. Ця життєво важлива функція особливо підкреслюється й розробляється у такому напрямі психології як психоаналіз.

Третя функція уяви пов’язана з її участю в довільній регуляції пізнавальних процесів та станів людини. За допомогою майстерно створених образів людина може звертати увагу на необхідні події, за допомогою образів вона має можливість управляти сприйняттям, спогадами, висловлюваннями.

Рис. 1. Специфічні функції уяви та їх сутність

Четверта функція уяви полягає у формуванні внутрішнього плану дій, тобто здатності виконувати їх подумки, управляючи образами.

П'ятою функцією уяви є планування діяльності, складання програми діяльності, оцінка їх правильності та процесу реалізації.

Шоста функція - управління психофізіологічним станом організму. За допомогою уяви вольовим шляхом людина може налаштовувати організм на майбутню діяльність, впливати на органічні процеси: змінювати ритміку дихання, частоту пульсу, кров'яний тиск, температуру тіла, коли представляє яку-небудь ситуацію. Особливо яскраво це виявляється в осіб вразливих, з багатою уявою. Так, наприклад, коли Флобер писав сцену отруєння героїні роману Еми Боварі, він ясно відчував смак миш'яку. Дані факти лежать в основі аутотренингу, який широко використовується для саморегуляції.

2.