§ 2. Загальна характеристика сімейних правовідносин

Сімейно-правові відносини є відносними, оскільки вони вини­кають між конкретними особами - подружжям, батьками та дітьми тощо. Однак, на відміну від відносних цивільних відносин, які

виникають, як правило, з договорів, шлюбно-сімейні виникають зі спорідненості, шлюбу чи всиновлення. Ці правовідносини зв’я­зують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя. Крім цього, деякі відносні за своєю природою суб’єктивні права мають абсолютний характер захисту, наприклад відносне право батьків на виховання дитини має абсолютний характер захисту, оскільки захищається від будь-якого порушення.

Підставою виникнення сімейних правовідносин є специфі­чні юридичні факти - шлюб та спорідненість, материнство, бать­ківство всиновлення тощо. Саме ці обставини зумовлюють виник­нення сімейно-правових зв’язків між суб’єктами. Навіть у разі ви­никнення деяких сімейних правовідносин на підставі договору (домовленості) наявність шлюбу чи спорідненості (прирівняного до них зв’язку) зазвичай є необхідною передумовою їх існування. Таке чітке встановлення кола підстав виникнення сімейних пра­вовідносин відрізняє їх від цивільно-правових, які можуть вини­кати з будь-яких підстав, що не суперечать змісту та основним за­садам цивільного законодавства (ст.

Характерною особливістю сімейних правовідносин є їх три­валий характер, який значною мірою визначається тим, що в їх підґрунті лежать не обмежені часом суспільні відносини спорідне­ності або інші близькі відносини між особами. Тобто сімейні пра­вовідносини передбачають тривалу взаємодію їх учасників. Звісно, кожен різновид сімейних правовідносин має свої цілі: в одних під час укладення шлюбу метою є створення сім’ї, в інших - забезпе­чення правових засобів для належного виховання дітей або забез­печення матеріального утримання осіб, які тривалий час були пов’язані сімейними відносинами і є незабезпеченими у зв’язку з непрацездатністю, що також є стійким, тривалим явищем. Однак у всіх випадках тривалий характер сімейних правовідносин виявля­ється як їх характерна риса.

Безумовно, тривалий характер сімейних правовідносин не слід вважати безмежним, їх тривалість так чи інакше обмежена. Проте ці межі, по-перше, є не в усіх сімейних правовідносинах, по-друге, во­ни, як правило, не обумовлюються заздалегідь їх учасниками і не можуть ними обумовлюватися і, по-третє, у будь-якому випадку вони вказують на максимально доцільну у цьому випадку трива­лість правовідносин. Ці відносини не можуть бути обмежені стро­ком, вони за своєю природою призначені для тривалого існування. Водночас існують строкові сімейні відносини, але й вони характе­ризуються певною тривалістю. Наприклад, батьківські права та обов'язки щодо виховання дітей тривають до досягнення дити­ною 18 років.

Тривалий характер сімейних правовідносин зумовлює й осо­бливість їх припинення. Зазвичай ці правовідносини не можна припинити на підставі вольових дій їх суб'єктів - для цього потрі­бен відповідний акт органу влади, ухвалений за життя одного з учасників. Так, фактичне припинення подружніх відносин не ви­ключає правового зв'язку до смерті одного з подружжя або до ро­зірвання шлюбу в установленому законом порядку. Рідкісним ви­нятком із цього правила є майнові правовідносини подружжя, врегульовані шлюбним договором, за яким у чоловіка та дружини виникає режим часткової або роздільної власності на майно, набу­те у шлюбі.

Сімейні відносини мають безумовний характер, тобто їх ре­алізація не залежить від наявності певних умов - спільного про­живання будь-кого з членів сім'ї, перебування одного з них на утриманні інших тощо.

Як правові гарантії реального здійснення наданих суб'єк­там прав та обов'язків застосовуються санкції, передбачені нор­мами сімейного, цивільного, адміністративного та кримінального права. Крім того, характерною особливістю сімейного права є те, що у багатьох випадках шлюбно-сімейні відносини регулюються не лише правовими нормами, а і нормами моралі, що є характер­ним лише для сімейного права.

Процес розгляду сімейних суперечок є специфічним, суттєво відрізняється і виконання відповідних судових рішень. Розгляд конфліктів, які виникають між учасниками сімейних відносин, здійснюється незалежним органом - судом. При цьому для об'єк­тивного вирішення сімейних спорів широко залучають спеціальні незалежні органи - органи опіки та піклування, головною метою діяльності яких є захист і забезпечення особистих та майнових прав «слабших» учасників сімейних відносин - дітей та недієздат­них членів сім'ї.

Із вищенаведеного переліку основних характерних рис сімейно- правових відносин неможливо виокремити головну, центральну - всі вони у своїй внутрішній єдності становлять той моноліт, який є фундаментом для відмежування сімейних правовідносин від сумі­жних, підкреслюють найбільш специфічні особливості цих відно­син, указуючи на їх найважливіші властивості, сутність. Якою б важливою не була та чи інша риса сімейних правовідносин, вона не може бути віднесена до універсальних критеріїв, які дозволяють відразу ж провести межу, різницю між правовідносинами сімейни­ми та іншими, несімейними. Кожна риса характеризує певну сторо­ну, відтінює індивідуальність цих правовідносин на відміну від інших. Вона тим чи іншим чином може бути властивою й суміж­ним правовідносинам. Однак у цій (суміжній) галузі вона не має того переважного значення, як у сімейному праві.