Процес утворення образів уяви

Образи, котрі відтворюються в уяві, не можуть виникати ні з чого. Вони формуються на основі нашого попереднього досвіду, уявлень про предмети та явища об’єктивній реальності. Процес утворення образів уяви з вражень, отриманих людиною від реальної дійсності, може протікати в різних формах.

Створення образів уяви реалізується у два основні етапи. На першому етапі відбувається своєрідне розчленовування вражень або наявних уявлень на складові частини. Іншими словами, перший етап формування образів уяви характеризується аналізом отриманих від реальності вражень або сформованих у результаті попереднього досвіду уявлень. У ході такого аналізу відбувається абстрагування об’єкту, тобто він уявляється нам ізольованим від інших об’єктів, при цьому також відбувається абстрагування частин об’єкту.

Із цими образами в подальшому можуть відбуватися перетворення двох основних типів. По-перше, ці образи можуть бути «втілені» у нові поєднання і зв’язки. По-друге, цим образам може бути доданий абсолютно новий сенс. У будь-якому разі з абстрагованими образами реалізуються операції, які можуть бути охарактеризовані як синтез. Ці операції, котрі утворюють суть синтезувальної діяльності уяви, є другим етапом формування образів уяви. Причому форми, в яких здійснюється синтезувальна діяльність уяви, вкрай різноманітні. Розглянемо деякі з них.

Найпростішою формою синтезу в процесі уяви є аглютинація, тобто створення нового образу шляхом уявного приєднання частин або властивостей одного об’єкта іншому. Прикладами аглютинації можуть бути образи кентавра, крилатої людини на малюнках північноамериканських індійців, давньоєгипетського божества (людина з хвостом і звіриною головою) тощо (див. рис. 3).

Аглютинація широко використовується в мистецтві й технічній творчості.

Процеси, які знаходяться в основі аглютинації, різноманітні. Як правило, їх можна розділити на дві основні групи: (а) процеси, пов’язані з недостатністю критичності, або недостатністю аналітичного сприйняття; (б) довільні процеси, контрольовані свідомістю, пов’язані з розумовими узагальненнями. Образ кентавра, певне, виник, коли в умовах недостатньої видимості людина, яка скакала на коні, сприймалася як якась до цього небачена тварина. Водночас, образ крилатої людини, швидше за все, виник свідомо, оскільки символізує ідею швидкого та легкого пересування повітрям і конкретизований у чуттєвому образі.

Л.М. Толстой писав, що при створенні образу Наташі Ростової в романі «Війна і мир» він узяв одні риси своєї дружини Софії Андріївни, інші - сестри Тетяни, «поєднав» і отримав образ Наташі. Аглютинація використовується і в технічній творчості. За допомогою цього прийому були створені тролейбус, аеросани, танк-амфібія, гідролітак, акордеон та ін.

Аналітичним процесом утворення образів можна вважати і акцентування, яке полягає в тому, що у створюваному образі яка- небудь частина, деталь виділяється і особливо підкреслюється, наприклад, змінюючись за величиною та роблячи об’єкт непропорційним. Акцентування дозволяє виокремити найбільш істотне, найважливіше в конкретному образі. Цим прийомом нерідко користуються карикатуристи: відтворюючи одні риси оригіналу (інакше було б невідомо, кого вони хочуть зобразити), вони перебільшують, зводячи до абсолюта інші риси. Базіку змальовують з довгим язиком, любителя поїсти наділяють об’ємним животом тощо (див.

Прийом акцентування отримує подальший розвиток, якщо поширюється на весь об’єкт. Це досягається двома способами:

(1) збільшивши об’єкт порівняно з дійсністю (гіпербола);

(2) зменшивши об’єкт порівняно з дійсністю (літота). Ці прийоми широко використовуються у народних казках, байках, коли герой зображується з могутньою статурою, зростом «вище лісу стоячого, ледве нижче хмари пливучої», з надлюдською силою, що дозволяє йому перемогти ціле військо ворогів. Так само створені образи велетнів і ліліпутів у романі Дж. Свіфта «Подорож Гуллівера». Гіперболізація може досягатися за рахунок зміни кількості частин предмету або їх зміщення: багаторукий Будда в індійській релігії, дракони з сімома головами, одноокий циклоп тощо.

Конструювання уяви може відбуватися й синтетичним шляхом. У цьому випадку, якщо уявлення, з яких утворюється фантастичний образ, зливаються, відмінності згладжуються, а риси схожості виступають на перший план, то йдеться про схематизацію. Прикладом схематизації є національні орнаменти і узори, елементи яких запозичені з навколишнього світу. Кожна людина без зусиль може уявити собі «італійця», «англійця», «китайця» або представника будь-якої іншої нації. Проте, якщо попросити визначити, в чому відмінності між ними, то це в багатьох викличе труднощі, оскільки ці образи живуть в нашій уяві у вигляді узагальнених схем.

Схематизація є своєрідним підготовчим етапом до найбільш складного прийому творчої уяви - типізації, процесу розкладання і поєднання, унаслідок чого викристалізовується певний образ (людини, її справи, взаємин). В образі художник зазвичай прагне передати певний більш-менш усвідомлений задум. Відповідно до цього задуму відбувається акцентування тих, а не інших рис, підбір при аглютинації тих, але не інших моментів. У результаті одні риси «опускаються», неначу випадають з уваги, інші спрощуються, «звільняються» від частковостей, ускладнюючих деталей, треті ж, навпаки, посилюються, а в цілому весь образ перетворюється. Із цього приводу А.М. Горький писав: «Як вибудовуються типи в літературі? Вони створюються, звичайно, не портретно, не береться окремо яка-небудь людина, а беруться тридцять-п’ятдесят чоловік однієї лінії, одного роду, одного настрою і з них створюються Обломов, Онегына, Фауст, Гамлет, Отелло та ін. Всі ці типи узагальнені». Тип - це індивідуальний образ, у якому поєднані в одне ціле найбільш характерні ознаки людей цілої групи, класу, нації.

5.