Загальна характеристика сприймання

Коли ми говорили про відчуття, то відмічали, що їх зміст не виходить за межі елементарних форм відображення. Проте, реальні процеси відтворення зовнішнього світу виходять далеко за межі найбільш елементарних форм.

Було б глибоко помилковим думати, що такий процес (від відносно простих відчуттів - до складних сприймань) є простим підсумком окремих відчуттів або, як часто говорили психологи, результатом простих асоціацій окремих ознак. Насправді сприймання (відображення) цілих предметів або ситуацій набагато складніше. Воно потребує виокремлення з усього комплексу впливаючих ознак (колір, форма, дотикові властивості, вага, смак і т.п.) головних ознак із одночасним абстрагуванням від неістотних. Воно потребує об'єднання групи істотних ознак і зіставлення сприйнятого комплексу ознак із наявними в людини знаннями про предмет сприймання. Якщо гіпотеза не узгоджується з інформацією, яка реально надходить до суб'єкта, пошуки потрібного рішення продовжуються до того часу, поки суб'єкт не знайде його, тобто допоки суб’єкт не впізнає предмет або не віднесе його до певної категорії.

У процесі сприймання знайомих предметів (стакан, стіл) упізнавання їх відбувається дуже швидко - людині досить об'єднати дві-три сприйняті ознаки, щоб дійти до необхідного рішення. Сприймаючи нові або незнайомі предмети, їх впізнавання відбувається набагато складніше; сприймання протікає у більш розгорнутих формах. Повне сприймання таких предметів виникає як результат складної аналітико-синтетичної роботи, спрямованої на виокремлення істотних ознак, гальмування інших - неістотних та комбінування сприйнятих деталей в єдине осмислене ціле.

Сприймання є надзвичайно складним і активним процесом, який потребує значної аналітико-синтетичної роботи. Такий складний, активний характер сприймання проявляється через цілу низку ознак, що потребують спеціального розгляду. Перш за все, процес сприймання інформації не є результатом простого подразнення органів чуття і доведення до кори головного мозку збуджень від периферично сприймаючих органів. У процес сприймання завжди включені рухові компоненты (обстеження предметів і рух очей, виокремлюючі найбільш інформативні точки; проспівування або промовляння відповідних звуків, які відіграють важливу роль у визначенні найбільш істотних особливостей звукового потоку тощо). Тому сприймання правильно номінувати як сприймальну (перцептивну) діяльність суб'єкта.

Сприймання тісно пов'язане з такими аспектами: (а) пожвавлення слідів минулого досвіду; (б) зіставлення сприйнятої суб’єктом інформації з раніше утвореними уявленнями; (в) порівняння актуальних впливів з попередньо утвореними уявленнями; (г) викоремленням істотних ознак; (д) створення гіпотез про передбачуване значення сприйнятої інформації; (е) синтезування сприйнятих ознак у цілісні комплекси та «ухвалення рішення» про те, до якої категорії відноситься сприйнятий предмет.

Отже, сприймальна (перцептивна) діяльність суб'єкта близька до процесів наочного мислення, причому ця близькість тим більша, чим новіший і складніший об'єкт сприймання. Тому природно, що перцептивна діяльність майже ніколи не обмежується межами однієї модальності, а складається зі спільної роботи декількох органів чуття (аналізаторів), результатом якої є уявлення, що сформувалися в суб'єкта сприймання.

Насамкінець, важлива й та обставина, що сприйняття предмету ніколи не здійснюється на елементарному рівні: воно охоплює вищі рівні психічної діяльності, зокрема, мовлення. Людина не просто дивиться на предмети і пасивно реєструє їх ознаки. Виокремлюючи і поєднуючи суттєві ознаки, вона завжди означує сприйняті предмети словом, називає їх і тим самим глибше пізнає їх властивості й відносить їх до певної категорії. Сприймаючи годинник і подумки називаючи його цим ім'ям, людина відволікається від таких неістотних ознак, як його колір, розмір, форма й виокремлює основну ознаку - функцію вказівки часу. Одночасно вона відносить сприйманий предмет до певної категорії, відокремлює від інших, близьких на вигляд предметів, але які відносяться до інших категорій (наприклад, барометр). Все це ще раз підтверджує, що сприймаюча діяльність суб'єкта за своєю психологічною будовою може наближатися до наочного мислення.

Складний і активний характер сприймаючої діяльності людини визначає низку особливостей людського сприймання, які в однаковій мірі відносяться до всіх його форм.

Отже, сприймання - це наочно-образне відображення діючих (впливаючих) у даний час на органи чуття предметів і явищ навколишньої дійсності в сукупності їх різноманітних властивостей і частин.

2.