Фізіологічні основи уяви та її зв’язок із органічними процесами

Уява, як і всі інші психічні процеси, є функцією кори великих півкуль. Інколи її процес пов’язують лише з роботою правої півкулі. Цей спрощений підхід не розкриває складних взаємозв’язків, котрі існують між півкулями.

Прийнято вважати, що фізіологічною основою уяви є актуалізація раніше утворених нервових зв’язків, їх розпад, перегрупування та об’єднання у нові системи. У такий спосіб виникають образи, котрі не співпадають із минулим досвідом, але і не відірвані від неї. Складність, непередбачуваність уяви, її зв’язок із емоціями дають підстави передбачати, що її фізіологічні механізми пов’язані не лише з корою, а й з більш глибинними структурами мозку. Зокрема, велику роль відіграє гіпоталамо-лімбічна система.

У той же час виниклі в мозку образи здійснюють регулювальний вплив на периферичні процеси, змінюючи їх функціонування. У цьому відношенні з-поміж усіх психічних процесів уява найтісніше пов’язана з органічними процесами і дозволяє впливати на них. Із життя кожному відомо, як створювана уявою картина викликає почастішання пульсу, зміну дихання, збліднення обличчя, розширення зіниць тощо.

Інколи приводом для психічного розладу і подальшого захворювання стає неправильно зрозуміле слово авторитетної людини. Відомі випадки, коли необережний вислів лікаря викликав у пацієнта думку про те, що він захворів небезпечною хворобою. При цьому можуть розвинутися відповідні симптоми і виникнути так звані ятрогенні захворювання. Так, у одного пацієнта захворювання розвинулося після необережного вислову медичного працівника санаторію. У санаторії хворий вважав за краще проводити значну частину часу в парку. Під час бесіди лікар сказав, що у зв’язку з хворобою серця пацієнт може без відпочинку проходить лише від лавки до лавки. Цього ж дня хворий, пройшовши кілька десятків кроків, відчув біль в області серця і був змушений сісти, а пізніше вже абсолютно не міг ходити. Його стан покращився лише після лікування у психіатричній клініці.

Подібним чином може виникнути розлад і при необережному, нетактовному, педагогічно безграмотному висловлюванні вчителя.

Проведена... бесіда розкрила психологічну травму: навчаючись у IV класі, дівчинка була переведена з однієї школи в іншу, причому в новій школі вчителька мови зустріла її недружньо і при усних відповідях (біля дошки) пропонувала їй дуже складні завдання. Але з усними відповідями дівчинка справлялася. Проте, під час першої ж письмової роботи вчителька, підійшовши до неї, різко кинула фразу: «Язиком ти крутиш добре, а ось поглянемо як напишеш!». Дівчинка відразу дуже захвилювалася: «А що, якщо нароблю помилок!». І відчула, що її всю «охопило жаром»: руки, обличчя і все тіло спітніли, в голові «пішов туман», і вся робота була написана нею як у тумані: «Що писала — не пам’ятаю!». А при звістці про погану оцінку, виставлену за цю роботу (причому вчителька, повертаючи її роботу, сказала: «Я так і знала!»), з нею щось сталося: «Усередині якось все осунулося і знову з’явився туман у голові».

У той же час свідоме використання образів уяви дозволяє управляти органічними процесами, робить їх доступними для тренування й розвитку. Достатньо яскраво уявити собі смак лимона, як миттєво починається слиновиділення. Цікаво, що прямий самонаказ, на відміну від уяви, не викликає виділення слини.

Ґрунтуючись на силі уяви, французький аптекар Еміль Куе створив оригінальну систему лікування, яку він назвав «школою самоконтролю шляхом свідомого самонавіювання». Куе вважав, що головною причиною хвороб є уява людини. Виходячи з цього, хворим пропонувалося щодня, сидячи або лежачи в зручній позі, уявляти себе абсолютно здоровими, повторюючи 20-30 разів формули самонавіювання, на зразок: «Мені стає краще і краще... Мій зір (або слух) покращується». Такі сеанси, по кілька хвилин кожен, рекомендувалося проводити 3-4 рази на день, особливо перед сном у стані спокою і розслаблення. Куе підкреслював, що досягнення результату абсолютно не потребує зусиль, бо вони передбачають участь волі, тоді як саме вона повинна залишитися осторонь. У 20-х роках ХХ ст. ця методика була набула широкого поширення.

Крім уявлень про стан своїх внутрішніх органів людина може використовувати уяву, щоб уявити рухи якої-небудь частини власного тіла (руки, ноги тощо). При цьому в м’язах, які повинні здійснювати цей рух, можна зафіксувати імпульси, подібні тим, які реєструються при реальному виконанні руху. Це ідеомоторні акти. Про існування ідеомоторних актів свідчить наступний дослід. Необхідно взяти в руку маятник-нитку, до якої прив’язаний навісний груз. На аркуші паперу треба намалювати круг, розділений на 4 сектори пересічними під прямим кутом лініями. Якщо поставити лікоть руки на стіл й узяти вільний кінець нитки великим та вказівним пальцями, то маятник може здійснювати довільні рухи відповідно до сегментованого кола в напрямі, на якому ми зосередилися, образ якого уявляємо собі з найбільшою точністю. Якщо уявити, що маятник рухається по лінії, котра перетинає коло вертикально, то груз дійсно почне такий рух, хоча ми триматимемо кінець нитки абсолютно спокійно, не допомагаючи пальцями цьому рухові.

Саме уявлення про можливий негативний результат дії не дозволяє новачкові проїхати на машині, не здійснивши аварії, або початкуючому туристові перейти прірву по перекинутій через неї колоді (хоча по колоді, лежачій на землі, він ходить спокійно). Проте, правильне уявлення рухів широко використовується спортсменами, людьми, які оволоділи трудовими навичками. Це пов’язане з тим, що неоднакове уявлення руху зміцнює механізм виконання цієї дії. Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи виконати її подумки, представити від початку до кінця. Практика показує, що таке «програвання» покращує виконання вправи.

Слід зазначити, що уява через особливості відповідальних за неї фізіологічних систем до певної міри пов’язана з регуляцією органічних процесів і рухів. Уява впливає на багато органічних процесів: функціонування залоз, діяльність внутрішніх органів, обмін речовин у організмі та ін. Наприклад, добре відомо, що уявлення про смачний обід викликає у нас слиновиділення, а вселяючи людині уявлення про опік, можна викликати реальні ознаки «опіку» на шкірі. Подібна закономірність відома вже давно і широко використовується при лікуванні психосоматичних хворих у ході сеансів терапії сугестією. З іншого боку, уява впливає і на рухові функції людини. Наприклад, варто нам уявити, що ми біжимо по доріжці стадіону під час змагань, як прилади зареєструють ледве помітні скорочення відповідних м’язових груп.

Іншим прикладом впливу уяви на органічні процеси може бути зміна газообміну в той час, коли ми уявляємо собі виконання якої- небудь фізичної роботи. Наприклад, ми уявляємо, що піднімаємо важку штангу на змаганні. В цьому випадку прилади реєструватимуть збільшення інтенсивності газообміну. Це ж явище буде виявлено і в тих випадках, коли ми бачитимемо обличчя людини, яка піднімає штангу.

Таким чином, уява відіграє важливу роль як у регуляції процесів організму людини, так і в регуляції її мотивованої поведінки.

3.