Властивості сприймання

До основних властивостей сприймання відносяться такі: предметність, цілісність, структурність, константність, апперцепція, осмисленість, активність (див. рис. 5).

Предметність сприймання - здатність відображати об’єкти та явища навколишнього світу не у вигляді набору непов’язаних одне з одним відчуттів, а у формі окремих предметів.

Рис. 5. Основні властивості сприймання

Розкривши роль рухів у забезпеченні предметності сприймання, важлво зупинитися на детальнішому розгляді моторного компонента сприймання.

До моторних компонентів відносяться такі: (а) рухи руки, яка обстежує предмет; (б) рухи ока, яке простежує видимий контур; (в) рухи гортані, яка відтворює звуки та ін.

Узагалі, в роботі очей і рук є багато спільного. Так, очі, як і руки, послідовно обстежують контури малюнка і предмета. Рухи очей різноманітні й виконують багато функцій. При зоровому сприйманні мають місце мікро- та макрорухи очей. Якщо спостерігач пильно вдивляється в яку-небудь точку нерухомого предмета, то суб'єктивно у нього виникає уявлення про те, що він фіксує цю точку нерухомим поглядом. Проте, реєстрація рухів очей показує, що насправді зорове сприймання супроводжується мимовільними та непомітними для спостерігача мікрорухами. Таким чином, можливість предметного сприймання значною мірою обумовлена наявністю в процесі сприймання моторного компонента.

Іншою властивістю сприймання є цілісність. На відміну від відчуття, котре відтворює окремі властивості предмета, сприймання утворює цілісний його образ. Воно [сприймання] утворюється на основі узагальнення, яке виникає у вигляді різних відчуттів інформації про окремі властивості та якості сприйнятого предмета. Компоненти відчуття настільки міцно пов'язані між собою, що єдиний складний образ предмета виникає навіть тоді, коли на людину безпосередньо діють лише окремі властивості або окремі частини об'єкта. Цей образ виникає умовно рефлекторно внаслідок зв’язку між різними відчуттями. Або, іншими словами, цілісність сприймання виражається в тому, що навіть при неповному відтворенні окремих властивостей сприйнятого об’єкту відбувається мисленнєве добудовування отриманої інформації до цілісного образу конкретного предмета.

Із цілісністю сприймання пов'язана його структурність. Ця властивість полягає в тому, що сприймання в більшості випадків не є проекцією наших миттєвих відчуттів і не є простою їх сумою. Ми сприймаємо фактично абстраговану від цих відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом деякого часу. Наприклад, якщо людина слухає яку-небудь мелодію, то почуті раніше ноти ще продовжують звучати у неї в свідомості, коли поступає інформація про звучання нової ноти. Зазвичай, слухач розуміє мелодію, тобто сприймає її структуру в цілому. Вочевидь, що остання з почутих нот сама по собі не може бути основою для такого розуміння - у свідомості слухача продовжує звучати вся мелодія з різними взаємозв’язками вхідних у неї елементів. Таким чином, сприймання доводить до нашої свідомості структуру предмета або явища, з якими ми «зустрічаємося» в реальному світі.

Наступною властивістю сприймання є константність. Константністю називається відносна постійність деяких властивостей предметів при зміні умов їх сприймання. Наприклад, рухомий вдалині вантажний автомобіль буде нами як і раніше сприйматися як великий об'єкт, не зважаючи на те, що його зображення на сітківці ока буде значно меншим, ніж зображення вантажного автомобіля, коли ми стоїмо біля нього.

Завдяки константності, що виявляється у здатності перцептивної системи компенсувати зміни умов сприймання, ми сприймаємо предмети, що оточують нас, як відносно постійні. Найбільшою мірою константність спостерігається при зоровому сприйманні кольору, величини та форми предметів.

Так, константність сприйняття кольору полягає у відносній незмінності видимого кольору при зміні освітлення. Наприклад, шматок вугілля у літній сонячний полудень буде приблизно у вісім- дев'ять разів світлішим, ніж крейда в сутінках. Проте, ми сприймаємо його забарвлення як чорне, а не біле. У той же час колір крейди навіть у сутінках для нас буде білим. Слід зазначити, що явище константності кольору обумовлюється сукупною дією низки причин, у тому числі адаптацією до загального рівня яскравості зорового поля світлісним контрастом, а також уявленнями про дійсний колір предметів та умови їх освітленості.

Константність сприймання величини предметів виражається у відносній постійності видимої величини предметів при їх різній віддаленості. Наприклад, наведена вище ілюстрація з вантажним автомобілем. Інший приклад - зростаання однієї й тієї ж людини з відстані 3,5 і 10 метрів сприймається нами як незмінне, хоча величина зображення цієї людини на сітківці ока залежно від віддаленості буде різною. Це пояснюється тим, що при порівняно невеликій віддаленості предметів сприймання їх величини визначається не лише величиною образу на сітківці, але й дією низки чинників. Таким додатковим, але надзвичайно вагомим чинником є напруга очних м'язів, котрі пристосовуються до фіксації предмету на різних відстанях.

Константність сприймання форми предметів полягає у відносній незмінності сприймання при зміні положення предметів відносно лінії погляду спостерігача. З кожною зміною положення предмету відносно очей форма його зображення на сітківці змінюється (наприклад, можна дивитися на предмет прямо, збоку, з тильної сторони тощо). Проте, завдяки руху очей по контурних лініях предметів і виділенні характерних поєднань контурних ліній, відомих нам з минулого досвіду, форма сприйнятого предмету для нас залишається постійною.

Джерелом константності сприймання є активні дії перцептивної системи. Багаторазове сприймання одних і тих же предметів за різних умов забезпечує постійність (інваріантність, незмінну структуру) перцептивного образу відносно змінних умов, а також рухів самого рецепторного апарату. Таким чином, властивість константності пояснюється тим, що сприймання є своєрідною саморегульованою дією, яка володіє механізмом зворотного зв'язку і яка підлаштовується до особливостей сприйнятого об'єкту та умов його існування. Без константності сприймання людина не змогла б орієнтуватися у нескінченно багатогранному та мінливому світі.

Попередній перцептивний досвід має велике значення в процесі сприймання. Більше того, особливості сприймання визначаються всім попереднім практичним і життєвим досвідом людини, оскільки процес сприйняття невід’ємний від діяльності.

Слід зазначити, що сприймання залежить не лише від характеру подразнення, а й від самого суб'єкта. Сприймають не око і вухо, а конкретна жива людина. Тому в сприйманні завжди позначаються особливості особистості людини. Залежність сприймання від загального зісту нашого психічного життя називається апперцепцією.

Велику роль в апперцепції відіграють знання людини, її попередній досвід, її минула практика. Наприклад, якщо вам пред'явити кілька незнайомих фігур, то вже на перших фазах сприйняття ви постараєтеся знайти певні еталони, за допомогою яких можна було б охарактеризувати сприйнятий об'єкт.

Знання та досвід здійснюють значний вплив на точність і ясність сприймання. Наприклад, не впізнаючи під час сприймання іноземної мови малознайомі слова, ми, проте, безпомилково розуміємо рідну мову навіть тоді, коли слова вимовлюяться невиразно.

Зміст сприймання визначається й поставленим перед людиною завданням, і мотивами її діяльності, її інтересами та спрямованістю. Наприклад, той, хто мало цікавиться технікою, найчастіше бачить лише грубі відмінності в автомобілях різних конструкцій і не помічає багатьох інших конструктивних особливостей.

Істотне місце в апперцепції займають установки та емоції, які можуть змінювати зміст сприймання. Наприклад, контролер ВТК на виробництві легко знаходить браковані деталі не лише тому, що добре вміє це робити, а тому, що в результаті професійної діяльності у нього виробилася установка на сприймання виробів, які перевірялися ним, саме з цього боку. Подібну картину спостерігаємо й відносно емоційного забарвлення сприйнятої інформації. Так, мама сплячої дитини може не чути шуму вулиці, але миттєво реагує на будь-який звук, що доноситься з боку дитини.

Сприймання не завжди дає абсолютно правильне уявлення про предмети навколишнього світу. Відомі факти помилок зорового сприйняття, так звані зорові ілюзії. Ілюзією називають неправильне, спотворене сприймання.

На рис. 6 показані деякі зорові ілюзії. Сірі прямокутники одного й того ж кольору здаються різними на чорному та білому фонах: на чорному фоні - світліші, ніж на білому.

Рис. 6. Зорові ілюзії

Маленьке коло серед великих здається меншим за таке ж коло серед ще менших. Важко повірити, що зображені на малюнку відрізки однакової довжини, а лінії в квадраті паралельні.

Зорові ілюзії є наслідком деяких особливостей людського сприймання і мають закономірний характер.

Істинність сприймання перевіряють практикою. Чайна ложечка в стакані чаю або весло, занурене у воду, здаються переламанимии. Проте, витягуючи їх з води, ми переконуємося в їх цілісності. Так само на рис. 10 ми можемо виміряти кружечки, перевірити довжину відрізків, їх паралельність і переконатися в помилковості сприйняття. Якби у нас не було можливості усвідомлювати те, що в деяких випадках наше сприймання ілюзорне, ми б не могли доцільно діяти з тими або іншими об'єктами. Як правило наші сприйняття правильно відтворюють навколишній світ, а людська практика, діяльність дозволяють відокремити помилкове сприйняття від істинного. До того ж ілюзії - порівняно нечасте явище.

Наступною властивістю сприйняття є його осмисленість. Хоча сприйняття виникає при безпосередній дії подразника на органи чуття, перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. Як ми вже говорили, сприймання людини найтіснішим чином пов'язане з мисленням. Зв'язок мислення і сприймання виражається перш за все в тому, що свідомо сприймати предмет — це означає подумки назвати його, тобто віднести до певної групи, класу, пов'язати його з певним словом. Навіть побачивши незнайомий предмет ми намагаємося встановити у ньому схожість з іншими предметами. Отже, сприймання не визначається простою сумою подразників, що впливають на органи чуття, а є постійним пошуком найкращого тлумачення наявних даних.

Процес осмислення сприйнятої інформації може бути представлений структурно-логічною схемою. На першому етапі процесу сприймання відбувається виділення комплексу стимулів- реакцій із потоку інформації та ухвалення рішення про те, що вони відносяться до одного й того ж конкретного об'єкта. На другому етапі відбувається пошук у пам'яті подібного або близького за складом відчуттів комплексу ознак, за якими можна ідентифікувати об'єкт. На третьому етапі відбувається віднесення сприйнятого об'єкту до певної категорії з подальшим пошуком додаткових ознак, які підтверджують або спростовують правильність прийнятого рішення. На четвертому етапі формується остаточний висновок про те, що це за об'єкт, з приписуванням йому ще несприйнятих властивостей, характерних для об'єктів одного з ним класу. Таким чином, сприймання — це значною мірою інтелектуальний процес.

Мовлячи про основні властивості сприймання, важливо зупинитися ще на одній, не менш істотній властивості сприймання як психічного процесу. Ця властивість - активність (або вибірковість). Вона полягає в тому, що в будь-який момент часу ми сприймаємо лише один предмет або конкретну групу предметів, тоді як інші об'єкти навколишнього світу є фоном нашого сприймання, тобто не відтворюються в нашій свідомості.

Наприклад, ми слухаємо лекцію або читаємо книжку і зовсім не звертаємо увагу на те, що відбувається у нас за спиною. Ми сприймаємо або мову лектора, або текстовий зміст книги, оскільки наше сприймання спрямоване (тобто активоване) саме на ці дії. Але так відбувається до того часу, поки нам не кажуть про це. Зауваживши, що ми не звертаємо увагу на те, що відбувається у нас за спиною, ми переспрямовуємо на певний період часу нашу увагу на іншу просторову ділянку і вже сприймаємо ті предмети, які знаходяться навколо нас, у тому числі й за нашою спиною, тобто на ті предмети, які хвилину тому ніяк не були представлені у нашій свідомості.

Отже, природа активності сприймання обумовлена самою природою нашої свідомості.

4.