Фізіологічні основи сприймання

Сприймання як і відчуття є рефлекторним процесом. І. Павлов показав, що в основі сприймання знаходяться умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються в корі великих півкуль головного мозку при впливі на рецептори предметів та явищ навколишнього світу.

Порівняно з відчуттями сприймання є вищою формою аналітико- синтетичної діяльності мозку. Без аналізу неможливе осмислене сприймання. Так, незнайоме іноземне мовлення сприймається як суцільний звуковий потік. Для осмисленого сприймання і розуміння мовлення необхідно розчленувати мовлення на окремі фрази, слова із їх значеннями. Отже, в процесі сприймання мовлення одночасно з аналізом відбувається й синтез, завдяки чому ми сприймаємо не окремі розрізнені звуки, а слова і фрази. В основі синтезу лежить встановлення тимчасових нервових зв'язків. В основі сприймання лежать два види нервових зв'язків: утворювані в межах одного аналізатора та міжаналізаторні зв'язки. Перший вид має місце при впливі на організм комплексного подразника однієї модальності. Наприклад, таким подразником є мелодія, яка є своєрідним поєднанням окремих звуків, котрі впливають на слуховий аналізатор. Весь цей комплекс діє як один складний подразник. При цьому нервові зв'язки утворюються не лише як відповідь на самі подразники, але й на їх відношення - часове, просторове та ін.

Другий вид нервових зв'язків, що утворюються в процесі впливу комплексного подразника, - це зв'язки в межах різних аналізаторів. І. Сєченов пояснював сприймання предметів або простору асоціаціями зорових, кінестетичних, дотикових та інших відчуттів. До цих асоціацій у людини обов'язково приєднується й слуховий образ слова, яким позначається (номінується) даний предмет або просторове відношення. У зоровому акті при сприйнятті величини предметів, їх віддаленості тощо відчуття завжди асоціюються з м’язовими. Дією певних лікарських речовин можна викликати деяке порушення цих зв'язків шляхом посилення або послаблення м’язів ока. При цьому спостерігається макронія (вдаване збільшення величини предметів) або мікронія (вдаване зменшення величини предметів).

Тимчасові нервові зв'язки, які лежать в основі сприймання, утворюються на базі об'єктивних зв'язків властивостей предметів або явищ зовнішнього світу. Завдяки зв'язкам, що утворюються між аналізаторами, ми відображаємо під час сприймання і такі властивості предметів або явищ, для яких немає спеціально пристосованих аналізаторів (наприклад, величина предмета, питома вага та ін.). Тому в процесі сприймання ми глибше пізнаємо світ, ніж у відчуттях.

Таким чином, в основі складного процесу побудови образу сприймання лежать системи внутріаналізаторних і міжаналізаторних зв'язків, що забезпечують найкращі умови «бачення» подразників та врахування взаємодії властивостей предмета як складного цілого.

3.