Виникнення психологічних знань

У стародавні часи вважалося, що душа присутня в природі скрізь, де є рух і теплота. Перше філософське вчення, засноване на вірі в загальну натхненність світу, отримало назву «анімізм» (від лат.

За допомогою такого, безумовно, наївного з позицій нашого часу уявлення людям у стародавні часи все ж вдавалося логічно пояснювати чимало психологічних явищ, включаючи досить складні, наприклад смерть і сон. Вважалося, що коли людина вмирає, її душа назавжди покидає тіло, а коли вона спить, вона тимчасово відсутня, але повертається при пробудженні.

У тогочасних філософських спробах зрозуміти й пояснити природу душевних явищ червоною ниткою проходила думка про незалежність душі від тіла, про її позаматеріальне походження.

Пізніше стародавню світоглядну картину змінило нове глобальне вчення - атомістичне. У найбільш завершеному вигляді воно було розкрите в працях видатного старогрецького мислителя Арістотеля. Згідно цим ученням світ уявляється таким, що складається з безлічі найдрібніших, неділимих часток - атомів, які мають різні величину й рухливість. Найбільш дрібні та найрухливіші з них - це атоми душі. Вона [душа] з того часу стала розглядатися як матеріальний орган, який живить тіло і керується тим же матеріальним початком - духом (розумом).

Рис. 1. Виникнення і розвиток психологічних знань

Стверджувалося, що атоми душі живуть сповна самостійним життям, можуть проникати в тіла й покидати їх. Динамікою руху атомів душі в учінні Арістотеля пояснювалися багаточисельні явища, які вивчаються і в сучасній психології: сприйняття, пам’ять, мислення, сновидіння та ін.

Приблизно в цей же час зародилося альтернативне матеріалістичному - ідеалістичне - пояснення душевних явищ у працях Платона та його послідовників. У них була представлена класифікація душевних явищ, їх поділ на розум, мужність (у сучасному розумінні - воля) і жадання (у нинішньому трактуванні - мотивація). Кожний тип душевних явищ розміщували в різних частинах тіла: розум - у голові, мужність - у грудях, жадання - в черевній порожнині. Переважання тієї або іншої частини душі в людини пов’язувалося з її індивідуальністю й співвідносилося із соціальним походженням. Ідея як нематеріальне єство душі була оголошена вічною і незмінною першопричиною всього, що існує, а речі стали розглядатися як втілення ідеї.

Система Арістотеля, в тому числі його погляди на природу й походження душі, була суперечливою, поза як вона вбирала і поєднувала в собі матеріалістичні та ідеалістичні уявлення про душу. Разом із прогресивними матеріалістичними переконаннями, розвиток яких відбувався у наступних століттях, вона включала низку уявлень ідеалістичного плану. Це призвело до заборони на спроби наукового дослідження душі людини. Така ситуація склалася в епоху середньовіччя, яка негативно вплинула на розвиток наукової думки, в тому числі психологічної.

Утверджений у вченні Арістотеля анімізм під впливом загальної атмосфери, характерної для середньовіччя, породив уявлення про те, що душа є божественним, надприродним початком, відтак досліджувати її науковими методами неможливо. Спроби подібного роду стали каратися церквою, яка привласнила собі безроздільне й виключно монопольне право займатися цими питаннями. Оскільки філософія того часу тісно поєднувалася (змикалася) з теологією, постільки вчення про душу стало частиною теологічного світогляду й повністю перейшло у володіння релігії. Встановлена церквою заборона на природничо-наукове дослідження душевних явищ проіснувала до XVII ст.

Проте дослідження душі на ідеалістичній основі продовжувалося, і це певною мірою рухало науку в подальших пошуках. Заслугою ідеалізму того часу було те, що, по-перше, нею була поставлена (але не вирішена) проблема дуалізму - принципове питання про співвідношення тіла й душі; по-друге, показана неможливість наївно- матеріалістичного пояснення складних душевних явищ, що відносяться до сфери розуму й свідомості людини. Представниками цього філософсько-світоглядного напряму був уведений у психологію її основний метод, що домінував у наукових дослідженнях упродовж майже двох століть, - інтроспективний. У цьому ж вченні душа розглядалася як вищий розумний початок, здатний до самопізнання - рефлексії. Крім того, стверджувалося, що душа здатна вчитися набувати знань, накопичувати внутрішній досвід, відмінний від того досвіду, який дають органи чуття. У ХІУ-XVI ст. з’являється термін «психологія», який використовується як нова назва для науки про душу.

2.