Загальні принципи психологічних досліджень

Методологія визначає принципи, правила, рекомендації, якими повинен керуватися дослідник у своїй діяльності.

Методологічні принципи психології є водночас і певним баченням предмету пізнання, і шляхів його дослідження.

Розглянемо методологічні принципи, які відносяться до психологічної науки в цілому.

1. Принцип детермінізму (причинної зумовленості) - засадничий методологічний принцип матеріалістичної психології, який відображає природу психічних явищ, виявляє характер їх взаємозв’язку в дійсності. Принцип детермінізму означає, що психіка визначається способом життя і змінюється із зміною образу життя. Розвиток психіки тварин визначається природним відбором, а розвиток свідомості людини - законами суспільного розвитку, законами розвитку способу виробництва. Це послужило реальною основою наукового вивчення специфіки людських властивостей психіки, походження та розвитку свідомості.

Принцип детермінізму пов'язаний з питанням про природу психічних явищ, їх суть. Детерміністичний підхід у психології розвивався в процесі освоєння діалектико-матеріалістичного світогляду, в якому проблема детермінізму є однією з найважливіших. У філософській боротьбі початку XX ст. проблема детермінізму посіла центральне місце. Детерміністичний підхід до психічних явищ витісняв інтроспективну методологію й відповідну їй організацію психологічних досліджень. Відмова від розуміння психіки як замкнутого утворення, котре не детерміноване зовнішніми діями і не проявляє своєї суті в зовнішній діяльності, розімкнув сферу психічного розвитку для об'єктивного дослідження. Місце самоспостереження посів об'єктивний метод, який полягав в організації психологічних досліджень, що давало можливість пізнати, що впливає на людину; дати кількісну та якісну характеристику цих впливів; зафіксувати зовнішні реакції, видиму поведінку; співвіднести подразники.

Важливим етапом у поступовій реалізації принципу детермінізму було створення Л.С.

Наступним етапом у реалізації принципу детермінізму у вітчизняній психології була ідея про те, що у взаєминах із довкіллям навколишньому світу протистоїть і його сприймає не просто людина, наділена свідомістю, а людина діяльна, яка активно сприймає об'єктивну дійсність і перетворює її. Сприйняття соціальних дій, засвоєння культури в найширшому сенсі здійснюється людиною в процесі її активної взаємодій із зовнішнім світом, у процесі її діяльності. Значення ролі діяльності у формуванні психічних явищ підкреслювали С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв та інші вчені. Принцип детермінізму в теорії і практиці психології реалізувався шляхом вирішення ще однієї проблеми - психічного розвитку, навчання і виховання особистості. У зв'язку з цим, найбільш важливим стало питання щодо рушійних сил психічного розвитку особистості, від вирішення якого залежало те або інше розуміння детермінізму в теорії розвитку.

У процесі послідовного застосування детермінізму для характеристики рушійних сил психічного розвитку особистості у фокусі уваги психологів постійно знаходилися питання про взаємовідношення біологічного й соціального в розвитку психіки, співвідношення внутрішніх закономірностей і зовнішніх впливів, взаємовідношення розвитку і навчання тощо. Хоча низку з цих питань і до цього часу не можна вважати остаточно вирішеними, принципове матеріалістичне їх розуміння обумовлене детерміністичним підходом до проблем психічного розвитку людини/дитини.

Одним із векторів реалізації детерміністичного підходу в психології було вирішення проблеми відношення психіки до діяльності мозку.

До 50-х р.р. ХХ ст. детерміністичний підхід не розглядався як спеціальний принцип вітчизняної психології. У 50-х рр. С.Л. Рубінштейн підкреслив роль принципу детермінізму і сформулював положення про те, що цей принцип виступає як методологічний. Принцип детермінізму застосований

С.Л. Рубінштейном для аналізу природи і суті психічних явищ. Учений розглядає їх в загальному взаємозв'язку явищ матеріалістичного світу.

2. Принцип єдності психіки і діяльності. Поняття свідомості, психіки і діяльності є вузловими категоріями психологічної науки. С.Л. Рубінштейн уперше сформулював положення про єдність свідомості, діяльності і поведінки. Він писав: «Діяльність і свідомість - не два в різні сторони спрямовані аспекти. Вони утворюють органічне ціле - не тотожність, але єдність».

Хоча у той час цей принцип ще не співвідносився з принципом розвитку, проте він відразу набув важливого методологічного значення. У ньому утверджувалося, що не може бути діяльності без свідомості і свідомості без діяльності. Тим самим захищалося положення про можливість через діяльність вивчати свідомість, а відтак, відкривався шлях для об'єктивного дослідження психіки й свідомості: від діяльності, її продуктів - до психічних процесів, що виявляються в ній. Таким чином, принцип єдності свідомості і діяльності став базальним для всіх об'єктивних методів психології. Уведення цього принципу поставило теоретичні й методологічні завдання розкриття організації й структури діяльності. Необхідно було здолати точку зору, поширену в психології свідомості, що психіка - це внутрішнє явище, а діяльність - зовнішнє. Насправді ж психіка, свідомість не є чимось внутрішнім.

За визначенням С.Л. Рубінштейна сама діяльність є єдністю зовнішнього і внутрішнього. Свідомість і психіка в такому разі виявляються внутрішньою характеристикою діяльності, а властивість діяльності - протікати у формі ззовні спостережуваної поведінки - може розглядатися як характеристика самої психіки. Отже, ведучи розмову про психіку, психолог має на увазі не окреме самостійне явище, але сторону або невід'ємну частину діяльності. Говорячи ж про психіку, він повинен мати на увазі деяку цілісну систему, що характеризується як із внутрішнього, так і з зовнішнього боку. Діяльність, навпаки, виявляється тією системою, всередині якої функціонує психіка. Принцип єдності свідомості та діяльності дозволяє вченим, вивчаючи поведінку і діяльність, з'ясовувати ті внутрішні психологічні механізми, які забезпечують успішність досягнення цілей діяльності, тобто відкривати об'єктивні закономірності психіки.

Застосування принципу єдності свідомості і діяльності для вивчення психічних процесів, властивостей і станів дозволило пояснити багато явищ, що раніше здавалися незрозумілими, виявити важливі закономірності психічного розвитку людини. В світлі цього принципу розробляються понятійний апарат психології та методи конкретно-наукових досліджень.

3. Принцип розвитку або генетичний принцип. Категорія розвитку, будучи фундаментальною філософською категорією, є провідною в системі понять психологічної науки. Ідея розвитку увійшла до психології під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна і лягла в основу формування дитячої, а потім вікової психології. Важливою віхою, що ознаменувала перетворення поняття «розвиток» у фундаментальну категорію психології, стало включення його С.Л.

У працях С.Л. Рубінштейна, створених на рубежі 40-х років, у проблематику загальної психології був уключений весь життєвий шлях людини і показана залежність розвитку всіх сторін її свідомості і особистості від особливостей генеральної лінії життя індивіда. Розвиток став розумітися як основний спосіб існування людини протягом її індивідуального шляху. Багатоаспектний якісний зміст категорії розвитку в психології був розкритий у колективній праці «Принципи розвитку в психології» (1978). У ній була підкреслена необхідність поєднання принципу розвитку з принципом системності, реалізація якого дозволяє розглянути і сам процес психічного розвитку як складно організовану цілісність.

Значний внесок у розробку принципу розвитку здійснив український психолог Г.С. Костюк, який працював над проблемою спадковості, тобто чинників розвитку психіки людини, впливу кількісних і якісних змін переходу від нижчих до вищих структур психічного життя людини.

Принцип розвитку зобов'язує підходити до психіки як до продукту ускладнення взаємин із навколишньою дійсністю. Це здійснюється у філогенетичному, історичному й онтогенетичному планах.

Філогенез психіки - її ускладнення в процесі еволюції організмів. На кожному рівні психіка забезпечує їх пристосування до вимог природного середовища.

Історіогенез психіки - якісно вищий етап її розвитку, на якому вона проявляє свою суспільно-історичну природу, є продуктом і чинником культури.

Онтогенез психіки - послідовні зміни, обумовлені ускладненням активності людини протягом життя.

3.