§ 8. Загальні підстави виникнення права на утримання в одного з подружжя

У ст. 75 СК України закріплено два окремих обов’язки по­дружжя:

1) матеріально підтримувати один одного;

2) надавати утримання тому із подружжя, який є непрацезда­тним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із по­дружжя може надавати матеріальну допомогу.

Ці два обов’язки слід розрізняти. Перший із них виникає вна­слідок укладення шлюбу, триває протягом шлюбу й припиняється в разі припинення шлюбу. Цей обов’язок не пов’язується з віком або станом здоров’я подружжя. Дружина та чоловік повинні мате­ріально підтримувати одне одного і в тому разі, коли у жодного з них немає підстав для виникнення права на утримання. Деякою мірою ч. 1 ст. 75 СК України має загальний характер і встановлює принцип побудови майнових відносин подружжя. У свою чергу, механізми державного примусу застосовуються лише в тому випа­дку, коли за наявності передбачених законом підстав виникло й порушується право на утримання 1.

Законодавство передбачає певні правові механізми, які за­безпечують право кожного з подружжя на утримання. Сімейний кодекс України містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання: 1) норми, які визначають загальні умови надання утримання од­ному з подружжя (ст. 75-83 СК України); 2) норми, що встановлю­ють право дружини на утримання під час вагітності та права чо­ловіка й жінки у разі проживання з ними дитини (ст. 84-88 СК України); 3) норми, що визначають право на утримання того з по­дружжя, із яким проживає дитина-інвалід (ст. 88 СК України).

Розглянемо загальні правила щодо взаємного утримання подружжя. Згідно з ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання один із подружжя набуває за наявності певних підстав. До них, зо­крема, належать такі: а) непрацездатність одного з подружжя; б) потреба у матеріальній допомозі (незабезпеченість); в) здат­ність другого з подружжя надати матеріальну допомогу^{[CXXV] [CXXVI].}

Для виникнення права на утримання подружжя має перебу­вати в зареєстрованому шлюбі. Шлюб має бути зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Непрацездатним визнається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом (60 років для чоловіків, 55 років для жінок), або є інвалідом І, II чи III групи (ч. 3 ст. 75 СК України).

Особи, які отримали право на пенсію раніше зазначеного віку (наприклад, за вислугою років, у зв'язку із зайнятістю на шкідливих чи важких роботах тощо), права на утримання до досягнення зага­льного пенсійного віку не набувають. Проте не можна ігнорувати той факт, що в інвалідів III групи зберігається значний процент загальної працездатності, пому під час визначення розміру аліме­нтів у кожному конкретному випадку суди враховують ступінь втрати особою працездатності.

У ч. 6 ст. 75 СК України передбачено випадок настання непра­цездатності одного з подружжя внаслідок протиправної поведі­нки другого з подружжя. У нормі йдеться про протиправну по­ведінку, тобто передбачається вчинення будь-якого правопору­шення, включно з кримінальним або адміністративним правопо­рушенням тощо. Той із подружжя, хто став непрацездатним, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шко­ди, заподіяної здоров'ю.

Право на утримання в разі тимчасової непрацездатності не виникає, однак дружина або чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя (ст. 90 СК України). Сторони можуть включити умову щодо надання утримання в разі тимчасової непрацездатності до шлюбного договору.

Непрацездатність подружжя як одна з умов фактичного складу, що є підставою для виникнення права на утримання, може настати як під час шлюбу, так і до укладення шлюбу. Якщо непра­цездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує ма­теріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя під час реєстрації шлюбу, рішенням суду його може бути позбавлено права на утримання або обмежено це утримання певним строком (ст. 83 СК України).

Не є підставою для відмови в задоволенні позову про стяг­нення аліментів той факт, що подружжя проживає окремо. Поки в передбаченому порядку шлюб не визнано недійсним чи розірва­ним, він вважається таким, що існує, і кожен із подружжя має пра­во на утримання.

Що стосується другої умови - потреби у матеріальній до­помозі, то законодавець уперше конкретно визначив поняття «особа, яка потребує матеріальної допомоги». Це той із подружжя, кому заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна й інші доходи не забезпечують прожиткового мінімуму, встанов­леного законом.

Поняття прожиткового мінімуму визначається законом Украї­ни від 05.10.2000 «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» як вартісна величина достатнього для забезпе­чення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, не­обхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Розмір прожиткового мінімуму встановлюється щоро­ку законом України «Про Державний бюджет України».

Для вирішення питання щодо незабезпеченості одного з по­дружжя суд враховує доходи кожного з подружжя, не обмежую­чись при цьому лише констатацією факту наявності в одного з них (відповідача) значних доходів чи, навпаки, незначних доходів у другого (позивача).

Наявність у того з подружжя, який є непрацездатним, майна сама по собі не може бути підставою для позбавлення його права на утримання, звісно, крім випадків, коли це майно постійно при­носить дохід (наприклад, йому на праві власності належать дві квартири, одна з яких здається в найм). Не може бути визнано не- забезпеченим і таким, що потребує матеріальної допомоги, того з подружжя, який незважаючи на незначну пенсію має великий грошовий вклад у банку, отримав у спадщину нерухомість, транс­портні засоби тощо.

Останньою умовою надання одному з подружжя утримання є здатність (спроможність) другого з подружжя надати таке утримання.

За будь-яких обставин особа вважатиметься спроможною на­давати матеріальну допомогу іншій за умови, що вона сама не є незабезпеченою.

У нашому випадку береться до уваги характер, розмір і рівень доходів того з подружжя, хто повинен надавати утримання, сімей­не становище, наявність утриманців, яких він згідно з чинним за­конодавством зобов’язаний утримувати (непрацездатні батьки, діти, інші особи), працездатність, стан здоров’я тощо.

Право на утримання не може виникати одночасно в обох з по­дружжя. Якщо кожний із подружжя потребує матеріальної допомо­ги, то жоден із них не має можливості надавати допомогу іншому.

Закон установлює обмеження, згідно з яким той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах або став непраце­здатним у зв’язку з вчиненням ним умисного злочину, не має права на утримання від іншого з подружжя (ч. 5 ст. 75 СК України). У зв’язку з цим не виникає потреби в позбавленні його цього права.

Гідність поведінки, вочевидь, означає дотримання загальних правил співжиття та моралі, виконання взятих на себе обов’язків у зв’язку з укладенням шлюбу. Закон не містить переліку обставин, які б визначали негідність поведінки. Водночас до такої поведінки судова практика відносить зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, ухилення від виконання свого обов'язку щодо утримання іншого з подружжя в період, коли той був непра­цездатним або потребував матеріальної допомоги, вчинення стосо­вно іншого з подружжя будь-яких інших протиправних дій (кримі­нального правопорушення, адміністративного проступку) тощо^[CXXVII].