Методи опитування: анкетування, інтерв’ювання. Анкетування (поштові, пресові, он-лайнові, експертні, індивідуальні, групові). Анкета: види питань, методичні вимоги до композиції анкети та різних питань. Формулювання питань і відповідей в анкеті. Інтерв’ювання (фокус- групові, глибинні, неформалізовані: історія життя, біографія, усна історія).

Серед методів збору первинної інформації в соціології особливе місце займає метод опитування. Як показує аналіз вітчизняних і зарубіжних публікацій, що містять результати емпіричних соціологічних досліджень, 60­70% із них містять дані, отримані методом опитування того або іншого різновиду.

Опитування - метод збору соціальної інформації про досліджуваний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) або опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога й респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Анкетування - один із найбільш поширених, найбільш популярних видів. При анкетуванні респондент сам заповнює анкету в присутності дослідника або без нього. За формою проведення воно може бути індивідуальним або груповим. У останньому випадку можна за короткий час опитати велику кількість респондентів. Воно також буває очним і заочним. Найбільше поширені форми заочного: поштове опитування, через газету, журнал і телебачення.

З точки зору достовірності важко віддати перевагу якомусь виду опитування.

Анкета - це тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульований і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

Дослідник втрачає контроль у момент роздачі або розсилання анкети. Тому її конструкція, звертання, питання, коментарі повинні бути зрозумілими для респондента.

Класифікація запитань в анкеті:

1) За змістом:

а) питання про факти свідомості (спрямовані на виявлення думок, побажань, очікувань, планів на майбутнє і т.п.);

б) питання про факти поведінки (виявляють вчинки, дії, результати діяльності людей);

в) питання про особистість респондента (стать, вік, професія, родинний стан та ін. характеристики);

2) за структурою:

а) відкриті - це такі питання, коли респонденту не пропонуються варіанти відповідей. Він відповідає так, як бажає.

б) закриті. Закриті, у свою чергу, поділяються на альтернативні (припускають вибір респондентом лише одного варіанта відповіді) і неальтернативні (припускають вибір респондентом декількох варіантів відповіді).

3) за формою:

а) прямі - це питання, що дозволяють одержати пряму інформацію від респондента (наприклад: «Чи задоволені Ви своєю роботою?»);

б) непрямі - це такі питання, що дозволяють одержати необхідну інформацію не прямо, а за допомогою серії запитань («Прийнято вважати, що...., а як думаєте Ви?»).

4) за функціями:

а) основні питання - спрямовані на збір інформації про зміст досліджуваного явища;

б) неосновні - спрямовані на виявлення адресата основного питання (питання - фільтри), перевірку щирості респондента (питання-фільтр: «Чи відвідуєте Ви нічний клуб» і основне: «Якщо так, то що Вас приваблює?».

Інтерв’ю - метод збору соціологічної інформації, заснований на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв’юером і респондентом із метою одержання необхідних даних.

За технікою проведення:

1) вільні (тривала бесіда без деталізації питань);

2) формалізовані (стандартизовані) - спілкування регламентоване детально розробленою анкетою;

За процедурою проведення: 1) панельне; 2) групове й індивідуальне;

3) клінічне; 4) фокусоване; 5) ненаправлене.

Переваги інтерв’ю:

1) інтерв’ю допомагає одержати більш глибинну інформацію про думки, мотиви і уявлення респондентів;

2) можливість вести спостереження за психологічними реакціями респондентів.

3) особистий контакт інтерв’юера з респондентом забезпечує максимальне заповнення анкети;

4) особистий контакт соціолога і респондента забезпечує більш серйозне відношення респондента до опитування.

Недоліки інтерв’ю:

1) пошук психологічного контакту з кожним респондентом;

2) дороговизна;

3) трудомісткість підготовки інтерв’юерів;

4) проблема анонімності.

Експертні опитування. Під час масових опитувань (анкетування, інтерв’ю) джерелом соціальної інформації про певні аспекти об’єкта є представники цього самого об’єкта.

Критерії відбору експертів: 1) рід занять; 2) стаж роботи; 3) компетентність. Для визначення рівня компетентності використовують два методи: самооцінку і колективну оцінку.

Функції методу експертів:

- прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;

- оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;

- атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо.

В експертних опитуваннях анонімність втрачає будь-який смисл, оскільки експерт є активним учасником наукового дослідження.

На відміну від масового опитування програма опитування експертів не така деталізована і має переважно концептуальний характер.

Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об’єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.

Глибинне інтерв’ю - неформалізована індивідуальна бесіда з респондентом, яка проводиться на основі інструментарію з переліком обов’язкових тем для обговорення. Перевага глибинним інтерв’ю надається при вивченні чутливих тем, або якщо учасників важко зібрати для групової дискусії.

Фокус-група - неформалізоване групове обговорення з певної проблематики, яке керується спеціально підготовленою фахівцем (модератором). Зазвичай у дискусії приймає участь 8-10 респондентів, і вона триває 1.5-2 години. Під час дискусії відбувається відео та аудиозапис.

Історія життя, або біографічний метод - тактика дослідження, що використовує біографічні дані, а також інші джерела. Індивідуальна історія життя може стати основою і при вивченні способів «проживання» життєвих подій: індивідуальних криз, поворотних моментів біографічного шляху,

соціально-історичної ситуації, а також при дослідженні життєвого світу особистості в цілому.

Усна історія - дослідницька стратегія, яка вживає метод інтерв’ю для отримання усних свідчень стосовно подій, в минулому маючих історичну значимість.

Особливості усноісторичних джерел:

- суб’єктивність оповідача (у.і. говорять нам не тільки про те, що люди робили, а й про те, що вони хотіли зробити, що вони - як вони тоді думали - робили, й про те, що вони зараз думають про своє минуле й свої дії);

- сюжет, послідовність, за якими оповідач вибудовує матеріал своєї розповіді, робить усне джерело унікальним;

- репрезентативність досвіду;

- жвавість особистого сприйняття є головною ознакою усних джерел, обумовлює їх обмеженість. Дослідник має бути обережним, щоб не потрапити в полон категорій мислення своїх інформантів;

- правдивість - неправдивість усноісторичних джерел. Для дослідника важливо не стільки відповідність устноісторичних джерел реальним фактам, скільки відхилення від них. У цих відхиленнях проявляються людські бажання, символи, уявлення. Тому не снує «неправдивих» усних джерел.

Особливість усних джерел в тому, що ті свідчення, які після перевірки будуть визнані невідповідними реальним фактам, потребують історичного пояснення. «Помилки» оповідача іноді дають для розуміння минулого не менше, ніж фактично достовірні розповіді.

3.2.4.